Пригоди Румцайса
Шрифт:
— А що, як я принесу тобі замість шипшини троянду?
— Я навіть не знаю, яка вона є, — знизала плічками шипшинова мавка.
— Із садка пана князя, — сказав Румцайс. — Я принесу тобі троянду, яку нюхає сама їчинська княгиня.
Мавка лишилася чекати біля куща, а Румцайс мерщій подався до Їчина. По дорозі зупинився біля печери і сказав:
— Ти, Манко, втішайся собі квіткою. А ти, Ціпісеку, допоможеш мені в одному ділі.
На той час звеліла їчинська княгиня двом покоївкам
— Сідаймо і будемо нюхати, як у садку пахтить моя найдорогоцінніша троянда.
Князь сів поряд з княгинею і зітхнув по-французькому:
— Сільвупле… [18]
Трояндовий кущ ріс на зеленому моріжку. Квіти всипали його рясно-рясно. І був той кущ родом з Іспанії.
— Ах, ці троянди — із самої Іспанії! — захоплено сказала княгиня і нюхнула так, що в носі у неї наче засвистіла дудочка.
— Аж з Іспанії! — промовив князь і потяг носом повітря, аж захурчало.
18
Будь ласка! (фр.)
Отак сиділи вони й насолоджувалися пахощами.
А Румцайс і Ціпісек уже були за замковою огорожею. Румцайс мізинцем вибив із муру камінь, перебігли вони по газону і сховалися за трояндовим кущем. Троянди пахли так, що аж голова йшла обертом. Румцайс зірвав одну квітку і сховав її за пазухою куртки.
Але в цю мить княгиня підштовхнула ліктем пана князя.
— Мон шер, троянди стали слабше пахнути.
Пан князь притулив до очей лорнет.
— Це й не диво, — мовив він, — адже внизу стоїть отой Румцайс.
Тут і Румцайс помітив, що пан князь спіймав його у скельце. Узяв він Ціпісека за руку і намірився назад, до пробитого муру, але зачепився своєю курткою із кордовської шкіри за трояндові колючки. Почав випручуватися — то й зовсім застряг.
А нагорі знявся лемент. Княгиня кричала:
— Пане князь, негайно стрельніть у цього розбійника з вашого пістоля!
Князь кинувся по пістоль.
А Румцайс, схоплений трояндовим кущем, стояв спиною до вікна і не міг навіть поворухнутися! Ото досада, ото халепа!
— Ти хоч кажи мені, що там угорі діється! — промовив він до Ціпісека.
— Пан князь набиває пістоль залізною кулею, — відповів Ціпісек.
— Треба й собі зарядити, — спокійно промовив Румцайс і, не поворухнувши й ліктем, самими пальцями зарядив пістоль зеленим жолудем.
— Пан князь дивиться сюди через мушку, — правив далі Ціпісек. — Цілиться, батьку, на тебе!
— А я через кляті колючки не можу в нього стрельнути! — збліднувши, вигукнув Румцайс.
— Тільки-но я скажу по-французькому «три», стріляйте, пане князь,
Тим Румцайс і скористався.
— Якщо я не можу вистрелити просто у князя, — сказав вій Ціпісеку, — то ти хоч покажи мені, з якого боку їчинська брама.
Брама була прямо перед Румцайсом, і він вистрелив у неї зеленим жолудем.
Жолудь брязнув об браму, відскочив від неї і влетів прямо у вікно.
— Ой, щось мене дзизнуло просто в око, яким я цілився у Румцайса! — вигукнув князь і кинув пістоль.
— Труа! — згадала княгиня, як по-французьки «три». Та було вже пізно.
Румцайс випручався з колючок, озирнувся, де та дірка в мурі, і взяв однією рукою Ціпісека за лікоть, а другою помацав у себе за пазухою троянду. І вони пішли додому, а по дорозі занесли троянду мавці, яка чекала на них біля куща шипшини.
7. Як Румцайс допоміг вогневику звільнитися від служби в імператорському війську
Одного разу Ціпісек грався біля струмка, завів воду до печери, і у Манки відволожився гніт од кресала.
— Як же я тепер буду розпалювати вогнище? — забідкалась Манка.
Почув це Румцайс і каже:
— Чого ти побиваєшся? Кресону нігтем об ніготь і матимеш вогню, скільки забажаєш.
Та Манка не могла заспокоїтись.
— А де це, Румцайсе, написано, що ти будеш удома саме в ту хвилину, як у мене згасне вогонь?
На третій день після того варила Манка семикратну розбійницьку юшку. Під такою юшкою вогонь має бути весь час на три пальці заввишки. Інакше юшка загусне, пригорить, і її доведеться вибивати з горщика дрючком.
Юшка вже мала закипіти в третій раз, коли Манка раптом промовила:
— Оце так!
Вогонь під горщиком почав гаснути, полум'я ліниво пробігало над попелом. А Румцайса ніде не видно, і нікому кресонути нігтем об ніготь.
Коли вогнище вже зовсім згасало, зазирнув до печери вогневик ржаголецького лісу:
— Чогось у мене ноги терпнуть. Видно, з вогнем десь негаразд.
— Та це у нас, — відповіла Манка. — Юшку доварити не можу.
Вогневик не промовив більш ані словечка, зібрав під язиком слину і плюнув у вогнище. Полум'я вибухнуло, і юшка вмить закипіла.
— Спасибі, — промовила Манка. — Я скажу Румцайсові, щоб не забув тобі віддячити.
На четвертий день ішов Румцайс Ржаголецьким лісом, коли чує раптом — хтось кричить на просіці. Рушив він туди через молодняк і побачив таке:
Сидить на пеньку капрал із їчинського полку з папером у руці. Перед ним стоїть вогневик і переступає з ноги на ногу, щоб не присмалити трави і мурашок.
— Ти у мене постоїш струнко! І що в цій бамазі написано, так все воно й буде! — вигукував капрал, аж жолуді на дубах тремтіли.