Пригоди Румцайса

Чтвртек Вацлав

А вітер той віяв з імператорських покоїв — камердинери забули зачинити двері проти вікна.

Сам імператор замислено сидів на троні. Наказав він принести собі жменю горіхів, полускав їх усі і промовив:

— Пунктліх [22] за три тижні в мене будуть імператорські іменини.

В ту ж мить підскочив перший маршал і сипнув, мов із рукава:

— Найкраще буде, коли на день народження перед вашою імператорською величністю проїде військо на конях!

22

Точно! (нім.)

Але

імператор помахав рукою в рукавичці з діамантовим перснем:

— Це вже було позаторік.

Тут підскочив другий маршал:

— Хай вистрелять із дев'яноста гармат!

Імператор промовив «Пуф!» і більше не хотів того й чути.

Третій маршал не міг нічого придумати.

Нарешті озвався слуга, що мастив петельки на дверях:

— Хай ваша імператорська величність звелить спіймати вогневика. Як пустять його поночі в сад, ото буде дивовижа! Проти неї ракети й фейєрверки все одно що пшик.

— О, це може бути, — мовив імператор, стяг рукавичку з діамантом, і кивнув мізинцем третьому маршалові, щоб той не байдикував.

Маршал написав цілу купу листів, де розпитував про вогневиків, і скоро дізнався, що в Ржаголецькому лісі живе вогневик, з якого могла б вийти гарна забавка для імператора.

У Румцайса в носі довго ще лоскотало від віденського вітру. Через це і бродив він лісом і не встеріг вогневика.

А сталося це ось як. Незабаром приїхав з Їчина залізний віз, на якому возять гранати. На передку поряд з їздовим сидів капрал, тримаючи на колінах мішечок із сирового полотна. За возом пригинці йшло шестеро солдатів, і кожен ніс мішок, вимочений у свяченій воді. На узліссі капрал наказав спинитись і витрусив із свого мішечка на пеньок шмат сірки. Потім усі вони поховалися.

Сірка манить вогневиків, хоч би до неї треба гору перейти. Прибіг вогневик, ухопив грудку сірки і почав смоктати, наче цукерку. Аж тут капрал засурмив, як в атаку. Солдати повискакували із своїх схованок і кинулися на вогневика. Навалились на нього і хрест-навхрест хльоскали мішками, змоченими свяченою водою, аж поки його перемогли. Поклали вогневика у залізний віз, капрал показав на себе та шістьох солдатів і промовив:

— Оце буде від його імператорської величності сім медалей!

Їздовий хльоснув коней, але слабенько, щоб вони не гнали, і щоб вогневик по дорозі до Відня не висох на вітрі та не спалахнув.

За хвилину прийшов на просіку Румцайс, побачив сірку, якої не доїв вогневик, і сумно промовив:

— Ось що надмухав отой віденський вітер!

Прудкою розбійницькою ходою повернувся Румцайс до печери.

— Збери мені, що треба, в дорогу, — сказав він Манці. — А ти, як захочеш там їсти, кажи не «хліб», а «брот», — промовив до Ціпісека.

Узяв Румцайс сина за руку, кинув за пазуху шмат розбійницького коржа, якого

спекла Манка, і вони вдвох рушили в дорогу, тримаючись весь час проти віденського вітру.

Рано-вранці заграли у Відні музики пробудку, аж черепиця посипалася з дахів.

До обіду імператор святкував день народження тихо й спокійно. Тільки вистромлював з вікна руку в рукавичці з діамантом, коли люди гукали йому «слава».

Опівдні імператорові вже не терпілося. Ледве проковтнув вій жайворонкову ніжку і облизав пальці, як закричав:

— Слуги, ану швидше вдягайте мене. Піду дивитися на вогневика!

Прибігло троє камердинерів і троє зброярів.

Камердинери убрали імператора в м'якеньку одежу, а зброярі нагвинтили на нього залізні штани і залізну кірасу [23] .

Поверх неї імператор одяг іще золотий панцир. Капелюх у нього теж був залізний, як до бою. Це на той випадок, якби вогневик розпалився дужче, ніж для параду. І коня імператор узяв закутого в залізо. Виліз на нього й виїхав із палацу точно в ту хвилину, щоб прибути в парк, коли настане вечір.

23

Металічний панцир, який захищає груди від удару холодною зброєю.

У парку вже все було приготоване. Товсті й худі графи та князі, тендітні графині та княгині вже стояли там, щоб подивитися, як імператор буде тішитися вогневиком. І троє маршалів на конях, щоб усьому давати лад. І три ескадрони драгунів із бочками, повними води, щоб загородити дорогу вогневику, якби він раптом шаснув, куди не треба.

Бідолаха вогневик щулився з холоду на залізному возі.

Імператор крикнув:

— Ну, я вже милостиво дивлюся!

Перший маршал відкинув засувку, і вогневик скочив із залізного воза.

А саме в цю хвилину підійшов і Румцайс із Ціпісеком. Поставали вони осторонь за троном, і Румцайс промовив:

— Оце тобі, Ціпісеку, пістоль. Гарненько заряди його трьома жолудями, як я тебе навчив.

Тим часом троє маршалів махнули туди-сюди шаблями — і драгуни почали ганяти вогневика на моріжку перед імператором. Спершу він розгнівався тільки до рожевого кольору. Але потім заіскрився дужче й дужче і нарешті запалахкотів, як венеціанська ракета. Сипав іскрами, вистрелював петардами і вибухав так голосно, що луна йшла по всьому Відню.

Імператор сидів на троні, ляпав залізними рукавицями і кричав по-німецьки:

— Ах! Ах!

Коли вогневик став фіолетовий, драгуни полили його водою із бочок, щоб трохи заспокоївся.

— Оце вже мені не подобається. Наш вогневик може застудитись, — промовив Румцайс. — Та й взагалі нічого мені тут не любе. Мабуть, настав тепер мій час.

Допоміг він Ціпісекові навести заряджений трьома жолудями пістоль і сказав:

— Стріляй, Ціпісеку, наче троє розбійників одразу!