е за синіми морями,Не за темними борами,Не за долами широкими.Не за скелями високими,Біля хати діда ГнатаПочалося це, малята.Бабуся ОрисяІшла від криниці.Чує — хтось кличе:Бабусю, спиніться!Стала бабуся — нікого немає...— Хто мене кликав? — тихо питає.— Мила бабусю, кличу вас я.Ось, подивіться, ручка моя! —Нахилилась бабуся низько,Бачить — скаче в траві хлопчисько:Голубий комірець на зеленій льолі,Носик, наче шматочок квасолі.Очі чорні, як зерна ожини,Руки й ноги гнучкі, як пружини.Виліз малийНа тоненьку билинку.— Дайте, бабусюВодички краплинку!Бабуся до нього підносить відерце:— Хто ж ти
такий, розкажи, моє серце!Міцно хлопчина за дужку вчепився.Довго смоктав і нарешті напився.— Ну ж і козак! — здивувалась стара.Нахильці випив всю воду з відра. —Дякує хлопчик, кива головою.Просить: — Облийте мене водою.Я ні дощу, ні грози не боюся..— Хто ж ти такий? — знов питає бабуся.— Я хлопчина завзятий,Я Барвінок Хрещатий.Я вночі народився,Рано-вранці розвився.Хочу я погулятиБіля вашої хати.І сказала бабуся:— Побігай, будь ласка.Аж отут починається казка.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
І пішов малий городомВітатися з своїм родом,За бадилля чіпляється,Сам собою пишається.Каже: — Доброго здоров’я!Всі радійте, що прийшов я!З-під куща сказав Буряк:— Ну ж і бравий ти козак!Басом вигукнув Гарбуз:— Ти, видать, не боягуз!Похвалив його й Горох;Цей поборе чотирьох! —Мовив Соняшник про нього:— Вперше бачу я такого!Цибулина й картоплинаПохвалили: — От дитина! —
А Редиски невеличкіПоказали з грядки личка:— Ах, який він гарний, чемний,Симпатичний та приємний!Привітання й похвалиХлопцю духу піддали.Він як крикне:— Я завзятий!Я — Барвінок!Я — Хрещатий!Я виходжу в білий світ,Хай радіє весь мій рід!Над трояндою БджолаЗадзижчала, загула:— Друзі ви мої городні.Що це скоїлось сьогодні?Чом себе оце маляТак завзято вихваля?З грядки носа виткнув Хрін:— Чом копилить губу він?На Барвінка глянув скосаЙ відвернув глузливо носа.Відповів Бджолі Часник:
— Розпустив малий язик!По городу тиняється,Сам собою пишається...А Барвінок зразу в крик:— Хто ти будеш?— Я Часник.— Гей, Часниче, замовчи ти!Можу зуби полічити! —А Часник:— Та не кричи...Зуби ось мої — лічи. —Став лічить Барвінок.Збився,Знов лічити заходився:— Раз...два...п’ять! — лічив завзято.В Часника ж зубів багато.— Не полічить! — хтось гукнув.А Часник стеблом махнув:— Вихвалятись — то не штука...Отака тобі наука!Сів Барвінок, гірко плаче.А Гарбуз:— Не плач, козаче!Ти малий ще, не журися,Підростеш — всього навчишся.А згори дзижчить Бджола:— Я далеко вже була.Добра нам знайшлась роботаПід маєтками Осота.Де розрісся кукіль дикий,Скарб заховано великий.На сторожі біля нього —Розбишаки з війська злого.Довгоносиків там хмари —То Будячі яничари.Там фельдмаршалом Тхоряка,Куроїд і розбишака.Пильна варта не дрімає.Бо наказ суворий має.Той герой, що скарб дістане.Кажуть, дуже мудрим стане —Він полічить в небі зоріІ піщинки в Чорнім морі.Наш Барвінок — скік на ноги.Загорілись очі в нього.— Та не я ж,— промовив,— буду.Якщо скарб той не добуду!Хай Часник не кривить губи:Полічу йому я зуби! —А Часник — брову на лоб:— Як доскочиш — скажеш «гоп»!Похвалив Гарбуз хлопчину:— Гарно ти говориш, сину.Та не кинь на вітер слова.Знай, що слово — не полова!Дав велику обіцянку —Вирушай в похід ізранку.Ми тебе, щоб був героєм,І одягнем, і озброїм.Жде тебе далекий шлях.Пильним будь, забудь про страх.Як розгубишся у скруті —Вороги здолають люті.Сів он коник на билину.Осідлай його, мій сину.Коник Дзвоником зоветься.Бач, під ним аж травка гнеться!Взяв малий сідло чудовеЩе й повіддячко шовковеІ вудила з чудо-криці.Це в поході — не дрібниці!Він до коника підходить.Кінь сердито оком водить.Хлопченяті не дається.Зуби шкірить, скаче, б’ється.Ледь не плаче наш вояка:— Що за дика ти коняка?Чом ти в руки не даєшся?Чом ти скачеш? Чом ти б’єшся?Дзвоник каже:— Як не битись?Та на тебе страм дивитись.Без штанів ти, в самій льолі —Що ж за воїн з тебе в полі?Гріш ціна тобі, «вояці».Краще йди та грайся в цяці!Це почув Гарбуз поважний:— Мій Барвіночку відважний!Будеш мати шаровариІ добрячі чоботяри.Ляж поспи собі годинку,
Все
ми зробимо, Барвінку!Ліг Барвінок на травичку,Кулачок підклав під щічку.А тим часом добре ділоНа городі закипіло.Ниток диньки-робітничкиНасукали із травичкиІ пошили шаровариНе з матерії, а з гички.Чобітки із стрюччя й хрону,А онучі — із пасльону.Дві Редисочки до ранкуГаптували вишиванкуЩе й пошили для хлопчиниШапку з гострої перчини.Є вже й зброя для героя —Гострий спис із цибулини.Щоб не згинув десь у полі.Щит зробили з бараболі,З реп’яхів — чудесні шпориПочепили на підбори.Ще й дали йому в дорогуВузлик доброго гороху.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Не з-за гори високої,Не з-за ріки широкої,А з-за дідового тинуНа широку луговинуНаш Барвінок виїжджає.Під ним коник Дзвоник грає,Копитами землю риє,Курявою небо криє.Підстрибує вище й вищє,Аж із рота пара свище.Шум і гам на всю округу!Виряджають козарлюгуСлавні жителі городу,Зичать доброго походу.Всі листочками махають.Нишком сльози утирають...Дві Редисочки під тиномПросять;— Хлопчику, пищи нам,Шли нам вісточки з дорогиПро геройські перемоги.—Їм козак вклонився низько:
— Я ж неграмотний хлопчисько,Та коли той скарб добуду,Все на світі знати буду.Полічу у небі зоріІ піщинки в Чорнім морі!Кінь гарцює,, з місця рветьсяАж земля під ним трясеться,У сідлі Барвінок звівся.Зняв перчину, поклонився:— Будьте живі та здорові.Всі родичі Гарбузові!Задзвеніли гострі шпори.Кінь помчався через гори...
Їде Барвінок шляхом широким.Ясен-прекрасен світ перед оком.Поле широке колосом дзвонить,Весело хвильку за хвилькою гонить.Світом любується хлопчик Барвінок,Списом збиває росу із билинок,В жмені іскристі краплини збирає.Личко вмиває, коня напуває.Як же багато тут дивного дива!Земле кохана, яка ж ти красива!Їде хлопчина.Аж ген із-за гаюСиза хмарина поля облягає.Раптом запала над нивами тиша.Чути, як в нірці запискала миша...Вітер над шляхом зненацька як свисне!Сиза хмарина у небі як трісне!Іскри упали із сизої хмари.І залунали тріскучі удари.Ні, ще ніколи не бачив БарвінокДивних таких, незвичайних картинок!Небо все темним, нахмуреним стало.Зілля принишкло, неначе зів’яло.Жде все дощу, як великого дива.Раптом сипнуло!Кипить уся нива.Скачуть краплини блискучим намистом.Кінь і Барвінок сховались під листом.Одяг новий як намочить водою,Знатися буде хлопчина з бідою:Хай шаровари й пошиті із гички —Не поздоровиться їм від водички:Нитка попріє та візьме й порветься.Наново шити усе доведеться...Виженуть друзі Барвінка з городу.Як без штанів він прибуде з походу.Ось уже й сонце.Скінчилася злива.Стала у небі веселка грайлива.Міниться барвами небо блакитне.Ніби й воно по-весняному квітне.Тільки в Барвінка на серці тривога:Дуже від зливи розкисла дорога.Коник бадьорий на це не зважає.Легко баюри і ями долає.Тут ось — гора.За горою — долина.Просто в долині буксує машина.Дуже їй хочеться вийти на гору —Трішечки сили бракує мотору.Висунув голову дядя з кабінки.Хлопця побачив:— Любий Барвінку,Бачиш, як дощ переквасив дорогу?Може, якусь подаси допомогу?
Добрий Барвінок спинив конячину:Він у біді не покине людину.Клопоту, звісно, у хлопця багато...Як же людину в біді залишати?Взяв він із кузова троси сталеві,Припасував їх до шиї коневі:— Коню мій, коню, зеленая гриво!Нумо, покажем небачене диво! —Коник уперся, шарпнув і з розгонуВитягнув з ями машину тритонну!Дядя ласкаво погладив хлопчину:— Ти допоміг врятувати машину! —Коника взяв він у теплі долоні:— Бачу, стомився, аж очі червоні...Дам вам поїсти... —Й поліз у кабіну.Витяг рум’яну, пахучу хлібину.Коник хлібину ту з’їв за хвилинку,—Враз проковтнув, як гусак горошинку.Добрий шофер потім дав і БарвінкуКусень ковбаски і хліба скоринку.Сів у кабіну, натиснув педалі...Славний Барвінок помчав собі далі.Іде, розказує Дзвонику казкуТа уплітає із хлібом ковбаску.Днина весела.Просохли дороги...— Чом же ти тягнеш, мій Дзвонику, ноги?
— Любий Барвінку!Скоріш не поїду.Слід відпочити нам після обіду...Стали вони у гаю під грибочком.Рядом лягли та й укрились листочком.Коник заснув, як маленька дитина.Так почалась у них «тиха година».Тільки ж година та вийшла не тиха,Бо несподівано трапилось лихо.Жив собі Півень на фермі дзьобатий.Дуже любив він під гаєм гуляти.Курям заявить: — Ідіть ви всі к бісу! —Та й поспішає гуляти до лісу...
