Пригоди капітана Врунгеля
Шрифт:
— Наша спільна мета, — сказав він, — охорона китоподібних від вимирання. Які ж засоби є у нас для досягнення цієї благородної мети? Ви всі добре знаєте, панове, що єдиним дійовим засобом є знищення китоподібних, бо коли їх не стане, то й нікому буде вимирати. Тепер розберемо випадок, що став предметом нашого обговорення: капітан Врунгель, питання про якого стоїть на порядку денному, як він сам визнає, мав повну можливість знищити зустрінутого ним кашалота. А що зробила ця жорстока людина? Вона ганебно ухилилася від виконання свого високого обов'язку й дозволила бідній тварині вимирати скільки їй захочеться! Чи можемо ми закривати очі на такий злочин? Чи можемо ми пройти мимо такого кричущого факту? Ні, панове,
Тут перебив його представник іншої держави, західної, от тільки прізвище забув, — Грабентруп, здається.
— Все правильно, — каже він, — покарати треба, але тільки пан адмірал забув найістотніше: кашалот, на відміну від інших китоподібних, має череп видовженої будови. Таким чином, образивши кашалота, цей Врунгель образив усю арійську расу. То як же ви гадаєте, панове, арійці стерплять це?
Ну, я вже й слухати далі не став, бачу й так: потрапили з вогню та в полум'я. Вислизнув тихенько, пішов до своїх, доповів про результати розвідки. Й дивлюся — зажурився мій екіпаж. Сидять сумні, ждуть вирішення долі.
Цілий день китолюбні адмірали сперечалися. Нарешті, пізно ввечері, прийняли резолюцію. Ми приготувалися до найгіршого і в думках уже розпрощалися з «Бідою», але побоювання наші були дещо передчасні. Ухвалу прийняли непевну:
«Для вивчення питання створити спеціальну комісію, а яхту «Біда» з екіпажем тимчасово залишити на одному з найближчих ненаселених островів».
Я, звісно, заявив протест, та що користі? Мене й не спитали. Підчепили краном «Біду», опустили на скелі; нас теж висадили, підняли прапори, погуділи Ій пішли. Я бачу — робити нічого. Доводиться коритися грубій силі й влаштовуватись по-береговому, з урахуванням нашого становища. А становище, слід вам сказати, скрутне: яхта лежить на самому краєчку скелі, щогла стирчить над морем, сумовитий прибій плеще біля підніжжя скелі.
Ну, ми спорядились і пішли обслідувати наш острівець. Ходили, ходили — нічого хорошого не знайшли. Скрізь холодно, непривітно, самі скелі кругом.
Єдине, з чим добре, то це з паливом. Не знаю вже звідки, тільки нанесло на цей острівець уламків загиблих кораблів.
А з другого боку, нам і паливо ні до чого. Запаси наші кінчаються, кругом ані флори, ані фауни, а камінням, скільки його не вари, все одно ситий не будеш.
«Апетит, — кажуть, — приходить з їдою». Можливо. Але в мене — в цьому розумінні дещо незвичайний організм. Коли голодний, тільки тоді й відчуваю наявність апетиту.
З метою боротьби проти цієї ненормальності я підтягнув тугіше пояс, терплю. Лом і Фукс теж на голод скаржаться. Пробували рибу ловити — не клює. Лом згадав, що в старовину в таких випадках борщ із підметок варили, дістав штормові чоботи, два дні варив — ніякого результату. Та воно й зрозуміло, знаєте: адже колись чоботи з волової шкури робили, а в нас весь штормовий одяг із синтетичного каучуку. Звичайно, в дощ, у сиру погоду воно зручніше, не промокає, а щодо кулінарних якостей такого взуття, прямо треба сказати: ні смаку в нього, ні поживності.
Ну, й, зрозуміло, сумно стало. Ходимо ми кругом яхти, дивимось на горизонт і один на одного поглядаємо. Примара голодної смерті постає перед нами. Ночами переслідують кошмари…
Й ось одного разу дивлюся — підходить до нашого острівця крижина. А на крижині пінгвіни. Вишикувалися в одну шеренгу, як на параді, вклоняються.
Я теж вклонився. А сам думаю: як би з вами, панове пінгвіни, познайомитися ближче? Берег тут крутий, не спустишся, а пінгвіни, хоч як їх заманюй, самі не прилетять. Крила ж у них бутафорські, так, більше для форми. А, з другого боку, й випустити шкода: пташки жирні, вгодовані, так і просяться
Стали ми на краю скелі й поглядаємо на них з пожадливістю. Крижина ця уткнулася в нашу скелю, просто під щоглою. Пінгвіни загаласували, тупочуть ногами, махають крилами, теж дивляться на нас.
І от, знаєте, я поміркував трошки, зробив необхідні усні розрахунки й вирішив змайструвати таку собі машину — пінгвінопідйомник, чи що.
Ну, взяли порожню бочку, прибили до неї запасний штурвал, продовбали дірку в дні, насадили на щоглу, а зверху перекинули штормтрапи, зв'язані безконечною стрічкою. Випробував я цю споруду на холостому ході. Бачу — повинна працювати. От тільки принади нема. Хто їх знає, чим ці пташечки цікавляться. Спустив черевик — нуль уваги. Спустив дзеркало — ті ж наслідки. Шарф, м'ясорубку пробував — ніщо не помагає.
І тут у мене з'явилася блискуча ідея.
Я згадав — висить у нас в каюті картинка «Розварний судак під польським соусом». Це мені один художник подарував. Дуже натуральне зображення. І ось, знаєте, спустив я цю картинку на шнурку. Пінгвіни зацікавились, рушили до краю крижини. Передній сунув голову в трап, тягнеться далі — до судака. Тільки просунув плавники, я крутнув бочку… Один є!
Й так славно діло пішло! Я сиджу верхи на щоглі, кручу бочку однією рукою, другою знімаю з конвейєра готову продукцію, передаю Фуксу, той Лому, а Лом лічить, записує й випускає на берег. Годин за три весь острів заселили.
Ну, закінчили пінгвінозаготівлю, й зовсім по-іншому життя пішло. Пінгвіни бродять по скелях, кругом пташиний гомін, метушня… Шумно, весело… Лом пожвавішав, підв'язав фартух, зібрався куховарити. Першого пінгвіна засмажили на рожні, й ми тут же, стоячи, покуштували, заморили черв'ячка. Потім почали допомагати Лому, наносили дров цілу гору. Він відібрав що сухіше, розклав вогонь. Ну, доповім я вам, і вогонь! Дим стовпом, наче з вулкана, скелі розжарилися, мало не світяться. Тут на вершині острова був невеликий льодовичок, так він від жару розтанув, розумієте, розігрівся, й створилось отаке кипляче озеро. Ну, я вирішив скористатись і влаштувати баньку. Спершу попрали, розвісили одяг для просушки, а самі сидимо, паримось. І тут я недоглядів. Не слід було б особливо захоплюватись. Антарктика все ж таки. Погода там нестала, треба б було врахувати це, а я знехтував цим, сам ще дрівець підкинув. Я люблю, знаєте, баньку гаряченьку. Тут незабаром і наслідки виявились.
Скелі гарячі, не ступнеш. Жар пішов угору, гуде, як у димарі. Й, зрозуміло, порушилась рівновага повітряних мас. З усіх боків налетіли холодні атмосферні течії, нагнало хмари, линуло. Раптом як гримне!
РОЗДІЛ XI,
у якому Врунгель розлучається із своїм кораблем і з своїм старшим помічником
Оглушений і осліплений, я не зразу прийшов до пам'яті. Потім отямився, дивлюся — півострова разом з яхтою як не бувало. Тільки пара йде. Кругом бушують вітри, носиться клубами туман, море кипить, і варені рибки плавають. Не витримав розжареній граніт швидкого охолодження, тріснув і розлетівся. Лом, бідолаха, мабуть, загинув у катастрофі, й судно загинуло. Одне слово, кінець мріям. А Фукс — той викрутився. Дивлюся, вчепився в якусь дошку й крутиться на ній у вирі.