Привид іде по землі
Шрифт:
— Я не буду сідати, — заперечливо хитнув головою Лосс. — Сідайте й слухайте…
І знову хвиля роздратування прокотилася в грудях міністра. Він розгнівано блиснув очима на злочинця і прохрипів:
— Моє терпіння і м’якосердечність…
— Залиште при собі вашу м’якосердечність! — одрубав Лосс. — Уся країна знає її. Зрозумійте, що звичайний злочинець не говорив би з вами таким топом. Постарайтеся зрозуміти це й не перебивати мене.
Різко відчинилися двері кабінету. На порозі з’явився сухорлявий
В кабінеті запанувала напружена тиша. Шліссер здивовано Дивився на Лосса й Коммеса, і не міг зрозуміти, що спільного є між цими двома зовсім різними людьми.
А в пам’яті Алессандро блискавично відновилися страшні картини нелюдського катування в тюрмі Санта-Пенья. Ось ніби зараз відчуваються нестерпні удари, смертельний тиск “льолі”. Жадоба помсти, найстрашнішої розплати спалахнула в серці Лосса.
— Лосс?! — вражено скрикнув Коммес.
— Сеньйоре Мігуель! Звідки ви знаєте цю людину? — здивовано запитав Шліссер.
— Свята Маріє! Та це ж в’язень із тюрми Санта-Пенья! Він був причетний до втечі Моріса Потра, пам’ятаєте?
— Он як, — протягнув міністр. — Цікава пташка.
— Але не в тому справа, — схвильовано вів далі Коммес. — Ще при мені цей самий Лосс помер…
— Помер? — заїкнувся Шліссер.
— Так.
— Ви скажіть краще — був убитий, — суворо вставив Лосс. — З вашої ласки.
— Не має значення. Мене дивує інше. Як він міг залишитися живим? Або в тюрмі вся адміністрація продажна, або це… чудо!
— Що ви скажете на це, Лосс? — гримнув Шліссер, підходячи впритул до злочинця.
— Нічого, — зневажливо відповів Лосс. — Накажіть сеньйорові Коммесу вийти геть! Я буду говорити тільки з вами.
— Мерзотнику! — крикнув Коммес. — Ти забув мій урок у Санта-Пенья?
— Я нічого не забув, — прошипів Лосс, з ненавистю блискаючи очима. — Я постараюсь ніколи не забути його. Але ви забуваєте, що я привид, я вийшов з того світу.
Він ступив крок до заступника міністра. Той зблід, злякано відступив. Алессандро засміявся.
— Сеньйоре Мігуель, — рішуче втрутився Шліссер. — Я прошу вас, вийдіть на кілька хвилин. Справа дуже серйозна…
— Сеньйоре Хуано…
— Я прошу вас.
Коммес знизав плечима, ображено засопів і демонстративно вийшов із кабінету.
— Так он ви яка штучка, — протягнув Шліссер, гостро дивлячись на Лосса. — Рецидивіст-злодій, втікач, каторжник… Окрім того, зв’язаний із небезпечним політичним злочинцем Морісом Потром. Послухайте. Я вимагаю припинити ваші вибрики, цей непристойний фарс, що ви розігруєте переді мною, і говорити відверто… Я визнаю, що ви незвичайний злочинець — у підземелля проникнути так просто не всякий зможе — але мій обов’язок…
— Ваш обов’язок, — рішуче обірвав його Лосс, — вислухати мене. Я
Міністр обтер чоло великою картатою хусткою. Чортзна-що таке. Треба замкнути цього зухвальця в камеру, а він розпатякує з ним, та ще й вислуховує недостойні слова.
Лосс зрушив з місця і почав міряти кабінет із кутка в куток, по діагоналі. Міністр роздратовано спостерігав за ним. Довго буде продовжуватися ця комедія?
Нарешті Алессандро зупинився і повільно, ніби обмірковуючи кожну фразу, почав говорити:
— З точки зору закону я не злочинець, сеньйоре Шліссер. Не обурюйтесь, не перебивайте мене, якщо хочете, щоб все швидко скінчилося. Закон нічого не може зробити мені, значить, він не має до мене ніякого відношення…
— Що ви хочете сказати? — нетерпляче запитав міністр. — Говоріть ясніше.
— Зараз. Я поясню… Що у вас там? — показав Лосс на стіну.
— Кабінет Коммеса.
— Ага. А там?
— Теж мій заступник.
— Чудесно. Його там немає зараз?
— Нема. Але що ви хочете робити?
Слова завмерли на устах міністра. Те, що трапилося, перевершувало всяку вигадку, не вкладалось у свідомості. Лосс швидко підійшов до стіни кабінету, простягнув руку. Шліссер побачив, як рука злочинця легко проникла в стіну. Створювалося враження, ніби в Лосса обрубок руки, який він притулив до панелі.
Міністр завмер з відкритим ротом. Обличчя порушника засяяло торжеством, коли він помітив той вираз розгубленості.
— Бачите! — вигукнув він. — Стіна не чинить мені ніякої перешкоди. Дивіться тепер… Я повністю зникаю з вашого кабінету.
І справді, Лосс зник. Шліссер злякано протер очі. Чари? Гіпноз? Що робити?
Його рука мимоволі потяглася до дзвінка тривоги, але від стіни пролунав насмішкуватий голос:
— Не треба тривоги. Я не збираюся втікати.
Лосс знову з’явився в кабінеті. Він ніби виріс із стіни. Шліссер нервово хихикнув, потім опанував себе і роздратовано крикнув:
— То говоріть же, в чому справа, чорт побери!
Лосс ступив кілька кроків до столу, зупинився проти міністра. На його обличчі виступили від збудження червоні плями, в очах фали іскорки безумства.
— Слухайте, сеньйоре Шліссер! Те, що ви бачили, не гіпноз, не фокус. Це реальний факт. Я можу вільно проникати крізь тверду речовину. Таким же чином я пробрався до золотого запасу Національного банку. Тепер ви зрозуміли?
Міністр нервово засовався в кріслі.
— Я розумію не більше, ніж раніше, Лосс. Ну, гаразд, хай буде так. Ви проникаєте крізь тверду речовину, але як ви робите це?
— Це вже інше питання, — засміявся Лосс. — Що стосується наукового боку справи, то ми поки що його не чіпатимемо. Я хотів би, щоб ви зрозуміли одне — закон безсилий проти мене.