Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89

Упорядник М. П. Семенюк

Художник В. Й. Агафонов

Київ, який колись мав назву Кісовія, був одним з найдавніших міст Європи, про що свідчать рештки старожитностей, висота й ширина міських укріплень, глибина оборонних ровів, руїни храмів та старовинні гробниці багатьох князів. З його храмів уціліли тільки два — Софійський та Михайлівський{1}, від усіх інших лишилися самі руїни, як, приміром, від церкви святого Василя, від якої ще видніються рештки мурів{2} заввишки п’ять-шість футів, з грецькими написами на штукатурці. Написи ці, яким понад 1400 років, майже стерлися через свою давпість. У руїнах храмів до наших днів збереглися гробниці багатьох князів Русі.

Софійський та Михайлівський храми відновлені в їх давньому вигляді. Перший з них має прекрасний фасад і гарний вигляд звідусіль, хоч би з якого боку на нього дивився. На його стінах численні зобра?кення князів та історичних подій, виконані мозаїкою, тобто з дуже маленьких різноколірних камінчиків, які сяють мов скло і так ретельно підібрані, що важко відрізнити, живопис це чи ткацтво. Баню зроблено з глиняних посудин, наповнених гіпсом і ним же скріплених між собою. У храмі збереглися пам’ятники кількох князів{3}, при ньому міститься і резиденція архімандрита.

Михайлівський храм називається золотоверхим, бо дах його зроблено з позолочених пластин. Тут показують мощі святої Варвари, перенесені, як кажуть, з Нікомідії під час якоїсь війни.

Це стародавнє місто розташоване на плато, яке складає вершину гори, що панує з одного боку над усією довколишньою рівниною, а з другого — над Дніпром, який омиває підніжжя цієї височини. А між горою і річкою розташовано новий Київ, місто шести тисяч мешканців. Вздовж Дніпра місто розтяглося приблизно на чотири тисячі кроків, ширина його — від Дніпра до гори — близько трьох тисяч кроків. Місто, оточене малоприступним ровом завширшки 25 футів, має форму трикутника і захищене також дерев’яною захисною стіною і такими ж вежами. Замок розташовано на горі, яка панує над нижнім містом (Подолом), одначе над ним, у свою чергу, височить Старокиївська гора.

Католики в цьому місті

мають чотири храми: кафедральний, домініканський на ринковій площі, бернардинський під горою і — віднедавна — єзуїтський, який міститься між бернардинським храмом та річкою. Православні мають близько десяти храмів, що їх вони називають церквами. Одна з них стоїть при ратуші{4}, при ній міститься також університет або академія{5}. Цей храм вони називають братською церквою. Інший храм, що стоїть біля підніжжя замку, називається, якщо пам’ять мене не зраджує, церквою святого Миколи. Решта церков розташовано в різних частинах міста, проте я зараз не можу пригадати назв.

Місто має тільки три красиві вулиці, решта ж не прямі й не дугоподібні, а звивисті на зразок лабіринту. Місто вважається розділеним на дві частини. Одна з них, де стоїть кафедральний собор, називається єпископським містом, друга, де стоять ще три католицькі храми і всі православні, названа магістратським містом{6}. Київ є значним торговельним центром, основні товари, якими тут торгують, — зерно, хутра, віск, мед, сало, солона риба тощо.

У Києві є воєвода, єпископ, каштелян, староста, городничий; місто ділиться на чотири частини, підпорядковані юрисдикціям: перша суду єпископа; друга — воєводи або старости (що одне й те саме), третя — війта, четверта — лавників або консулів.

Будинки тут зводяться на кшталт московських, усі на одному рівні, досить низенькі й рідко вищі одного поверху. Мешканці користуються світильниками з просмолених трісок; вони настільки дешеві, що за два денарії{7} можна купити більше ніж треба для освітлення в найдовшу зимову ніч. Пічні димарі продаються на базарах, що в нас могло б викликати сміх, як і місцевий спосіб приготування м’ясних страв, їхні весілля та інші обряди, про які піде мова нижче. Та саме звідси взяв початок той шляхетний народ, який нині іменується запорозькими козаками і розсіяний здавна в різних місцевостях по берегах Дніпра та в поблизьких краях. Число їхнє зараз сягає 120 тисяч людей, звиклих до війни, здатних менше ніж за тиждень зібратися в похід на королівську службу. Це люди, які часто, майже щороку, здійснюють набіги на Евксінський Понт{8} і завдають великих втрат туркам. Вони не раз спустошували Крим, що належить Татарії, чинили руйнування в Анатолії, брали приступом Трапезунд і навіть досягли гирла Чорного моря за три милі від Константинополя, звідки, піддавши все вогню й мечу, верталися потім з багатими трофеями і декотрою кількістю полонених, переважно дітей. Вони залишають їх у себе для різних послуг, а дорослих вони рідко беруть у полон, хіба що лише в тому разі, коли вважають їх достатньо багатими, аби можна було одержати за них викуп.

У такі походи збирається не більше шести — десяти тисяч чоловік, котрі дивовижним чином перепливають море в своїх маленьких, власного виробу човнах. Форму цих суден і спосіб побудови я опишу трохи далі.

Описавши звитягу козаків, не зайве буде розповісти також про їхні звичаї і заняття. Хай буде відомо, що серед козаків зустрічаються взагалі люди, досвідчені в усіх ремеслах, необхідних у людському житті: теслі, які вміють будувати оселі й судна, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, лимарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже майстерно готують селітру; з неї вони роблять чудовим порох. Жінки у них прядуть льон і вовну, з якої виготовляють полотно й тканини для повсякденного вжитку. Всі вони вміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні вироби, варити пиво, робити хмільний мед, брагу, горілку тощо. <…>

Взагалі слід визнати, що всі вони здатні до різних ремесел. І хоча одні більш майстерні в якихось одних ремеслах, інші — в інших, зустрічаються між ними люди, котрі мають різноманітніші знання, ніж решта. Словом, усі вони досить розвинуті, але насамперед беруться до того, що необхідно й корисно в сільському житті.

Земля їхня вельми родюча, і збіжжя збирають стільки, що іноді не знають, куди його подіти, надто що в них немає судноплавних річок, які впадають у море, за винятком Дніпра, котрий за 50 миль нижче Києва перегороджений тринадцятьма порогами, від останнього з яких до першого відстань сім великих миль, що складає цілий день шляху, як видно на карті. Ця перешкода заважає їм сплавляти свій хліб до Константинополя.