Привид іде по землі

Бердник Олесь Павлович

Подумайте, які можливості відкриваються перед людьми, якщо використати такі незвичайні якості препарату. Проникливі машини, які проходять майже до центра Землі, ракети, які не бояться зустрічі з метеорами, добування корисних копалин із будь-яких глибин…

— Так ось про що мріяв Моріс? — вихопилося в Алессандро. — Він мені розповідав про те саме в тюрмі.

— Так, так, — згодився вчений. — Він знав про це. Навіть більше того, він перший випробував препарат.

— Значить, — схвильовано прошепотів Лосс, — він тоді вийшов із тюрми за допомогою радонію?

— Вірно.

— Я так і думав… Правда, іноді мені здавалося, що Моріс жартував. Такі незвичайні ідеї…

— Як

бачите, це не жарт. Але я вам скажу більше — радоній не годиться для вищезгаданих цілей.

— Як не годиться? — розгубився Алессандро. — Ви смієтеся паді мною?

— Ні, ні. Я говорю цілком серйозно. Справа в тому, що прониклива людина такого типу не зможе діяти. Справді, подумайте… Барабанні перетинки людини не будуть коливатися від звуків, бо частки повітря вільно проходитимуть крізь молекули вуха. Значить, людина стане глухою. Язик не зможе викликати коливань повітря. Отже, людина стане німою… Людина не зможе їсти, їй важко буде дихати. Крім того, на неї впливатиме тяжіння землі, й вона, незважаючи на деяку відштовхувальну силу ядерних полів, неминуче провалиться в ґрунт… Коротше, така людина загине.

— А як же Потр? Він же…

— Я поясню. Моріс був проникливим усього кілька хвилин. Це був великий ризик, на який міг піти тільки вчений. Він ледве не загинув. Я зразу ж повернув йому нормальний стан.

— Значить, ваш винахід — тільки теоретичне досягнення? — розчаровано сказав Алессандро.

— Ні, — жваво заперечив професор. — Ви не дослухали до кінця. Я не зупинився на цьому. Я пішов далі.

Тенк тихо засміявся в темряві. Було чутно, як він потер долоні.

— Я все-таки досяг свого… І знаєте як? О, навіть не догадаєтесь. Я почав шукати таку формулу препарату, яка б змінювала мікроструктуру простору. Не розумієте? А це дуже просто. Я завжди вірив у багатомірність простору. Мої думки стверджувались і теорією відносності й численними дослідами світових учених. Ви, напевне, читали статті про так зване зникнення часток, або виникнення їх із нічого. На таких роботах паразитують містики й шарлатани від науки. Але я вважав і вважаю, що нічого містичного нема в явищах зникнення часток або їх виникнення. Що тут? Крах закону збереження маси й енергії? Ні! Це свідчить про те, що частки зникають із наших координат часу та простору й переходять в інші виміри. Закони фізики не руйнуються, а безперервно розширюються, наші знання про всесвіт набувають глибшого смислу… Може, ви не зовсім розумієте?

— Ні, я майже розумію, сеньйоре професор…

— От-от! Майже… Коротше, для таких часток змінюється геометрія часу-простору. Вони існують десь зовсім поряд, але ми не відчуваємо їх… Я пішов саме цим шляхом… Сьогодні вирішальний день.

— Як? Ви здобули інший препарат?

— Ще ні. Тільки теоретично. Але розрахунки показують, що я переміг. Коротко про суть. Людина, яка стане проникливою тепер, уже позбавиться тих вад, про які я говорив.

— Але вона стане невидимою? — заперечив Лосс.

— Можна зробити й невидиму людину. Але це дальший етап, складніший. Я досяг іншого. Я вів роботи в такому напрямі, щоб тільки частково змінювати геометрію часток піддослідного тіла. Таке тіло буде проникливим і непроникливим водночас.

— Як же це так? — вражено запитав Лосс.

— Ото ж бо й є, — радісно відповів професор. — Проникливість буде залежати від бажання людини, від її свідомості. Основа — контроль головного мозку.

— Розумію, — прошепотів Лосс. — Неймовірно!

— Я мрію про ще грандіозніші відкриття, — вів далі Тенк. — Може, мої скромні досліди відкриють перед людством небачені перспективи. Адже тут йдеться про повну перемогу

над часом і простором. Може, проблеми пересування і взагалі існування докорінно зміняться в зв’язку з цими винаходами. Можливо, (так, так, не смійтесь!) за своїм бажанням людина зможе долати будь-які відстані, вже не користуючись транспортом, може, навіть вона буде спроможна подорожувати в часі…

Та, незважаючи на пристрасні слова професора, Алессандро майже не слухав його. Це вже якась містика, потойбічне марення старого. Він, може, навіть не розуміє величезного значення свого винаходу, думаючи про абсурдні містичні речі, подорожуючи десь за межами справжнього життя. Треба поговорити з ним. Чи ні? Може, самому… Боязко… Але які перспективи! Які незвичайні перспективи! Збудуться його сни, його дерзновенні мрії…

А професор, не помічаючи, як реагує Лосс на його слова, захоплено говорив:

— Ви тільки подумайте, Алессандро! Може, поряд з нами є світ, недосяжний для нас, світ іншого виміру. Неймовірно? Може. Ми нічого не знаємо про нього, ми боїмося навіть говорити про це, соромимось, щоб не одержати прізвисько містика. А я хочу, щоб ці недосяжні тепер світи були відкриті для людини. Ви розумієте, до чого я вів? Якщо океан темряви відкриється для людства, якщо нові промені осяють очі людини, може, тоді вона стане вищою, чистішою і справді божественною істотою!

Алессандро аж підвівся в кріслі. Він уже зовсім не слухав довгих тирад ученого. Голова гула від безлічі думок, на скроні почала боляче пульсувати жилка.

Тенк раптом замовк і зупинився.

— Я втомив вас? Правда? Не заперечуйте… Ну що ж. Прошу пробачення. Відпочивайте. А вранці, якщо ваша ласка, ми перейдемо до практичного досліду.

— Як? Будемо створювати цей самий…

— Так, так, — засміявся вчений. — Цей самий препарат. Тільки тепер він буде називатися радонатом.

Тенк простягнув руку до стіни. В лабораторії спалахнуло яскраве світло.

Безсонна ніч

На світанку почалася підготовка. Алессандро за вказівками професора творив чудесний радонат. У спеціальному циліндрі проходила складна хімічно-ядерна реакція. Минала хвилина за хвилиною. Танк напружено чекав, його хвилювання передалося Алессандро. Нарешті настав критичний момент. Професор раз по раз кидав погляди на хронометр.

— Пора!

Він відкрив циліндр, занурив палець у темно-зелену густу рідину й одразу ж вийняв. Лосс здивовано поглянув на нього.

— Перевірка, — пояснив професор. — Не можу витерпіти.

Рука на вигляд не змінилася. Все було, як і раніше. Але ось Тенк приклав долоню до столу й злегка натиснув. Рука повільно пройшла крізь дерево, ніби воно було нереальним.

— Чудо! — прошепотів Лосс. — Справжнє чудо!

— Це успіх, — скромно відповів Тенк. — Розрахунки були правильними.

— Але ж, сеньйоре професор, це якась казка! — все ще не міг отямитись Алессандро. — Я… пробачте, але це так… Я до цього часу не вірив, що радонат можливий! Але тепер… Не знаю, як висловитись. Світ буде приголомшений…

— Світ? — нахмурився професор. — Ну, світ зачекає. Ми будемо обережними й пильними. Попереду ще робота й робота. Звикайте, Алессандро. Це важка, але благородна дорога.

— Спасибі, сеньйоре професор! — Алессандро обвів навколо поглядом, ніби чогось шукаючи, потім комічно сплеснув руками. — А ви знаєте, що ми забули?

— Ні, — стривожено озвався Тенк. — А що?

— Не лякайтеся, — засміявся Лосс. — Ми забули випити.

— Випити?

— Так, сеньйоре професор. Ми забули традицію. Випити за успіх нового винаходу. Обов’язково.