Пригоди Румцайса
Шрифт:
Манка знову підскочила до Карлічекової кобили і тицьнула їй жменю полину. Капітан оддав честь генералові ще краще, а кобила вишкірилася на нього ще жалісніше. Генерал послав Карлічека під три чорти так люто, аж з-під неба впала перепелиця. Але на цьому не скінчилося.
— Якщо двічі не пощастило, то вже на третій раз напевне вийде, — сказав Румцайс.
А далі зустрівся їм сам імператор. Їхав він на білому коні й роздивлявся на всі боки, чи не видно де Румцайса. Кінь під ним так і вигравав з пихи, а імператорський мундир увесь був усипаний діамантами.
Румцайс
Імператор був прикро вражений і гукнув до кобили:
— Гаптауф! [11] Ану скажи мені, що говорить інструкція!?
Кобила клацнула копитами і відповіла:
— Цу бефель! [12] Коли військова кобила зустріне свого імператора, вона має натхненно подивитися йому в очі і вигукнути: «І-го-го»!
11
Струнко! (нім.)
12
Слухаюсь! (нім.)
— Ріхтік [13] , — похвалив імператор. — А що його величність робить, коли військова кобила вишкіриться на нього, як диявол?
— Наказує посадовити на гауптвахту капітана, котрий їде на ній! — відповіла згідно з інструкцією кобила.
— Теж ріхтік, — мовив імператор і наказав кинути капітана Карлічека на сім років у в'язницю.
Поки імператор і капітан отак любенько проводили час, Румцайс із Манкою привели Кубу з військової служби додому, щоб він розвеселив свою засмучену дівчину.
13
Правильно! (нім.)
Імператор повернувся з плацу до казарми. А там уже чекали на нього шпигуни і доповіли:
— Чоловік, що розгнівав вашу величність кривою кінською посмішкою і послав Кубу додому з імператорської військової служби, — і був Румцайс!
— Клятий Румцайс! — тупнув імператор каблуком.
І записав собі до блокнотика, що тепер він візьметься за Румцайса в інший спосіб.
24. Як Румцайс виграв війну з імператором
Коли імператор повертався з Їчина у Відень, щоб приготувати новий похід проти Румцайса, здавалося йому, що на нього шкіриться кожна кобила, яку він зустрічав по дорозі. Спинився він під першою горою, поклав собі на коліно блокнотик і олівцем записав, що для покари пошле на Румцайса ескадрон уланів.
Не встиг він ще доїхати до Дунаю, як був уже з ескадроне цілий полк. А в'їхавши в двір
— Годі вже з мене цього розбійника! Повеліваю всьому війську піти походом проти Румцайса за те, що він вигнав з Їчина пана князя та княгиню Майолену і забрав у мене солдата Кубу, який мусив захищати свого імператора!
По всьому Відню одразу ж порозліплювали папірці, на яких чорним по білому було написано, що військо виступає проти Румцайса.
А Румцайс нічого не знав про королівський наказ. Сойка, що носила новини у Ржаголецький ліс, не розуміла по-німецькому.
В Їчині о тій порі вже зацвіли липи. Коли любо стало на них дивитися, сказав Румцайс до Манки:
— Взувай черевики та підемо до міста понюхати липового цвіту.
Вирушили, як сонце вже світило їм у дорогу. Щоб дістатися до липової алеї, треба було обійти крамничку мотузяра Йокла. Йокл ніби чекав на них. Стояв він перед своєю крамничкою, схвильовано похитував головою і показував Румцайсові конопляний зашморг.
— Що ти цим хочеш сказати, Йокле? — запитав Румцайс.
— Я цим хочу сказати, — повільно відповів Йокл, — що вже скоро доведеться тобі опинитися у такому зашморгу, Румцайсе. Пишуть у газетах, що згори на тебе суне піше військо, знизу — артилерія, а посередині йде сам імператор.
— Ой боже ж мій! — жахнулася Манка.
Румцайс на хвилину замислився.
— Отже, пан імператор не подарував мені того плацу. Якщо так, треба приготуватися до зустрічі з його величністю.
І він позичив у Йокла моток тонкої конопляної мотузки.
— І оце все, з чим ти думаєш іти проти імператорського війська? — здивувався Йокл.
— Атож, — кивнув Румцайс.
Перекинув він мотузку через плече, взяв Манку за руку, і вони подалися до липової алеї.
Дійшовши туди, висадив Румцайс Манку на високу липу, сам зручно вмостився поряд з нею поміж двома гілками, а моток мотузки поклав собі на коліна.
Манка притягла до себе гілку, всипану липовим цвітом, і вони по черзі передавали її одне одному, вдихаючи липові пахощі. А бджоли так і бриніли навколо них.
Раптом Манка відштовхнула гілку й промовила:
— Щось мовби димом тягне.
— Це десь топиться до обіду піч, — відказав Румцайс і з насолодою вдихнув липові пахощі.
— Ой Румцайсе, це не дим! — вигукнула Манка.
Румцайс потяг своїм розбійницьким носом — в один бік, у другий, у третій.
— Це йдуть сюди три війська, як казав Йокл. З одного боку я чую, як тліють ґноти біля гармат, з другого — як смердить клоччя від солдатських рушниць, а посередині тхне потом імераторського коня.
— Що ж нам тепер робити, Румцайсику? — злякано спитала Манка.
— Побачимо, — відповів Румцайс.
За кілька хвилин усе військо прийшло туди і з усіх боків оточило липу, на якій сидів Румцайс. Піхота й артилеристи, мінери і сапери, улани і драгуни — і хто зна ще. Зарядили рушниці та гармати і навели їх на липу.