Пригоди Румцайса
Шрифт:
— А що ж воно написано у тій бамазі? — запитав Румцайс, підійшовши ближче.
— А тобі до цього діла зась! — відрубав капрал. — Тебе це не обходить, а от вогневикові сам найсвітліший імператор пише, щоб ішов служити до їчинського полку.
— Тру-ту-ту! — весело засурмив Румцайс у долоню на славу його імператорській величності. — А ким же він там служитиме?
— Феєрверкером! — нетерпляче притупнув ногою капрал. — Буде підпалювати у гарматах ґноти, щоб добре стрілялось!
Коли вогневика привели у казарми і поставили серед двору, наказав капрал засурмити сигнал і викликати кухаря. Той прибіг
— Лінкцум і рехцум! [19]
І вогневик почав повертатися то вліво, то вправо.
— А ти казав, що не послухається команди! — гукнув капрал у бік Ржаголецького лісу, щоб почув це Румцайс.
19
Ліворуч! Праворуч! (нім.)
Капрал наказав одягти вогневика у мундир. Принесли старенький мундир — на той випадок, якби з вогневика часом посипалися іскри. Нарешті одержав він здоровенну рушницю, вже обпалену у трьох битвах. Потім капрал вивів його на задній двір і звелів суворо:
— Щоб ти звик до військової служби, ходи отут взад і вперед і вартуй!
І, сказавши це, пішов писати листа імператорові, що все уже в порядку. А вогневик у цей час ходив і ходив навколо склепу, складеного із важкого каміння, з ґратами на дверях. Раптом у вогневика почала терпнути нога.
«Наче знову на вогонь», — подумав він і озирнувся, звідкіля б то могло тягти.
Підійшов вогневик до дверей склепу і зазирнув за грати. А там — мурована кімнатка, повна бочок з порохом та кулями, повна гранат і мін, бомб і ракет.
Подивився, подивився вогневик на все те вогняне начиння, і напав на нього великий жаль, що сам він зовсім згас після семи казанів води. Спалахнули в ньому образа і злість. Під язик йому набігла слина, і він сердито плюнув через вічко у ґратах прямо в пороховий льох. А слина в нього була вогняна. Та й якою ж вона могла бути у вогневика? І вона розтікалася вогнем — ближче і ближче до бочок з порохом.
Побачивши це, вогневик подався до капрала:
— Доповідаю, що скоро все тут злетить у повітря!
— Бачиш, як ти добре навчився вартувати! — промовив із захватом капрал, і тільки тоді, власне, зрозумів, про що це вогневик говорить. І в ту ж мить наказав сурмити всім сурмачам.
— Тра-та-та-та! — заграли сурми.
— А що ж робити далі? — знову озвався капрал. Адже разом із казармами мав злетіти у повітря і весь Їчин.
А Румцайс сидів край Ржаголецького лісу і міркував, як повернути вогневика з військової служби. Почув він, що в Їчині сурмлять, подивився туди пильно, по-розбійницькому, і побачив, як горить у пороховому льоху і як кожен боїться підступитися до нього.
І в самому Їчині переполох. На дзвіниці святого Якуба бемкали всі дзвони.
— Оце вже не жарти, — мовив Румцайс і гукнув: — Манко, а подай мерщій отой горщик із юшкою!
Розстебнув він куртку із кордовської шкіри, щоб вільніше було у плечах, і з усієї румцайсівської сили пожбурив горщик аж у Їчин. Горщик влучив
І чутно було аж до лісу, як зарепетував капрал на вогневика по-німецькому:
— Раус!!!
Тобто, щоб забирався він звідти геть.
Вогневик і пішов. Перед ворітьми казарми він пропалився з казенного мундира, рушницю поклав на землю і глянув довкола — якою дорогою ближче дістатися до Ржаголецького лісу.
8. Як Румцайс допомагав кувати холодне залізо
Одного разу Румцайс надумав перевірити курок у свого пістоля, чи добре він б'є. І побачив, що там ослабла заклепочка. А заклепочка та була з тричі загартованого заліза, і справити її міг би тільки коваль. Румцайс послав уперед Ціпісека, щоб коваль усе, що треба, приготував, а сам прийшов трохи згодом.
— Для такої заклепки треба трьох робітників, — сказав коваль Жегула. — Ціпісек буде роздувати міх, ти, Румцайсе, триматимеш пістоль на ковадлі, а я розігрію заклепочку і вдарю по ній молотом з обох рук.
Жегула підгріб вугілля у горн, щоб було більше жару, а Ціпісек почав дмухати міхом. Коли заклепочка розжарилась до червоного, і треба було тільки вставити її на місце та приклепати, потяг Ціпісек ненароком міх навскоси, і той фуркнув убік — у димар. Вилетів з димаря віночок сажі, і понесло його вітром до ринкового майдану.
Того ранку сиділа їчинська княгиня на дзиґлику, а навколо неї поралися три покоївки. Вмивали її голубиним молоком і мазали маззю із жайворонячого сала. І примовляли при цьому по-німецькому:
— Шон, шон! [20]
Потім накрутили княгині високу зачіску, ще й потрусили порошком з алебастру, щоб було личко біленьке всім на диво.
Коли все було готово, покалатала княгиня срібним дзвіночком, щоб прийшов пан князь.
— Оля-ля, княгине, ви сьогодні прекрасні, як, як… — промовив князь, але затнувся і ніяк не міг пригадати, як же сказати далі. Спинився він на півслові і покивав княгині пальчиком, щоб почекала, поки він згадає. Та вже й згадувати не треба було.
20
Красиво (нім.)
У розчинене вікно влетів віночок сажі, вдарився княгині об зачіску, і сажа посипалася вниз. Враз минулась і вся княгинина краса. Княгиня сиділа, ніби посипапа маком.
Пан князь уже був сердитий через свою забудькуватість, а тепер розлютився ще дужче. Визирнув він із вікна і закричав:
— Сажа прилетіла із кузні. Ну, я цього так не залишу!
Коваль Жегула саме приладнав заклепочку і вдарив по ній молотом, коли раптом прибіг пан князь. Пішки! Навіть карети не чекав.
— Чим можу служити панові князю? — запитав коваль Жегула. Але вже бачив, що при такій нагоді нічим не послужиш.