Пригоди Гекльберрі Фінна

Твен Марк

Тепер нам робити було нічого, тільки й того, що взяти очі в руки та стежити за берегом, щоб не проґавити, бува, міста. Джім запевняв, що нізащо в світі не проґавить Каїра, бо, тільки-но його побачить, - в ту ж мить обернеться на вільну людину, а якщо проґавить, то опиниться знову в рабовласницьких штатах і тоді вже свободи не сподівайся. Мало не щохвилини він схоплювався й казав:

– Ондечки він!

І щоразу помилявся. Чи то мандрівні вогники, чи то світлячки вводили Джіма в оману; він знову сідав і втуплював пильний погляд у берег. Джім казав, що його то циганський піт пройма, то морозом всипає від того, що йому близька воля запахла. Скажу вам по правді, що й мене циганський піт проймав, ще й морозом всипало, коли я слухав його балаканину, бо раптом збагнув,

що він-таки буде скоро вільний, - а хто в тому винен? Звісно, що я. Думка та тяжко мене гнітила, і позбутися її я не міг. Ой, як же вона пекла та не давала спокою! Ніяк на одному місці не всиджу! Досі не уявляв я собі, що роблю. А тепер зрозумів усе, і воно стояло мені перед очима та пекло мене все дужче й дужче. Я намагався виправдати себе перед самим собою: адже ж я не зманював Джіма тікати від його законної господині. Дарма! Все те було ні до чого, сумління усе торочило мені: «Таж ти знав, що він втеклий негр, ти ж міг би пристати до берега і про все комусь розповісти». Атож, правда, проти цього нічогісінько не скажеш. Ось де була притичина! Сумління нашіптувало мені: «Що лихого вчинила тобі бідолашна міс Уотсон, що ти, бачачи, як її негр тікає, не сказав про те нікому й словечка? Що тобі зробила та бідолашна стара жінка, за що ти її так скривдив? Адже ж вона намагалася навчити тебе письма, вона намагалася навчити тебе пристойної поведінки, вона, як уміла, намагалася бути доброю до тебе. Он що вона робила!»

І враз я відчув, який же я гидкий, і мені стало так соромно, що хоч у домовину лягай. Я метався по плоті, лаючи себе на всі заставки, і Джім теж бігав туди й сюди повз мене. Ми ніяк не могли всидіти на місці. Щоразу, як він підстрибував і скрикував: «Ондечки Каїр!» - мене прошивало наскрізь, мов кулею, і я думав, коли виявиться, що то й справді Каїр, я відразу ж помру з сорому.

Джім весь час голосно говорив, поки я мовчки розумував про своє. Він казав, що тільки-но прибуде до вільного штату, найперше почне відкладати гроші й не дозволить собі процвиндрити ані цента; а коли назбирає потрібну суму, то викупить свою жінку, яка належить власникові ферми в тій місцевості, де жила раніше міс Уотсон; а потім обоє вони працюватимуть, щоб викупити двох своїх дітей; а якщо господар не схоче їх продати, то вони намовлять якогось аболіціоніста, щоб той їх викрав.

Мене аж морозом пройняло, коли я почув ті речі. Перше Джім зроду не наважився б отак розмовляти. Гляньте, як він змінився, відколи йому здалося, що свобода його не за горами! Все як у старому прислів'ї: «Дай негрові паль ця - й він ухопить всю руку». Ну-ну, думаю собі, он до чого довела моя нерозважливість. Оцей негр, якому я майже допомагав тікати, раптом набрався сміливості й заявляє, що повикрадає своїх дітей, які належать чоловікові, котрого я не знаю, чоловікові, котрий не заподіяв мені нічого лихого.

Дуже було прикро слухати таке від Джіма - яка ницість з його боку! Моє сумління почало мордувати мене ще дужче, і зрештою я сказав йому: «Дай ти мені спокій! Ще. маємо час! Я зійду на берег, тільки-но заблимає вогник, і заявлю про все». І відразу відчув, що заспокоївся, що я щасливий і легкий, мов та пір'їнка. Bci мої турботи вмить розвіялись. Я почав пильно вдивлятися в далечінь, чи не блисне де вогник, і навіть щось мугикав собі під ніс. Аж ось жаданий вогник заблимав, і Джім крикнув:

– Ми врятовані, Геку, ми врятовані! Радій, танцюй!

Це ж добрий старий Каїр, я знаю!

Я сказав:

– Я візьму човна та поїду подивлюся, Джіме. Це ще, може, й не Каїр.

Він схопився, й налаштував човна, і поклав на дно свою стару куртку, щоб мені м'якше було сидіти, і подав мені весло, а коли я відчалював, сказав:

– Скоро вже я кричатиму на радощах і говоритиму, що це все завдяки Гекові. Я тепер вільна людина, а де ж би я ту волю добув, коли б не Гек! Це все Гек зробив! Джім ні коли тебе не забуде, Геку! Такого друга в Джіма ніколи не було, а тепер ти один-єдиний друг у старого Джіма.

Я ретельно веслував, поспішаючи його виказати; але тільки-но він таке мовив - у мене й руки впали. Тепер я веслував багато повільніше і не знав гаразд,

радий я, що поїхав, чи не радий. Коли я від'їхав ярдів на п'ятдесят, Джім гукнув:

– Щасливо тобі доїхати, чесний, вірний Геку! Ти єдиний білий джентльмен, що не одурив старого Джіма!

Мене аж зсудомило від тих слів. А проте, думаю собі, я ж мушу це зробити. Викручуватися не годиться. Коли це пливе човен назустріч, а в ньому два чоловіки з рушницями в руках. Вони зупинились, і я зупинився. Один з них запитав:

– Що там таке?

– Пліт, - відповів я.

– Ти також з нього?

– Так, сер.

– Чоловіки є на ньому?

– Тільки один, сер.

– Слухай-но, цієї ночі втекло п'ять негрів, он звідти, трохи вище закруту. Той чоловік, що в тебе на плоті, білий чи чорний?

Я не зміг відповісти їм відразу. Хотів був, але слова застрягли в горлі, й мені заціпило зовсім. Секунду чи дві я намагався зібрати всю відвагу й сказати їм усе, та мужності мені на те забракло - переполохався ще гірш, ніж кролик. Гай-гай, який же я легкодухий! Коли так, то годі вже й змагатися із самим собою; тож я махнув на все рукою й кажу:

– Білий.

– Гадаю, слід би поїхати самим та подивитись.

– Будьте такі ласкаві, - кажу я , - адже ж там мій татусь. Може, ви допоможете мені підтягти пліт до берега, отуди, де блимає вогник? Татко слабі, і мати також, і Мері Енн...

– Ого, сто чортів! Нам ніколи, хлопче. А втім, гадаю, допомогти треба б. Берися ж добренько за своє весло, та й попливемо туди хутчій.

Я взявся за своє весло, а вони почали жваво веслувати. Потім, як ми двічі чи тричі змахнули веслами, я сказав - Татко хто й зна як дякуватимуть вам за послугу, ось побачите! Всі забираються геть, коли я починаю просити, щоб допомогли мені дотягти пліт до берега, а сам я не зду жаю те зробити.

– Тьху, яка підлота! Дивно, дуже дивно!.. А скажи-но, хлопче, що там скоїлось із твоїм батьком?

– З ним... У нього... Та то пусте, нічого...

Вони покинули веслувати. До плоту було вже недалечко. Перший сказав:

– Хлопче, ти брешеш! Що саме скоїлося із твоїм тат ком? Кажи правду! Тобі ж буде ліпше.

– Я скажу вам правду, сер. Чисту правду, та тільки не кидайте нас, будьте такі ласкаві! В нього... в нього..

Джентльмени, ви могли б пропливти вперед, а я кинув би вам тоді кодолу, і вам не довелося б навіть близько під'їздити до плоту. Прошу вас, зробіть ласку.

– Повертай човна назад, Джоне, повертай човна назад!
– скрикнув перший.

Вони повернули човна в інший бік.

– Тримайся від нас далі, хлопче, - проти вітру. Сто чортів! Чого доброго, вітер ще нанесе заразу! В твого тата віспа, і ти це чудово знаєш. Чом же ти не сказав нам того відразу? Ти хочеш, щоб пошесть затруїла всю місцевість?

– Атож, - кажу я, захлинаючись від плачу.
– Я досі й казав усім щиру правду, а вони тоді тікали від нас і кидали нас напризволяще.

– Бідолаха! Бачу, тобі непереливки, хлопче. Нам тебе дуже шкода, та тільки, хай йому дідько, розумієш, теє... бач, ми не маємо охоти, щоб на нас віспа напала. Слухай-но, я тобі скажу, що треба зробити. Краще не пробуй сам підводити пліт до берега, бо ще, чого доброго, порозбиваєш усе на гамуз. Раджу тобі пропливти ще миль із двадцять униз за водою аж до міста, що стоїть на лівому березі. Сонце на той час уже підіб'ється височенько, і, коли ти проситимеш допомоги, просто так і кажи, що у вас на плоті не все гаразд, усі мовляв, нездужають, застудилися, мовляв, і в них гарячка. Та не будь дурнем, а то люди знову здогадаються, в чому річ. Ми бажаємо тобі добра, отже, й ти зроби ласку, відведи свого плота від нас іще миль на двадцять нижче, зроби таку ласку. Там, де ото вогник блима, не варт і приставати - тамечки тільки лісний склад стоїть та й більш нічого. Слухай, батько твій, звичайно, нужденний, і йому зараз, мабуть, не з медом. Дивись - ось золота монета в двадцять доларів! Я кладу монету на цю дошку, а ти візьмеш її, коли дошка підпливе до тебе. Це, звісно, підло з нашого боку, що ми не подаємо тобі допомоги, але, їй же богу, я не наважуюся жартувати з такою недугою, як віспа, сам розумієш.