Привид іде по землі
Шрифт:
Лосс здивовано глянув на спину вченого. Серце його радісно затріпотіло. Ось воно. Ось, здається, розкриття таємниці. Старий це витримав самотності.
— Чому? — стримуючи хвилювання, запитав Лосс. — Навпаки, сеньйоре професор, я вам вдячний.
— Киньте, — махнув рукою Тенк. — Це дрібниці. Я просто виконав прохання Моріса. Я знаю… ви здібна людина… І розумна. Вам важко сидіти над розчинами та формулами, не знаючи кінцевої мети. Я розумію все це. Але до певного часу я не міг відкрити вам усього… Я приглядався до вас.
— Ну й що ж? — тамуючи подих, запитав Лосс.
— Мені здається, що ви порядна людина. Крім того, за вас ручався Потр. А це багато значить. Я розповім вам дещо. Слова вимагати не буду.
— Сеньйоре
— Гаразд, гаразд. Я вірю. Отже, слухайте…
Заклавши руки за спину, Тенк закрокував по лабораторії, похиливши голову, ніби розглядав щось на підлозі. Зупинився біля вимикача, погасив світло.
— Ви не запротестуєте, якщо я говоритиму в темряві? — запитав він.
— О, ні!
— От і добре. Люблю темряву. В ній відчувається якась таємничість. Коли світить сонце або електрична лампочка, все здається буденним, звичайним. А погляньте-но хоча б на оці каштани… Бачите, це вже не просто дерева, відомі вам. У темряві вони мені здаються живими істотами, казковими примарами… їхні віти скидаються на руки, які ворушаться в пітьмі, простягають довкола безформні пальці, ніби прохають допомоги. Інколи мені здається, що вони скаржаться на природу за те, що їм вічно призначено сидіти на місці без можливості зрушити з землі… Непорушність і безмовність — страшна кара.
Алессандро всміхнувся. Ще б пак. Кому знати про те краще, ніж йому. Каторжна тюрма — найкраща ілюстрація до слів професора. Але нащо ці довжелезні тиради? Вони не здавалися Лоссу божевільними, та все ж дивно чути такі думки від ученого, який працює над фізичними проблемами.
Тенк на мить замовк, зупинився біля вікна, його силует чітко вирізнявся на блідому чотирикутнику. Потім він знову задумливо заговорив:
— Темрява… Я часто думав над цим… Чому люди здебільшого бояться її? Хіба не так? Коли ми бачимо сонце, дерева, людей, коли нас оточують видимі речі, звичні змалку, ми сприймаємо все це, як необхідне, зрозуміле, буденне… Та інакше поводить себе людина в темряві. Найсміливіші люди почувають себе не зовсім упевнено вночі. Знаючи, що навколо все спокійно, ви озираєтесь, ідучи поночі пустельними місцями. Чим безлюдніше місце, тим лякливішою стає людина… Чому? Здається, все мусило б бути навпаки?
Мабуть, тому, що в промені — тільки нікчемна частина справжнього світу. До нього ми звикаємо, вважаємо його єдиносущим. Але в темряві людина підсвідомо відчуває існування поряд із собою безлічі інших субстанцій… Так, так. Не дивуйтесь! Промінь, те, що бачимо навколо, — це тільки малесенька частина електромагнітного спектра. А безліч інших випромінювань, а гравітація, а магнітні поля, а енергія ядра, а безконечна кількість тих сил чи проявів матерії, про які ми нічого не знаємо. Ви розумієте, наскільки обмежена людина, маючи так мало почуттів? Правда, в неї є мозок. Дякуючи йому, людина мислить абстрактно. Але все-таки природа або, коли хочете, Бог образливо мало дали можливостей пізнати світ і себе. Людина якраз нещаслива тому, що бачить світло. Парадокс? Ні. Краще б вона бачила темряву — безконечні океани темряви, що ховають у собі дивовижні скарби знання…
І ось, уявіть собі — раптом чи не раптом — люди одержать можливість бачити, відчувати все те, що ховається від нас у темряві. Я кажу не про технічні можливості посилювати наші природні почуття. Ні. Це вже робиться тепер. Я кажу про проникнення в такі сфери, де поки що безсилі наші органи почуттів… Можливо, тут доведеться переробляти наше єство, нашу фізичну структуру.
Професор чорною тінню зупинився перед кріслом Лосса, навис над ним.
— Чому ми так турбуємось про свій живіт, про своє тіло? І чому ми образливо мало думаємо про своє місце в світі? О, якби люди розуміли, що вони нічим не відрізняються від звичайної свині, коли займаються тільки особистим матеріальним
Людина!.. Вона народжується на світ з відкритими очима. Людина покликана розгадати велику мудрість світу, пізнати смисл свого народження, розвивати священні знання предків далі, до безконечності. А замість цього — нікчемний, міщанський практицизм, життя, позбавлене мети або прикрашене примарними ідеями. О боже! Яка ганьба! Очі твої, людино, вбирають в себе не мудрість, не великий смисл існування, вони стають схожими на згаслі світильники, а душа сповнюється холодом, брудом, мерзенністю. Що ж можна вимагати від такої людини, коли світ від самого народження закрив її очі покривалом облуди?
Алессандро нетерпляче заворушився в кріслі, важко зітхнув. Чи не його має на увазі професор? Все це вірно — життя, умови, люди штовхнули Лосса на дорогу злочинів. Але чому вчений так далеко залазить? Він, напевне, забув, про що почав.
Тенк різко повернувся до Лосса.
— Ви, звичайно, вважаєте, що я ухилився від теми?
— Ні, ні, — поквапливо відповів Алессандро.
— Не заперечуйте — бачу… Але це не так, я не ухилився. Ну, трохи розпатякався, але вів до одного й того ж. Треба розширити для людини можливості пізнання світу. Розширити ту вузеньку смугу, яку вам залишила природа. Я ще з дитинства думав над цим. А юнаком почав серйозно готуватися до боротьби з природою… Отже я розповім вам про свій винахід, про свою роботу. Вважаю, що не помилюсь, коли скажу: мій винахід возвеличить людину!
Алессандро весь перетворився на увагу. Зараз почнеться головне. Що ж саме? Згораючи від нетерпіння, Лосс слідкував очима за професором. А той, похитуючись на ногах, стояв біля вікна, задумливо дивлячись на молодик, який саме виходив на небосхил над садом. Тенк ніби вагався — говорити чи не говорити.
Та ось професор повернувся до Лосса й знову тихо заговорив:
— Я почав із проникнення в тверду речовину… Ви розумієте, про що йдеться? Не про те, щоб речовина розступалася перед нами, як, скажімо, повітря або рідина. Ні. Я думав над тим, щоб тверде проходило крізь тверде, не взаємодіючи між собою. Теоретично це було нескладним. Що таке тверда речовина? Це агрегатні скупчення елементарних часток матерії, де через температурні та інші умови атоми займають більш-менш стале положення. Молекулярно-кристалічна структура твердої речовини відносно незмінна й компактна. Відштовхувальна сила електростатичних полів атома створює ефект непроникливості, твердості. Крім того, в цьому ж плані діють сили молекулярного та ядерного зчеплення… Але фактично елементарні частки, з яких складаються атоми й молекули тіла, знаходяться одна від одної на величезних відстанях: між ними такі ж простори пустоти, як між планетами.
Отже, треба було виконати основне завдання — ліквідувати відштовхувальну силу електростатичних полів атома. Довгі роки пошуків, невдач, розчарувань… навіть зневіри. Так, так. Було всього. Нарешті, недавно прийшов перший успіх.
Алессандро подався вперед.
— Ви хочете сказати, що винайшли…
— Так, — жваво підхопив професор. — Я винайшов радоній — препарат, за допомогою якого можна проникати в тверду речовину. Певною кількістю радонію треба покрити будь-який предмет, і тоді він уже змінює свої властивості по відношенню до звичайної речовини. При наближенні піддослідної речовини до звичайної їхні атоми, вірніше поля атомів, взаємно нейтралізуються, й елементарні частки вільно проходять в своєрідних “міжзоряних” просторах матерії… Препарат діє тільки на певну кількість матерії. Я вирахував, скільки потрібно вживати радонію на кожен кілограм… Два міліграми. Отже, якщо, наприклад, людина важить з одягом сто кілограмів, то, щоб зробити її проникливою, треба вжити двісті міліграмів радонію.