Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
Шрифт:
— Сліди?
— Сліди.
— Чоловіка чи жінки?
Доктор Мортімер якось дивно поглянув на нас і відповів майже пошепки:
— Містере Холмсе, то були сліди велетенського собаки!
3. Загадка
Щиро зізнаюся: в мене мороз пробіг поза шкірою, коли я почув ці слова. Судячи з того, як тремтів у доктора голос, він сам був глибоко схвильований цією пригодою. Холмс весь подався вперед,
— Ви бачили їх на власні очі?
— Так, як оце тепер бачу вас.
— І нічого про це не сказали?
— А навіщо?
— Невже їх ніхто не бачив, крім вас?
— Вони були ярдів за двадцять від тіла, і на них, мабуть, просто ніхто не звернув уваги. Я й сам нічого не помітив би, якби не пригадав легенду.
— На болотах, певно, багато вівчарок?
— Так, але то була не вівчарка.
— То ви кажете, що сліди були великі?
— Величезні.
— Але до трупа вони не наближалися?
— Ні.
— Яка була погода тієї ночі?
— Вогка й холодна.
— Але дощу не було?
— Ні.
— А що то за алея?
— Дві щільні смуги тисового живоплоту, футів із дванадцять заввишки. Посередині доріжка футів з вісім завширшки.
— А чи є що-небудь між доріжкою та живоплотом?
— Так, обабіч доріжки є моріжок у шість футів завширшки.
— Як я зрозумів, з алеї є вихід через хвіртку?
— Так, через хвіртку, що веде на болото.
— А іншого виходу немає?
— Немає.
— Отже, до тисової алеї можна потрапити або просто з будинку, або з болота?
— Є ще один вихід — у дальшому кінці, через альтанку.
— Чи дійшов туди сер Чарльз?
— Ні, він лежав ярдів за п’ятдесят від альтанки.
— А тепер скажіть мені, докторе Мортімере, — і це дуже важливо: сліди, які ви бачили, були на доріжці, а не на моріжку?
— На моріжку ніяких слідів не видно.
— Вони були з того боку стежки, де є хвіртка?
— Так, скраю, ближче до хвіртки.
— Дуже цікаво. Ще одне запитання. Хвіртка була зачинена?
— Не лише зачинена, а й замкнена.
— Яка вона заввишки?
— Футів із чотири.
— То через неї можна перелізти?
— Так.
— А біля самої хвіртки ви помітили якісь сліди?
— Нічогісінько.
— О Боже! Невже туди ніхто не дивився?
— Крім мене, ніхто.
— І ви нічого не знайшли?
— Там важко було щось розібрати. Сер Чарльз, мабуть, простояв там хвилин п’ять або десять.
— Чому ви так гадаєте?
— Бо попіл двічі струшувався з його сигари.
— Чудово! Такий колега нам до вподоби, Ватсоне. А сліди?
— На ріні були тільки його
— Мені треба було самому побувати там! — вигукнув він. — Це, очевидно, надзвичайно цікава справа і стільки можливостей для серйозного фахівця! Рінь — це сторінка, на якій я міг би прочитати все, але тепер її розмили дощі, витоптали чоботи зівак-селян... О, докторе Мортімере, докторе Мортімере, чому ж ви не покликали мене одразу? Вельми необачно з вашого боку!
— Я не міг вас покликати, містере Холмсе. Мені довелося б розголосити всі подробиці, а я вже пояснював, чому вирішив мовчати. І до того ж, до того ж...
— Ну, ну, кажіть!
— Є царина, де навіть найпроникливіший і найдосвідченіший детектив стає зовсім безпорадним.
— Тобто це, по-вашому, якісь надприродні сили?
— Я такого не сказав.
— Але, мабуть, подумали?
— Відтоді, як сталася ця трагедія, містере Холмсе, мені розповіли чимало випадків, які важко пов’язати з природним перебігом подій.
— Наприклад?
— Я з’ясував, що дехто з тамтешніх селян ще до трагедії бачив на болоті істоту, яка достеменно відповідає описам баскервільського демона й не схожа на жодну відому науці тварину. Усі вони кажуть, що це страшний, величезний вогненний привид. Я розпитав цих людей: один із них — наш сусід, людина тверезого глузду, інший — коваль і ще один — фермер; усі троє розповіли про страхітливий привид, до дрібниць повторюючи опис отого пса з легенди. Повірте мені, що в усій нашій околиці панує жах і на болото вночі мало хто наважиться вийти.
— І ви, людина науки, вірите в надприродні сили?
— Я сам не знаю, в що вірити.
Холмс знизав плечима.
— Досі я вів свої розсліди в межах людського світу, — мовив він. — Своїми скромними зусиллями я боровся зі злом, але воювати з самим князем тьми — це вже занадто зухвала річ. Проте ви не станете заперечувати, що сліди на доріжці були справжні?
— Собака з легенди теж був справжнім, якщо зумів розірвати людині горлянку, але все-таки в ньому було щось диявольське.
— Я бачу, ви зовсім перекинулися до містиків. Тоді, докторе Мортімере, скажіть мені ось що. Якщо ви пристали на таку точку зору, то навіщо вам питати поради в мене? Ви кажете мені, що розслідувати обставини смерті сера Чарльза марно, і водночас хочете, щоб я до цього взявся.
— Я не просив вас про таке.
— Тоді чим можу стати вам у пригоді?
— Порадьте, що мені робити з сером Генрі Баскервілем, який приїде на вокзал Ватерлоо, — доктор Мортімер позирнув на годинник, — рівно через годину з чвертю.