Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

Дойл Артур Конан

Написано Х’юґо Баскервілем для синів Роджера та Джона, з наказом приховати це від їхньої сестри Елізабет».

Скінчивши читати це дивне оповідання, доктор Мортімер зсунув окуляри на лоб і втупив очі в містера Шерлока Холмса. Той позіхнув і кинув недопалок у вогонь.

— Ну то й що? — промовив він.

— По-вашому, це нецікаво?

— Цікаво, але для збирачів казок.

Доктор Мортімер витяг з кишені згорнену газету.

— А тепер, містере Холмсе, я ознайомлю вас із дещо свіжішими подіями. Ось «Девон Канті Кронікл» від чотирнадцятого травня цього року. Тут є коротке повідомлення про факти, що стосуються смерті сера Чарльза Баскервіля, яка спіткала його за кілька днів до цієї дати.

Мій друг подався трохи вперед, і його погляд став одразу уважнішим. Поправивши окуляри, наш відвідувач почав читати:

«Нагла

смерть сера Чарльза Баскервіля, ймовірного кандидата від лібералів на майбутніх виборах, засмутила увесь Мід-Девон. Хоча сер Чарльз оселився в Баскервіль-Холлі зовсім недавно, він встигнув заслужити любов та пошану всіх, кому доводилося мати з ним справу. В наші дні панування вискочок приємно усвідомлювати, що нащадок старовинного роду, занепалого в часи лихоліття, зумів власними зусиллями надбати собі кошти і обернути їх на відродження давньої величі свого імені. Сер Чарльз, як відомо, розбагатів на оборудках у Південній Африці. На відміну від інших, що не зупиняються доти, доки колесо фортуни не обернеться проти них, він мудро використав свої прибутки й повернувся з великими грошима до Англії. В Баскервіль-Холлі він оселився два роки тому, але чутка про його наміри перебудувати маєток уже розійшлася по всій околиці. Не маючи дітей, він не раз висловлював бажання ще за життя допомогти декому з земляків, тож багато хто має підстави оплакувати його передчасний кінець. Про його щедрі пожертви в межах як околиці, так і всього графства часто згадувалося на сторінках нашої газети.

Не можна сказати, що слідству вдалося цілковито з’ясувати обставини, пов’язані зі смертю сера Чарльза Баскервіля, але все-таки воно поклало край чуткам, породженим тутешніми забобонами. Немає жодної причини підозрювати злочин або вважати, що ця смерть не була природна. Сер Чарльз був удівцем і до того ж людиною, якщо можна так сказати, з дещо дивакуватими звичками. Незважаючи на велике багатство, жив він дуже скромно й мав у Баскервіль-Холлі лише двох слуг — подружжя на прізвище Берімор: чоловік був за ключника, а дружина — за економку. В своїх свідченнях, які збігаються зі словами декого з друзів покійного, вони вказали, що здоров’я сера Чарльза останнім часом погіршилось — він слабував на якусь сердечну хворобу, що проявлялася в ядусі, блідості й пригніченому настрої. Доктор Джеймс Мортімер, особистий лікар і друг небіжчика, підтвердив це в своєму свідченні.

Подробиці, пов’язані зі смертю, дуже прості. Сер Чарльз Баскервіль зазвичай гуляв перед сном славетною тисовою алеєю Баскервіль-Холлу. Подружжя Беріморів наголошує, що він ніколи не зраджував цієї звички. Четвертого травня сер Чарльз заявив про свій намір виїхати наступного дня до Лондона й звелів, щоб Берімор спакував речі. Увечері ж він як і завжди, пішов гуляти; під час прогулянки звичайно викурював сигару. Додому він більше не повернувся. Опівночі Берімор, побачивши, що вхідні двері й досі відчинено, стривожився, засвітив ліхтар і пішов шукати хазяїна. День був вологий, тож сліди сера Чарльза чітко видніли в алеї. Посередині алеї є хвіртка, що веде на болото. Припускають, що сер Чарльз кілька хвилин постояв біля неї. Потім він пішов далі — і в кінці алеї знайшли його труп. Незрозумілою залишається одна обставина: Берімор свідчить, що сліди його хазяїна на дорозі від хвіртки зовсім змінилися — далі, очевидно, сер Чарльз ішов навшпиньки. Саме тоді болотом проходив якийсь Мерфі — циган, що гендлює кіньми, проте він, за власним зізнанням, був п’яний. Мерфі сказав, що чув крики, але не знає, звідки вони лунали. Жодних слідів насильства на тілі сера Чарльза не виявили, проте медичний огляд відзначив, що обличчя небіжчика неймовірно спотворене — доктор Мортімер навіть не міг повірити, що перед ним лежить його друг і пацієнт; подібне часто трапляється під час ядухи та серцевої недостатності. Це підтвердив і розтин тіла, що виявив давню органічну ваду серця; відповідно до наслідків медичного огляду слідство зробило висновок — нагла смерть. Це нам вельми на руку, бо хотілося б, щоб спадкоємець сера Чарльза оселився в Холлі й продовжив добрі справи свого попередника, перервані його пердчасною смертю. Якби прозаїчні висновки слідства не припинили романтичних вигадок, пов’язаних зі смертю сера Чарльза, що вже ширились околицею, то важко було б знайти господаря для Баскервіль-Холлу. Найближчий родич небіжчика — сер Генрі Баскервіль (якщо він ще живий), син середульшого брата сера Чарльза Баскервіля. За останніми даними, цей молодик перебуває в Америці, і нині зроблено все, щоб розшукати його й повідомити про одержання великої спадщини».

Доктор Мортімер згорнув газету й засунув її назад у кишеню:

—

Це все, що відомо загалу про смерть сера Чарльза Баскервіля, містере Холмсе.

— Щиро вам дякую, — мовив Шерлок Холмс, — ви привернули мою увагу до справи, що має, безперечно, окремі цікаві деталі. Свого часу мені доводилось читати про неї в газетах, але я тоді був страшенно зайнятий отією історією з ватиканськими камеями й так намагався догодити папі, що проґавив кілька цікавих випадків в Англії. То ви кажете, що це всі відомі загалу факти?

— Так.

— Тоді розкажіть мені про те, що невідомо загалу. — Він умостився в кріслі, стуливши кінчики пальців, і став схожим на суворого, незворушного суддю.

— Стосовно цього, — сказав доктор Мортімер, який явно почав хвилюватись, — мені ще ні з ким не випадало розмовляти. Під час слідства я багато що приховав — з тієї причини, що людині науки не личить переповідати чутки, породжені всілякими забобонами. І до того ж я вважаю, що газета має рацію: поширювати похмуру славу Баскервіль-Холлу означає приректи його на животіння без господаря. З обох цих причин я вирішив промовчати, бо надмірна щирість усе одно не пішла б на користь справі, але бути нещирим з вами я не маю жодної підстави.

Болота — цілковито безлюдна місцевість, отож більш-менш близькі сусіди намагаються частіше зустрічатися один з одним. Через те я й проводив багато часу в товаристві сера Чарльза Баскервіля. Крім містера Френкленда з Лефтер-Холлу та ще містера Степлтона, натураліста, в нашій околиці аж на кілька миль не зустрінеш жодної освіченої людини. Сер Чарльз жив самітником, але його хвороба звела нас докупи, а спільні інтереси ще більше зблизили. Він привіз чимало цікавих речей з Південної Африки, тож ми провели з ним не один приємний вечір, обговорюючи порівняльну анатомію бушменів та готтентотів.

Останні кілька місяців мені чимдалі ставало зрозуміліше, що нерви сера Чарльза напружені до краю. Він вірив у легенду, яку я щойно прочитав вам, — так вірив, що не наважувався виходити ввечері на болото, коли гуляв у своєму маєтку. Вам це видасться неймовірним, містере Холмсе, але він був глибоко переконаний, що над його родом тяжіє страшне прокляття, і приклади, які він наводив з життя своїх предків, справді були невтішні. Його постійно тривожила нав’язлива думка про якийсь привид, і він раз у раз питав мене, чи не бачив я чогось незвичайного, коли їздив до своїх хворих, і чи не чув собачого гавкоту. Про останнє він питав мене аж надто часто, й щоразу голос його схвильовано тремтів.

Я чудово пам’ятаю, як за три тижні до трагедії під’їхав увечері до Холлу. Сер Чарльз стояв на порозі. Я вискочив із двоколки, підійшов до нього і раптом помітив, що він дивиться кудись через моє плече, з невимовним жахом на обличчі. Я швидко озирнувся, але встиг лише краєм ока помітити в кінці алеї щось схоже на велике чорне теля. Сер Чарльз був такий стривожений і переляканий, що мені довелося піти туди, де промайнула тінь цієї тварини, й подивитися, куди вона поділася. Там нічого не було, але ця пригода справила гнітюче враження на мого друга. Я провів з ним увесь той вечір, і він, надумавши пояснити причину своєї тривоги, попросив мене взяти на зберігання цей рукопис, що його я прочитав вам на початку. Я згадав про цей дрібний випадок лише через те, що він набув певного значення в наступній трагедії, але тоді це здалося мені чистісіньким дивацтвом, що ніяк не виправдовувало хвилювань мого друга.

Сер Чарльз за моєю порадою вирішив виїхати до Лондона. Я знав, що серце в нього було хворе, а страх, який переслідував його все життя, серйозно впливав на здоров’я, хоча причиною цього страху, як на мене, була звичайнісінька химера. Я гадав, що по кількох місяцях життя в столиці він повернеться додому новою людиною. Тієї ж самої думки був і містер Степлтон, що завжди турбувався про здоров’я нашого спільного друга. Аж раптом сталася ця жахлива трагедія.

Тієї ночі ключник Берімор знайшов тіло сера Чарльза і негайно послав по мене верхи конюха Перкінса; я пізно засидівся на роботі, тож дістався Баскервіль-Холлу менш ніж за годину. Я перевірив і зіставив усі подробиці, згадувані на слідстві. Я пройшов усю тисову алею, оглянув те місце біля хвіртки, де він мав зупинитися, звернув увагу на те, як змінилися сліди сера Чарльза, переконався, що на стежці не було більше нічиїх слідів, крім Беріморових, і, нарешті, старанно оглянув тіло, якого до мене ще ніхто не торкався. Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки; пальці його вп’ялися в землю, а обличчя було таке спотворене, що я не одразу зміг розпізнати труп. Тілесних пошкоджень на ньому справді не було. Але свідчення Берімора виявилися хибними. Він сказав, що на землі біля трупа не було ніяких слідів. Він просто не помітив їх. Але я помітив — на невеликій відстані од тіла, свіжі й чіткі...