Пригоди Румцайса
Шрифт:
— Якщо Волшовечек так це і залишить, — сказав Румцайс Манці, — вони йому потоплять усю рибу в озері.
Але Волшовечек уже чаклував із таємними прутиками і травинками. Перекидав їх через себе, зав'язував на них вузлики, робив на них зарубки. Нарешті тихенько промовив:
— Ундуалапермагнахоп!
Від цих чар мала піднятися хвиля і віднести голландського човна разом із високим панством у рів під замком. Та тільки зробити цього хвиля не змогла. Вона вдарила і застигла, мов з каменю. І човен на ній застиг.
На
У цю мить Румцайс промовив:
— Доки буде на шиї у княгині той білий хрестик, а на штанях у пана князя отой шов хрест-навхрест, не подужає Волшовечек човна.
І послав Ціпісека:
— Біжи до дуба і принеси мені зелений жолудь!
А Манку попросив:
— Потримай наді мною хустинку, щоб у порох не бризнула вода.
Набив він пістоль і вистрелив. Трісь! Штани на панові князю так і луснули по шву вздовж і впоперек. А сам князь беркицьнув і на льоту схопився за нитку від княгининого дорогоцінного хрестика.
Хрестик полетів у воду.
А хвиля помчала далі і понесла голландського човна з паном князем та княгинею. Переносила їх через кущі та алеї, через грудки і високі горби — аж поки домчала до рову і залишила човен.
За кілька хвилин приплив туди лакей Фріцек.
— Фідонк, [26] — промовив по-французьки пан князь.
— Фідонк, — вторувала йому княгиня.
І відразу ж послали лакея Фріцека, щоб він оголосив з надбрамної башти всьому Їчину, що хвиля донесла голландського човна аж до самого синього моря, як це, мовляв, і було задумано.
26
Вигук несхвалення (фр.)
Чотирнадцять днів пан князь і княгиня сиділи у своїх покоях. На п'ятнадцятий день показалися вони людям, наче допіру приїхали із Тулона.
Та тільки люди в Їчині говорили своє:
— Гай-гай…
17. Як Румцайс розплів кошик із червоної лози
Одного разу йшов Румцайс повз будинок війта на ринковому майдані, коли чує — хтось кричить. Румцайс зазирнув у вікно, просто до кухні.
Там сиділа війтиха; на колінах вона тримала розірваний кошик і на всю горлянку лаяла свого чоловіка:
— Ну, ти вже як станеш ногою, так станеш!
Війт Крейцар на це відповів:
— Що той кошик? Це не біда! Скажу, щоб тобі зробили інший. — І він узяв свій капелюх та ціпок.
Війтиха крикнула йому вслід:
— Та щоб був із червоної лози! Адже в мене на черевичках червоні бантики!
Коли Крейцар вийшов з дому, Румцайса під вікном уже не було, пішов він у своїх справах. А війт чирк,
Корба саме плів якісь дрібнички для знайомих. Крейцар грюкнув ціпком об підлогу і наказав:
— Зробиш, Корбо, такого кошика, щоб годився моїй жінці ходити на базар.
— Атож, із круглою ручкою, — кивнув головою Корба.
— І щоб був із червоної лози.
— Оце вже гірше, — почухав потилицю Корба. — Де ж його взяти о цю пору червоної лози?
— Щоб із червоної лози! — суворо повторив війт.
Кошикар Корба вирушив з дому — шукати отієї червоної лози. Та у всіх верб пагони були ще зелені, і він не міг знайти жодного червоного прутика.
«Бодай би дідько вхопив оті війтівські витребеньки», — подумав Корба.
Нарешті він дійшов Ржаголецьким лісом до озера.
Там стояла верба — баба усіх верб у лісі. Але пагони мала червоні, як молодиця.
— Тут стане на кошик! — зрадів Корба і підступився з ножем до лозинок. Та ледве нарізав із жменю, як з глибини виринув водяник Волшовечек і закричав:
— Облиш! На цій вербі я люблю сидіти!
Він так розгнівався, що голос в нього зривався на жаб'ячий.
Корба спершу склав ножа, але потім усе-таки розкрив його знову.
— То й що? Сідай собі хоч на тополю. А мені з начальством у мирі жити треба. Чи, може, хочеш, щоб через тебе я із війтом посварився?
І ріже собі лозу далі.
Волшовечек почав перебирати зеленими лапками і благати:
— Ну, війте, будь ласка, склади ножаку!
— Не можу ж я із війтом сваритися! — вів своє Корба.
Нарізавши червоної лози, скільки потрібно на кошик, узяв він її під пахву та й подався додому.
За якусь хвилинку прийшла туди Манка з Ціпісеком. Хотіла попросити для нього у Волшовечека жменьку черепашок погратися. Але побалакати як слід так і не змогла, бо водяник ходив навколо обрізаної верби і бідкався.
— Що ж це буде! Я поколю собі спину, коли сяду тут!
Манка розгладила собі фартух на боках і сказала:
— Якщо я тебе тільки жалітиму, верба від того назад не виросте. Краще я пошлю зараз Ціпісека по Румцайса.
Ціпісек був уже за греблею, коли водяник пригадав:
— Постривай, ось я насиплю тобі в кишені піску. Як будеш у Корби в майстерні, розкидай йому пісок по долівці. Це плата від мене. А от що із війтом робити, цього я вже не знаю. Хай тут Румцайс допоможе.
Ціпісек розшукав батька і все йому розповів. Румцайс обережно посадив Ціпісека на плече, щоб у нього не висипався пісок із кишень, переступив з п'ят на пальці, і вони враз опинилися під вікном Корбиної майстерні.
Корба сидів на ослінчику і плів кошик. Між пальцями в нього миготіли й звивалися червоні лозинки.