Пригоди Румцайса
Шрифт:
— Кепські справи, — промовив Румцайс і побіг до лісу.
Гнотик глянув йому вслід і гірко промовив:
— По мішок ідеш, аби позбирати, що після нас лишиться…
Та не минуло й двох хвилин, як Румцайс повернувся. Рукою, обкладеною вогким мохом, вів за лікоть ржаголецького вогневика. Довів аж до паровоза, відчинив дверцята під котлом і звелів:
— Ану стрибай туди!
— Я не хочу! — пручався вогневик.
— І навіть для мене не зробиш? — спитав машиніст Гнотик, прислухаючись, як молоточки у рейках клепають
Вогневик, глянув на Гнотика своїми червоними очима:
— То це ти? Ну, хіба що для тебе, щоб борг оддати, — мовив він неохоче. Заліз у топку і почав нагріватися під котлом. Розпалився до гарячого; відразу ж пари побільшало, і потяг рушив.
За хвилину вогневик вистромив голову з димаря і запитав:
— Іще?
— Іще, — відповів Гнотик.
— А тепер?
— Тепер годі, — сказав машиніст Гнотик. — А то ми ще станцію розвалимо.
Коли поїзд прогуркотів повз Румцайса і Манку, машиніст Гнотик визирнув із своєї будки й закричав;
— Я хочу тобі віддячити, Румцайсе, за допомогу. Слухай же: по всьому Їчину гомонять, що пан князь і княгиня Майолена наскаржились на тебе імператорові. Сам імператор готується піти на тебе війною!
Та половини його слів не було чути через гуркіт колес, а половини — через сичання пари.
Так воно й сталося, що Румцайс проґавив і третє попередження.
23. Як Румцайс зустрівся з Його Імператорською Величністю
Імператор вирішив, що спершу сам гляне на Румцайса. А щоб люди не дивувалися, чого це він зібрався до Їчина, оголосив, що мусить особисто перевірити, чи добре офіцери муштрують солдатів у цьому місті. Сів він у Відні на коня та й поїхав.
На той час доля не була ласкава до Румцайса і привела його просто на ту дорогу, якою їхав імператор.
У цей нещасливий день зібралася Манка нарвати на просіці полину і віднести його в Їчин на базар. Ще й Румцайса схотіла взяти з собою. От вони і пішли.
В Їчині на майдані розклала Манка полин навколо себе, ніби павич — пера, і почала закликати їчинських господинь:
— Молодиці та дівчата! Купуйте полин! Нема кращих ліків од живота! Мій полинець гіркіший за перець!
Послухав Румцайс це та й каже:
— Ой, Манко, мені аж пече у роті од твоїх слів. Піду-бо я погуляю містом.
На вулиці поблизу майдану помітив він у вікні сумну дівчину, яка поливала сльозами квітку в горщику.
— Хто тебе, дівчино, зобидив? — спитав Румцайс.
— Проїздив по цій вулиці на кобилі капітан Карлічек і забрав до війська мого Кубу, — мовила зажурена дівчина.
— Карлічек, кажеш? — Румцайс легким розбійницьким кроком повернувся на майдан і схопив в оберемок Манку разом із її полином: — Сталася несправедливість! Треба негайно поспішати під Чержовський косогір, на плац, де муштруються солдати.
На плацу вони побачили капітана
— Маршірен марш! Айн-цвай!
Солдати марширували то в один, то в другий бік.
— Нідр! [10] — крикнув капітан Карлічек, і вмить усі солдати гепнули на землю.
Тільки один лишився стояти. Це й був Куба.
10
Лягай! (нім.)
— Ти не уміль робити екзерціс «лягай»? — крикнув Карлічек.
Куба вперто хитнув підборіддям і не промовив ані словечка.
Румцайсові ота муштра зовсім не сподобалася.
А капітан Карлічек знову напався на Кубу:
— Тоді я тебе цей «лягай» буду допре научіль!
Та в цей час Румцайс підійшов до капітанової кобили і висмикнув у неї з хвоста волосину.
Кобила заіржала:
— І-го-го!
А капітан Карлічек злетів на землю.
Румцайс, ніби він тут ні при чому, сказав Кубі:
— От бачиш! Пан капітан тобі самі показують, як треба робити «лягай».
Та у Карлічека розвіявся туман у голові, і він збагнув, що все це сталося не саме по собі. Він поволеньки встав, подивився в монокль на Румцайса і замекав:
— Я відчуваль тут дофкола себе сраду. А тому Румцайс і Куба підуть шнель-шнель до буцегарня і будуть там замкнений!
І повів їх до в'язниці — сам попереду на кобилі, а Румцайс та Куба пішки.
— Я тебе, Румцайсику, не покину! — сказала Манка і подалась слідом за Румцайсом.
Пройшли вони трохи, коли раптом їде назустріч на вороному коні офіцер у гаптованому золотом мундирі.
— Хто це? — запитав Румцайс у Куби.
— Та це наш полковник, — сумно відповів той.
Румцайс схаменувся.
— Ну що ж, треба буде з його допомогою підняти честь військового імені капітана Карлічека.
Сказавши це, він зробив Манці таємний знак. Та швиденько підійшла і тицьнула Карлічековій кобилі у рот жменю полину. Кобильчина була голодна і, не жуючи, проковтнула полин.
У цю мить їх уже минав полковник на вороному коні. Капітан Карлічек виструнчився в сідлі й приклав пальці до кашкета. Та кобила, яка проковтнула гіркий полин, вишкірилася на полковника так жалісно, аж кашкет у того з'їхав на вухо. Полковник не промовив і слова та й поїхав далі.
— Що не вийшло в перший раз, те вийде у другий, — сказав Румцайс.
Тільки вони зробили кілька кроків, як зустріли ще одного офіцера. Їхав він на гнідому коні, а золото в нього було не тільки на мундирі, а й на кашкеті та штанях. Це був генерал.