Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
— Мені здається, в домашній обстановці тобі буде легше пригадати себе.
За три дні, проведені в будинку Оли, Лусон чимало довідався про Ресту, шосту планету в системі Арда. Зміна пір року відбувалася тут через 423 доби.
— Коли б не твоя травма, можна було б припустити, що ти прибув з іншої планети, — пожартувала Ола, коли Лусон поскаржився їй, що його біологічний годинник ніби постійно поспішає. — Якби сама не була в експедиції альпіністів, коли знайшли тебе, так і подумала б.
— Ти була з тими, хто знайшов мене?
— Так.
Лусон якусь мить уважно дивився на Олу. Щось ворухнулося в його серці.
— А те місце далеко? — поцікавився він.
— Яке?
— Де мене знайшли. Гора Лусон.
— Лусон? — здивувалась Ола. — Тебе знайшли неподалік четвертої дільниці району Флор. Ти це маєш на увазі?
— Так, так, — поспішно погодився Лусон, маскуючи невиразну підозру.
— Це досить далеко звідси. Ми незабаром туди поїдемо.
Виходить, Гаскар сказав неправду? Гори Лусон не існує…
На п’ятий день Ола повідомила, що відшукався брат Лусона, який хоче з ним побачитись. Він твердить, що справжнє ім’я Лусона — Саут.
ХХІ 396:007 універсального галактичного часу. Земля. Лабораторія “Дельта” Центру дослідження майбутнього Міжнародної соціологічної асоціації.
Вікторія Мутті впродовж п’яти років працювала асистенткою професора Крістофера Еріксона, ще й досі дивуючись широті його інтересів та ерудиції.
Його теоретичні дослідження зрештою вилились у напрочуд цільну концепцію будови всесвіту, яка й спричинилась до створення експериментальної лабораторії “Дельта”.
І ось цей випадок з Ярославом… Він згадує якусь Олу…
Вікторію ні на мить не покидало почуття провини за невдачу експеримента. Саме на ній лежала відповідальність за другу фазу переміщення. Чи не в цьому причина виклику до шефа?
Секретарка мовчки відчинила двері й пропустила Вікторію в кабінет Еріксона. Підвівшись з-за столу, він ступив їй назустріч і галантно провів до крісла.
Високий, стрункий скандінав із зачесаним набік сивим волоссям нервово вистукував пальцями якийсь ритм.
— Чому ви без відмітного знака? — запитав, помітивши, що в асистентки немає круглої зеленої плакетки з особистим номером. — Умови роботи лабораторії вимагають дисципліни. Майже військової. І носити знаки — один з її елементів.
— Я вирішила піти з лабораторії, — не дала закінчити Еріксонові Вікторія.
— Он як? — Еріксон здивовано підвів брови. — Дівчисько! — раптом вибухнув він. — Спіткнулися на невдачі — й мерщій в кущі?! Ви знали, на що йдете. Поразки і жертви будуть неминуче.
Професор зірвався на ноги, ледь не перекинувши крісло, став нервово ходити взад-вперед. Таким асистентка бачила його вперше.
— У неї, бачите, вразлива натура… Замість того, щоб допомогти лабораторії, запанікувала.
— Все це надто жорстоко…
— Жорстоко? Те, що під час експерименту гинуть люди? Так? Дивна у вас логіка. А скільки астронавтів не повернулося на Землю, ви підрахували? Ви ж прекрасно знаєте, що коли
— І все-таки нестерпно, коли гинуть люди…
— Частково втрачають пам’ять. Ви це, очевидно, мали на увазі?
Асистентка опустила голову.
— Я розумію ваш стан, Вікторіє, — полагіднішав Еріксон. — У грудні ви мали побратися… Ви з Ярославом знали про небезпеку. Ярослав — доброволець, як і його товариші. Вас, до речі, також відбирали в лабораторію не за вроду.
— Я все розумію, — Вікторія звела на професора повні сліз очі. Лише зараз Еріксон помітив сріблясте пасмо в її чорному волоссі.
— Він майже нічого не пам’ятає, — сказала вона. — Уривки минулого живуть у його пам’яті… Для нього я просто асистентка професора Еріксона, під керівництвом якого здійснюється проект “Дельта”. Пам’ятає, що є одним з обдарованих, який брав участь у переміщенні, і що його врятували Еріка Крюгер та Олексій Тарасенко…
— Це не так мало! Можливо, з якихось міркувань не хоче згадувати все?
— Не думаю. Його переслідує нав’язлива ідея самому розібратися в усьому. Самому, розумієте?..
Вікторія закрила долонями обличчя й зайшлася в плачі. Еріксон підійшов до дівчини, обняв її.
— Ну, ну, заспокойся. Вже те, що він хоче пригадати подробиці переміщення, свідчить на його і нашу користь. Повір. Я знаю.
— Але Ахмет Гафаров каже, що може настати й цілковита амнезія, — все ще схлипуючи, проказала асистентка.
— Дурило він, а не ескулап! Я з ним розберусь. До речі, помічали ще якісь зміни в психіці Ярослава?
Вікторія дістала з кишені хусточку й витерла очі.
— Плутає мене з якоюсь Олою.
— Так, так. Цікаво… Може, в нього колись була симпатія з таким ім’ям?
— Не знаю. Я сама ладна пройти цей дельта-канал, щоб тільки повернути Ярослава до життя.
— Він живий! А допомогти йому й справді можеш тільки ти. Давай поміркуємо. Шостого квітня був проведений експеримент з метою проникнення в зону Ікс. Ми врахували результати переміщення Бєлова. Приблизні координати дельта-району у нас були. З-поміж обдарованих Ярослав володів коефіцієнтом прогнозу майже 75 — на десять пунктів вище за інших… Якоюсь мірою ми досягли успіху. Ярослав таки побував у зоні Ікс, точніше Ікс-01, згідно з нашою класифікаційною картою. Дані комп’ютера свідчать, що таки побував. Розумієш? По-бу-вав!