Пригоди Румцайса
Шрифт:
На цього мисливця Робатка і натрапив Румцайс, коли той сидів на пеньку і зажурено дивився собі в капелюх.
— Що з тобою, Робатку? — запитав Румцайс.
— Турбує мене, Румцайсе, залізний заєць, — відповів Робатко. — Щось цей граф із Шпаєра замислив лихе.
— Коли в тебе тільки цей клопіт, то я піду послухаю, що про це балакають, а потім усе тобі розповім.
Коли Румцайс прийшов до Їчина, князь і княгиня разом із шпаєрським графом сиділи в альтанці. Румцайс став за кущами малини і почав дивитися, що і
Князь і княгиня вигукували весь час по-німецькому:
— Ніхт гезеен!
Мовляв, такої речі ніхто ще ніколи не бачив.
Але князь заздрив графові за залізного зайця і тому сказав:
— Якби ваш заєць та потрапив на очі моєму мисливцю Робатку, той би підстрелив його з першого пострілу.
Княгиня помахала носовичком, що це саме так.
Граф із Шпаєра засміявся у рукавичку:
— Ну що ж, хай ваш Робатко спробує. Даю йому три постріли.
Пан князь розгнівався, що граф стільки собі дозволяє.
— Коли заєць не впаде навіть з третього пострілу, — вигукнув він, — хай пан граф забирає мого Робатка у свій Шпаєр!
А княгиня гордо поглянула на гостя.
Далі Румцайс уже не чекав. Тихим розбійницьким кроком повернувся він з малинника в ліс і там усе розповів Робатку. Мисливець зблід, наче місяць на небі.
— Я знав, що до цього йдеться, — сказав він. — Тільки біда, що жодному мисливцю не під силу встрелити залізного зайця.
— Авжеж, дробом, як простого зайця, його не візьмеш, — кивнув головою Румцайс.
Робатко сумно вдарив рукою по рушниці.
— І свинцевою кулею теж ні. Нею залізного зайця не проб'єш.
— Заряди залізною, — порадив Румцайс.
— Залізної я навіть у Градці не дістану, — безнадійно зітхнув мисливець Робатко.
У той день, коли мали стріляти в залізного зайця, князь і княгиня посідали в шкіряні крісла край просіки, а граф із Шпаєра схилився осторонь на коліно біля клітки з зайцем. Мисливець Робатко тим часом заряджав свою велику рушницю дробом для диких кіз.
Румцайс із Манкою на ту пору вже стояли там нишком за деревами. І Ціпісек з ними на той випадок, якби треба було раптом кудись швидко дати знак.
Пан князь потер два пальці об коліно і сказав:
— Ти, мисливцю, добре знаєш, що робити. Тільки-но княгиня махне хусточкою, пан граф випустить зайця з клітки, і ти влучно вистрелиш у нього.
Граф із Шпаєра відкинув гачок на клітці, пружини в залізному зайці запрацювали, і він пострибав через просіку, петляючи на всі боки. Робатко водив за ним дулом рушниці, наче чорним оком. Але коли рушниця плюнула вогнем і пролунав постріл, бідного Робатка мало не посікло дробом, який відскочив од залізного зайця.
Граф і каже князю та княгині:
— Для мого зайця
Пан князь погрозив Робатку пальцем і гукнув:
— Подумай добре, перш ніж вистрелити вдруге.
Поки Робатко міркував собі, Румцайс за деревами тихенько сказав Ціпісеку:
— Діла не буде, поки ти не приведеш сюди вогневика.
Ціпісек повернув личко в один бік, у другий, відчув, де найтепліше, і побіг туди. За хвилину повернувся разом із вогневиком.
— Свинець тут не бере, витопи мені залізну кулю, — сказав йому Румцайс.
— На це мені треба червоний камінь, — заяскрів вогневик.
Румцайс нахилився і подав йому шматок залізної руди. Вогневик здушив руду в кулаці, і за мить поміж пальців у нього потекло залізо. Він злив його в ямку у землі і подмухав туди холодним зворотним подихом. От і вийшла з цього залізна куля. Румцайс нишком перекинув її Робатку і гукнув:
— Заряджай!
Коли з клітки знову вибіг залізний заєць, Робатко стрельнув по ньому вдруге. Залізо брязнуло об залізо, але графове виявилося міцнішим. Куля відскочила від зайця, наче її відбили.
Граф підняв кулю, покрутив на долоні і кинув на землю.
— Залізною стріляєш? — сказав він Робатку. — Все одно це тобі допоможе, як коропу дишло. — І додав, звертаючись до князя: — Панові князю доведеться розпрощатися з мисливцем.
Князя обсипало люттю, мов жаром, і Робатко поблід, як весняний листочок.
— Ти бач, і залізна куля не допомогла, — зітхнув Румцайс. — Що ж тепер?
— А ось це, — тихенько промовила Манка і всунула вогневику в кулак такий самий червоний камінь і ще стебельце розрив-трави.
Вогневик розтопив руду своїм великим жаром, зліпив з неї кулю і обдмухав зворотним подихом. А Румцайс знову крадькома перекинув її Робатку.
Вибіг із клітки залізний заєць, і Робатко стрельнув по ньому в третій раз.
— Прокляття! — закричав граф із Шпаєра.
Розрив-трава пробила зайцю залізну шкуру, і куля прошила його наскрізь. Заєць перекотився через голову і зостався лежати на землі.
Рештки залізного зайця шпаєрський граф одніс до годинникаря Семерада. Та тільки марно він носив, бо нічого вже тому зайцю не пособило.
11. Як Румцайс урятував Маркетку від жениха
Одного ранку почувся від їчниської дороги гуркіт і брязкіт карети.
Румцайс якраз сушив над вогнем вологу від роси бороду.
— Ану ж бо, Манко, поглянь на ту карету, щоб я знав, яке панство їде до Їчина, — промовив він.
Манка побігла стежкою і, коли карета під'їхала, помахала коням перед очима стеблом осоки й вигукнула:
— Тут Румцайсова застава, і кожен має сказати, хто він і куди прямує!