Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших
Шрифт:
Раптом чоловіколюбний професор змовк — він зустрівся з гострими очима. По тілу пробігло якесь огидне почуття — рука одпустила горло зовсім, чоловік сів напроти професора. Стало тихо. Кіт зашкрябав кігтями двері, прохаючи випустити його. З горла професорового вирвався якийсь високий, чудний звук — звук, що нагадував голос п'ятнадцятиліт-нього хлопчини. Потім він знизився, і професор дрімливим голосом сказав:
— Я вбив би Руперта, коли б знав, де в нього рецепт. Він не носив його з собою. Я аналізував змивки з його реторт, — вони були начисто змиті сірчаним квасом. Мені не пощастило відкрити реактиви.
Сказавши це повільним сонливим тоном, професор захитав головою й заснув. Гість одімкнув двері.
— Алло! Хто там є? — гукнув він у залю.
З'явився лакей.
— Професор заснув, збудіть його за півгодини, — сказав гість (кіт вистрибнув у залю й понісся геть, мов навіжений).
— Я слухав вашу розмову, — сказав лакей. — Я можу дещо вам сказати в цій справі.
Чоловік добув банковий білет і передав його лакеєві. Лакей розповів, притулившися до одвірку, про приїзд Лейстона, про невідомого англійця з язвами на обличчі, що цікавився Лейстоном і рецептом.
— Ще десять фунтів, коли ви скажете, хто той чоловік, — сказав гість, дістаючи десять банкових білетів.
Лакей видобув візитову картку.
— Це я свиснув в нього, коли ми сиділи в корчмі! — сказав лакей.
dr. James Reeps
Гість сховав картку в кишеню й вийшов.
— Не забудьте ж збудити професора за півгодини, — сказав він на прощання,
Едіт працювала на текстильній. Їй боліла спина. Вона почала кашляти від пилу, — але психічно вона була спокійна й рішуча, як ніколи. В ній прокинулась уперта американка. Наївна, звикла до щастя, вона тим глибше вірила в швидкий успіх великої справи визволення людства через робітниче повстання. Це повстання мало визволити й піднести її саму — вона читала про Спартака й потайки вчилася стріляти з револьвера, закладаючи туди монтекристові кульки. Вона як-раз улучала в двері, коли увійшов Дюваль. Не кажучи ні слова, не відповідаючи на її запити, він видобув картку й показав їй.
dr. James Reeps
— Ви знаєте цього чоловіка на обличчя?
Пальці Едітові міцно стиснули держак бравнінга.
— Він убив винахідця штучного протеїну, Гаррі Руперта!
Потім Дюваль розгорнув уранішнє число «Timеs'a».
«Вчора вночі в Вайтчеплі отруїлись вугільним газом робіт-ник і дівчина. Прізвище Гаррі Руперт і Кет.
Причину самогубства не з'ясовано. При Руперті був фальшивий паспорт — для виїзду за кордон».
— Він убив їх обох! — сказав Дюваль. — З рецептом він поїде до Радянських республік і продасть його за мільйони. Я їду шукати його.
Сашко вертався додому, озираючись на всі боки й обминаючи групки фашистів, що виходили з шинків. В його плани не заходило бути попобитим сьогодні на вулиці. Фашисти пронюхали вже, де його ательє, і могли підстерігати його коло дверей. Зараз було б дуже до речі влетіти в ательє просто вікном. Коли б воно було зачинене, він міг би зробити в повітрі петлю й влетіти ногами вперед крізь шибку. Кат із нею, з шибкою! Своє здоров'я дорожче!
Розділ 10
ЛЕЙН МОЛОДШИЙ І ЛЕЙН СТАРШИЙ
Відки Гаррі знав по-ірландськи? Лейн молодший та Лейн старший. Суддя з крашанками. Старомодний автомобіль. Сашко й троє п'яних. Слон з коров'ячими язиками. Лейн молодший продає хату Лейнові старшому. Два ідіоти в Гамбурзі. Велосипеди Enfield в 1900 році. Сашко в Харкові. Зустріч з Дювалем на вулиці Лібкнехта. Вітерець з кіптягою. Кінець.
Читач пригадує собі, що Гаррі Руперт, робітник-американець, звернувся до жандарма ірландською мовою, і той відразу поставився до нього не як до нумера 13-го, а як до людини. Ми маємо розповісти тепер, де американець Руперт мав нагоду познайомитись із ірландською мовою. В Америці багато ірландців, одповідає читач. Так, але Гаррі вивчав ірландську мову не в Америці, не серед ірландців Америки, не серед емігрантів, а де б ви думали?
— В Ірландії, дорогий товаришу.
В гірній місцевості Антрім є сірчано-квасний завод, а біля нього невеличке місто. Поїзд буває один раз на день, і ніхто їм не їздить, окрім орендарів фарм.
В описуваний день до шинку увійшов літній чоловік, що держав перед собою у витягненій руці солом'яного бриля. Трошки похитуючись, він підійшов до столика, сів і обережно поставив бриля на стіл.
Потім він гукнув, щоби йому дано літр елю. Він присунув до себе кухлик і замислився. Потім він вийняв із бриля одне, два, три, чотири яйця, облупив їх і почав мовчки їсти, запиваючи елем.
Товстий хазяїн в жилеті з квіточками присів до нього навпроти й спитав:
— Як справи, м-р суддя? Чому це ви принесли з собою крашанки? Хіба вам не до вподоби мої?
— Нащо мені ваші, коли в мене є свої? — рипучим голосом сказав суддя. — Я купую собі їх на пені дешевше на тузіні.
Хазяїн зробив приязну усмішку. Павза.
— А як справи в суді? — спитав він.
— Сьогодні скінчимо справу Лейнів, — просичав суддя. — Виграв старший.
— Старший виграв, старший виграв, — зацікавився хазяїн. — Адже ж старший мусів програти.
— Дорогий містер О. Леннан! — сказав суддя. — Ви знаєте, молодший панькався з соціалістами. Отже, чого вам іще більше треба. Га?
Молодший М. Лейн працював на сірчано-квасному заводі. Старший Лейн, брат Лейна молодшого, мав крамничку в місті. Він торгував милом, содою, гасом для автомобілів. Цей останній товар небагато давав йому прибутку. В цілому містечку тільки директор заводу мав машину, й ту якогось допотопного типу. По-перше, вона ходила гасом, а не бензином. По-друге, вона покривала максимум 20 кілометрів за годину; по-третє, вона мала мотор під корпусом і нагадувала візникову дрожку в місті Києві. В профіль вона виглядала схематично так: