Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
— А якби вони не полетіли? — запитав Лусон.
— Якби вони не полетіли, то це могло б обернутися трагедією для Рести.
— Отже, ті, що полетіли, виявилися розумнішими?..
— Поступливішими. А може, ти нащадок тих, хто полетів? — засміялась Ола.
Наступного дня вони вирушили в район Флор. Туди, де був знайдений Лусон. Він не заперечував. Чомусь був переконаний, що на тому місці згадає все.
Двомісний модуль помчав їх прозорою пневмотрасою з осередку Печ туди, де сходило жовте сонце.
— Про що думаєш? — запитала Ола, схиливши до його плеча голову.
Лусон мовчав.
— Не бажаєш спілкуватись? — вона потерлась носом об його куртку, присунулась
Лусон обняв її.
— Ніяк не виходить з голови цей мій брат, — обізвався нарешті.
— Чому ж ти відмовився з ним зустрітися?
— Не знаю… Я не вірю, що в мене є брат…
— Може, коли б ти з ним побалакав, багато що стало б на свої місця.
— Облишмо це… Принаймні на якийсь час. Я повинен сам дійти до дечого… Ти мені подобаєшся, Ола, — несподівано закінчив він і міцно пригорнув її до себе.
Ола не опиралась.
— Ти мені теж, — шепнула усміхнувшись. — А Реста тобі подобається?
Лусон не відповів.
— Тебе щось бентежить?
— Ні. Просто ти запитала таким тоном, ніби моя нога щойно ступила на поверхню Рести.
— Тобі так здається. Вигадуєш казна-що.
— Можливо…
— Сектор Амон, район Віланд, — оголосив зупинку робот.
Модуль спинився неподалік будівлі, що повторювала у найдрібніших деталях одну з бачених Лусоном рослин.
— Ти привезла мене в сектор Амон, оскільки якийсь рестянин назвався моїм братом і твердить, що я родом звідси, — осудливо мовив Лусон. — Мені незнайома ця місцевість.
— Заспокойся. Тут у нас пересадка. По обіді вирушимо в район Флор. А поки що я викличу модуль. Потім трохи погуляємо. Поблизу є один об’єкт, який, можливо, тебе зацікавить.
Вони зайшли в хол будівлі-рослини. Ола побігла до еліпсовидної зеленої панелі, а Лусон залишився стояти біля входу, зачудовано розглядаючи велетенські стіни-екрани, на яких пульсувало життя Рести. В холі було майже порожньо. Нараз Лусону здалося, ніби хтось дивиться на нього. Озирнувся. Але нікого не побачив.
Якийсь неспокій опанував ним. Не міг дошукатися причин хвилювання. Зображення на екранах запульсували, затанцювали.
Що коїться з ним? Липкий страх уп’явся в мозок.
Хто стежить за ним?.. Хто йде слідом?.. Що йому потрібно?..
Не піддаватися… Не піддаватися… Взяти себе в руки…
“Нарешті знайшли тебе. Йди за нами!”
Хтось наказував йому!
“Ні!” — вигукнув подумки Лусон, зібравши всю свою волю.
Обернувся. Надворі стояли двоє: чоловік та жінка й напружено дивились на нього крізь прозору стіну. Помітивши Олу, вони швидко відійшли.
XXI 397:011 універсального галактичного часу. Земля. Лабораторія “Дельта” Центру дослідження майбутнього Міжнародної соціологічної асоціації.
Лабораторія “Дельта” — особливий світ. Навіть у колі вчених мало хто знав подробиці експериментів, що ставилися тут. Загальний контроль здійснював Центр психонейрофізіологічних досліджень. Керував лабораторією він, Крістофер Еріксон, автор “Дельта-принципу”.
Коли Еріксона запитували, що привело його до ідеї віртуальної матеріалізації пентонавта у невідомому землянам світі, професор з усією серйозністю відповідав: вірш російського поета Валерія Брюсова, написаний на початку минулого століття. При цьому він обов’язково декламував:
Ще може буть, що кожен атом -
Це всесвіт, де сто сонць снує:
Такий там день і ніч така там -
Все в стислім об’ємі там є!
Там твердять мудреці
Що їх планета — центр буття,
Вони вивчають іскор диво,
Вникають в таїну життя.
Дельта-принцип з’явився пізніше. Спершу була нова концепція всесвіту: безконечного в часі, безмежного в просторі, без початку і кінця, на узбіччі якого архімаленькою цяточкою мерехтить людський розум. У цьому всесвіті все вже є: минуле, теперішнє, майбутнє. В цьому запорука непорушності його законів.
Ще не встигли влягтися бурі й дебати в наукових колах, в нього народилася нова гіпотеза, яка після чотирьох років напруженої праці визначилась як дельта-принцип. Це врешті-решт дало можливість створити лабораторію.
У тому, що рано чи пізно доведе правильність свого принципу, він не сумнівався. Як і ті, хто зголосився взяти участь в експериментах, — пентонавти.
Він не авантюрист і не хотів би наражати людей на свідомий ризик. І все ж…
На дельта-принцип Еріксона наштовхнула давня гіпотеза радянського вченого Кардашова: в реальному світі існує не один всесвіт, а безліч, які не лише перетинаються, але й переплітаються. Подібне твердження висловлював також академік Марков, на думку якого великий всесвіт — це безмежна система малих всесвітів, скріплених між собою особливими елементарними частинками, що дістали назву максимонів. Через такі максимони — розімкнутості всесвіту — людина може проникати в інші світи.
Об’єднавши ці оригінальні гіпотези з власною концепцією, він прийшов до несподіваної думки: а чи не можуть ці максимони-тунелі існувати в якомусь закамарку мозку людини? Так з’явився дельта-принцип: на атомарному рівні сірої речовини людського мозку розходяться дельтовидні нейронові з’єднання, своєрідні тунелі, які сполучають земну цивілізацію з іншими світами. Тобто надають можливості здійснювати омріяний фантастами миттєвий зв’язок у часі.
У всесвіті одночасно існує минуле, майбутнє і сьогоднішнє. Фіолетове і червоне зміщення підтверджують, що в часі можна рухатися назад — уперед, іншими словами, завдяки фізичним властивостям майбутнього відбувається вплив його на сьогодення. Реальний фізичний час — це невпинне перетворення майбутнього в минуле через сьогодення. І це ще одне підтвердження того, що майбутнє неначе розлите у всесвіті. Все вже, по суті, є.
Чи не тому й бачать люди майбутнє, можуть прогнозувати його? Механізм передбачення в індивідів давно не викликає сумніву. Його б, зрештою, не існувало, якби він не був закладений у природі: людський мозок, ніби своєрідний всесвіт, оперує минулим, сьогоденням і здатний передбачати майбутнє. Поки що індивідів, які бачать не лише по горизонталі, а й по вертикалі, тобто бачать майбутнє, небагато. А те, що індивідуальна свідомість це багатоповерхова, багаторівнева структура, підтверджує факт поступового відновлення свідомості після травми мозку, наркозу. Більше того, досліди в Центрі нейропсихофізіології підтвердили, що передбачення у певних межах можна навчити. Ярослав Гай, приміром, “зазирав” у майбутнє майже на цілу годину наперед. В організмі обдарованих, здатних передбачати майбутнє, по суті, сформувалися ланцюжки третьої сигнальної системи. Вона виникла завдяки залученню досі бездіяльних дельтовидних нейронів. Коли третя сигнальна система функціонує на повну потужність, анабіозовані дельтовидні нейрони прокидаються і починають генерувати дельта-тотожність, притаманну кожному індивіду. Образно кажучи, в інші всесвіти летять сигнали, які шукають відповідного приймача.