Прогулянка
Шрифт:
Якщо зараз хто-небудь скаже, ніби я безпардонний нахаба і деспот, а ще владолюбець, який валить, ніби сліпий, напролом, то я буду заперечувати, тобто наважуся стверджувати, що маю право вважати таку особу глибоко дезорієнтованою. Так сумирно і чуйно, як я, не ставився до свого читача ще жоден автор.
Ну, а тепер можна люб’язно подати вам палац із його покоями: я просто-таки повнюся тріумфом, бо ось цим напівзруйнованим шляхетським гніздом, цією вельможною посілістю, лицарською та маґнатською оселею, що саме виринає на моєму шляху, оточена старезним парком, дуже варто пишатися, творити з неї сенсації, пробуджувати заздрість, викликати подив і здобувати шану. Не один чутливий горопаха-літератор пожив би всмак із найвищим задоволенням у такому от собі замковому дворі поруч брами для в’їзду вельможних, гербами оздоблених екіпажів. Не один бідний, хоч і життєлюбний художник мріє про тимчасове перебування у казковій старовинній садибі. Не одне освічене, хоч і вбоге, як миша, міське дівча захоплено та платонічно марить про ставкові плеса, ґроти, склепінчасті покої, про всю цю розкіш і про себе — як в’ються навколо неї меткі слуги та шляхетні рицарі. На резиденції, що її тепер я розглядав, тобто на її мурі, можна було побачити й відчитати число 1709, й це, ясна річ, відчутно підсилило моє зацікавлення. З непідробним захватом дослідника старовини та природи я зазирнув до омріяного, старого, незвичайного саду, де в басейні з плюскітливим фонтаном відразу ж запримітив рідкісну рибину завдовжки з метр — самотнього сома. Так само я відкрив і в романтичному піднесенні констатував появу
Але до ночі було ще далеко, та й лицарське середньовіччя було далеко позаду, як і роки 1500-ті чи навіть і 1700-ті, тобто навколо був білий день, до того ж будній, і в ньому зграйка людей, що скупчилися довкруг незугарного й аж ніяк не лицарського, вульгарного й нахабного автомобіля — найогиднішого з усіх, які я коли-небудь бачив, і ця людська зграйка поламала хід моїх учених і романтичних спостережень, умить виштовхавши мене з поезії замків та замріяної минувшини так рішуче, що я мимохіть вигукнув: «Ось вони, грубощі неотесаних — заважати мені в осягненні найтонших матерій, у зануренні в найпотаємніші глибини. Я міг би обуритись, але краще лишатимусь лагідним і все по-шляхетному витерплю. Думки про колишню красу такі ж приємні, як і вибляклі картини вельможної й занепалої, втраченої величі; але з цієї причини ніяк не варто відвертатися від сьогодення й сучасників. Не варто думати, ніби маєш право гніватися на людей або інституції через їхню неуважність до твоїх історично-філософських настроїв і проникнень».
«Буря з громом, — вирішив я, крокуючи далі, — була б цілком до речі. Сподіваймося, що котрогось разу я потраплю в її красу». А вельмишановного й чорного, як воронове крило, собаку, що вилежувався впоперек дороги, я привітав цілою жартівливою тирадою: «Як бачу, неосвічений та невихований хлопче, і в голову тобі не прийшло б хоч трохи виявити поштивість, устати й подати для привітання свою чорнезну лапу — при тому, що як за моєю ходою, так і за манерами ти мав би розпізнати в мені чоловіка, що, довгих сім років проживши в одній зі світових метрополій, ні на хвилину, не кажучи про годину, тиждень чи місяць, не переставав обертатися винятково в добірному товаристві першокласних людей? Це в якій же школі тебе отак вивчили, дурню волохатий? Мовчиш? Не скажеш і слова у відповідь? Отак лежиш собі преспокійно, глипаєш на мене і навіть не ворухнешся, як той монумент? І не соромно?»
Насправді ж собацюра з його вірною пильністю, добрим гумором і погідним спокоєм, що його всіляко підкреслював, надзвичайно мені сподобався, й, оскільки позирав він на мене приязно, хоч напевно не розумів ані слова з моєї промови, я дозволив собі трохи його покартати — не всерйоз однак, а в цілком жартівливому стилі, тобто в жодному разі не маючи щодо нього злих намірів.
На вигляд парадно зодягнутого, елеґантно-пишного й зарозумілого пана, що йшов мені назустріч, величаво похитуючись, я зі смутком подумав: «А занедбані й закутані в жахливе лахміття діти бідняків? Як це можливо — красуватись, ніби цей пан, з усім шиком, ходити запнутим на всі ґудзики, розчепуреним, бездоганно підтягнутим, до блиску начищеним, випещеним і відпрасованим, ще й розцяцькованим ланцюжками та перснями, й анітрохи не журитися долею нещасних, бідних, абияк одягнутих юних істот, котрі лазять по світу обірванцями, демонструючи печальну нестачу гігієни й догляду й аж волають про свою плачевну безпритульність? Чи цьому гусакові хоч іноді буває не по собі? Чи вельмишановний пан Дорослий, що в цю мить отак красиво наближається, не відчуває певного збентеження, забачивши брудну й обшарпану малечу? На мою думку, ніхто з дорослих не повинен так зверхньо носитися зі своїм шиком, поки навколо ще є дітлахи, яким і мріяти про оздоби не доводиться».
Проте так само слушно можна було б твердити, що ніхто не сміє відвідувати концерти або театральні спектаклі чи взагалі віддаватися будь-яким іншим розвагам, поки на світі є в’язниці та інші місця позбавлення волі і в них нещасні ув’язнені. А це вже таки занадто. Бо якби хтось і вирішив почекати з насолодами й радощами так довго, аж поки на світі остаточно не стане людей нещасних і бідних, то він мусив би дочекатися туманного й невідомого кінця всіх днів, а з ним крижаного й порожнього кінця світу і при цьому враховувати, що в такий спосіб йому минеться не тільки охота до задоволень, а й саме життя.
Знищена, зморена працею, зів’яла робітниця, що ледве перебираючи ногами від утоми, дріботіла непевним кроком і кудись поспішала, бо явно мусила щось негайно позалагоджувати, відразу нагадала мені про доглянутих та розпещених донечок і панянок з добрих родин; це ті, що часто й самі не знають, яким таким вишуканим тонким заняттям, якою ще такою розвагою заповнити свій час; ті, що цілими днями, ба навіть і тижнями розмірковують, як би то одягнутись, аби підкреслити й довести до блиску всі переваги своєї зовнішності; ті, що в них завжди знайдеться море часу на роздумування про те, як додати власній особі та солодкій цукерковій фігурці ще трохи надмірно-хворобливої витонченості.
Але ж я й сам зазвичай належу до шанувальників та поціновувачів таких принадних, геть розманіжених, місячно-блідих і тендітних рослинок дівочої статі. Така спокуслива рибонька змогла б як їй завгодно командувати мною — я б лише сліпо корився. Адже врода зваблива, а зваба вродлива.
Тепер я знову переходжу до архітектури й будівельної справи, не оминувши при цьому увагою шматочка, чи то пак дрібки, мистецтва й літератури.
Спершу така заувага: прикрашання квітковими орнаментами старих і шляхетних, сповнених високої гідності будинків, історичних об'єктів і споруд виразно свідчить про найгірший смак. Той, хто це робить або замовляє робити іншим, тим самим грішить проти ідеї гідності та краси й ображає пам’ять наших мужніх і шляхетних пращурів. По-друге, криниці та водограї ніколи не слід обсипати квітами й оплітати вінками. Самі по собі квіти, звичайно, прекрасні, але вони існують не для того, аби споганювати і затінювати собою шляхетну суворість і сувору красу кам’яних різьблень. Узагалі бездумна любов до квітів може виродитися в дурнувату залежність. Приватні особи та органи місцевого самоврядування, яких це стосується, можуть запитати в компетентних інстанціях, чи я маю рацію, після чого виправитися й надалі поводитися правильно.
Задля згадки про два найцікавіші архітектурні об'єкти, які винятково міцно прикували до себе мою увагу, слід повідомити, що я, простуючи далі своїм шляхом, дійшов до певної незвичайної каплиці й відразу назвав її каплицею Брентано, оскільки побачив, що вона походить із повитих фантазією, золотосяйних, напівсвітлих-напівтемних часів романтизму. Мені подумалося про великий і тьмяно-бурхливий роман Брентано «Ґодві». Високі й довгасті аркодужні вікна надавали своєрідній будівлі щемкого й ніжного вигляду, обдаровуючи внутрішнім чаром і глибокою задумою. З пам’яті виринули пристрасно-зосереджені описи природи у щойно згаданого письменника, — скажімо, там, де він говорить про старі німецькі діброви. За якусь хвилину по тому я вже стояв перед віллою «Тераса», думаючи про художника Карла Штауффера-Берна, який прожив у ній певний час, а водночас — про вишукані будинки на Тірґартенштрассе у Берліні, варті особливої нашої уваги з огляду на свій втілений у чистому вигляді монументально-класичний суворий стиль. Будинок Штауффера і каплиця Брентано здалися мені пам’ятками двох радикально відмежованих від себе світів, кожен з яких по-своєму прекрасний, цікавий і значущий: з одного боку — стримана холодна елеґантність, а з другого — зухвалий меланхолійний фантазм. Тут щось витончено-красиве і там щось витончено-красиве, але за змістом і формою цілком відмінне, хоч і таке близьке у часі. Моя прогулянка поступово заходить у вечір, і вже, здається, зовсім недалеко тихе її завершення.
Доречними тепер можуть видатися деякі прояви звичної буденності, як-от почергово: показна фортепіанна фабрика поруч з іншими фабриками й закладами, тополина алея понад чорними річковими водами, чоловіки, жінки, діти, електричні трамваї з їхнім гуркотом і вихилений з кабіни відповідальний командувач, себто вагонний водій, стадо рябих, а краще сказати плямистих корів світлої масті, селянки на возах і належні до цього процесу скрип коліс та хляскання батога, кілька закиданих ущерть вантажівок, пивні бочки на фірах, робітники, що йдуть домів з роботи, розтікаючись нестримними потоками, приголомшення, спричинене видовищем людської й товарної маси, а також пов’язані з ним дивні думки; вантажні вагони, наповнені всіляким добром, що виїжджають із товарної станції; увесь без винятку мандрівний цирк зі слонами, кіньми, собаками, зебрами, жирафами, замкнутими у клітках левами, шриланкійцями, індіанцями, тиграми, мавпами і полізлими навсібіч крокодилами, канатохідцями, танцівницями, білими ведмедями, а також із повним складом обслуги, асистентів і технічних помічників; далі: хлопчаки з дерев’яною зброєю, що граються в європейську війну, даючи волю всім войовничим фуріям; малий шибеник, що наспівує «Жабок сотні тисяч» і страшенно собою пишається. Ще далі — лісоруби й лісівники з підводами, повними деревини, дві-три здоровенні свині, від самого вигляду яких жвава фантазія спостерігача пробуджує образ божисто духмяної пікантної печені, й це не дивно; селянська хата з виписаною над дверима народною мудрістю; дві чешки, галичанки, слов’янки, лужичанки чи навіть і циганки в червоних чоботях та з чорними як ніч очима й таким же волоссям, уся чужинська аура яких викликає з пам’яті альтанкову повістину «Циганська княгиня», що її дія однак відбувається в Угорщині (втім це не так важливо), або «Преціозу» з її іспанськими витоками (хоч і цього не варто сприймати аж так дослівно.) Далі крамниці: канцелярських товарів, м’ясних продуктів, годинникова, взуттєва, капелюшна, бляхарська, сукняна, колоніальна, цинамонова, ґалантерейна, ще одна така ж, хлібна і кондитерська. І всюди, на всіх предметах — лагідне вечірнє сонце. Далі багато галасу і крику, школи і вчителі (останні з виразом власної ваги та гідності на обличчях), краєвид, повітряний простір і все дуже мальовниче. І щоб не пропустити й у жодному разі не забути: написи та реклами, як наприклад, «Пральний порошок Persil», «Суп із кубиків Maggi» або «Напрочуд витривалі гумові підбори Continental», або «Продається ділянка», або «Найкращий молочний шоколад», або сам не знаю, що там ще. Якби захотів усе те перелічити з належною старанністю, до останнього цна (так у оригіналі. — Прим. верстальника), то все одно не дійшов би кінця-краю. Хто мудріший, той знає, як воно. Особливо впадав у вічі плакат, чи то пак вивіска, з написом
або вишуканий пансіон для чоловіків, запрошує вишуканих чи принаймні не найгірших клієнтів скуштувати страви першокласної кухні, про яку з чистим сумлінням можемо заявити, що вона не тільки задовольнить найвибагливіше піднебіння, але й сповнить захватом будь-який вовчий апетит. Що ж до занадто виголоднілих шлунків, то про них ми воліли б і не згадувати. Кулінарне мистецтво, яке ми репрезентуємо, відповідає найкращому вихованню, а отже, застерігаємо, що з радістю обслужимо за нашим столом винятково культурних добродіїв з освітою. Осіб, які пропивають свою тижневу і місячну заробітну плату, через що не в змозі своєчасно розрахуватися, ми не бажаємо в себе навіть бачити; що стосується вельмишановних панів ґурманів, то ми сподіваємося на їхню зразкову поведінку і пристойні манери. Наші майстерно накриті, прикрашені різноманітними квітами апетитні столи обслуговують зазвичай вродливі та милі панянки. Ми наголошуємо на цьому, щоб зацікавлені потенційно панове затямили: з першої ж хвилини перебування в нашому респектабельному і фешенебельному закладі слід подбати про єдиноправильний тон і характер поводження. З розпусниками, скандалістами, крикунами і забіяками наш заклад рішуче не хоче мати жодної справи. Персони, в яких є підстави вважати, що вони належать до однієї зі щойно перелічених категорій, нехай люб’язно тримаються якнайдалі від нашої елітарної інституції, чим побережуть нас від свого неприємного товариства. Зате кожного приємного, делікатного, увічливого, чемного, приязного, радісного (хоч і не надміру, а стримано-радісного і тихого), погідного, а перш усього платоспроможного, солідного і пунктуального в розрахунках добродія буде зустрінуто під кожним оглядом прихильно, обслужено, обійдено і потрактовано з усією можливою привітністю; ми твердо це обіцяємо й маємо намір завжди обіцяного дотримуватися вам і собі на радість. Такий симпатичний і милий пан відвідувач обов’язково знайде на нашому столі всі ті особливі смаколики, яких із превеликими труднощами шукав би деінде, адже з нашої ексклюзивної кухні виходять абсолютні шедеври кулінарного мистецтва. Переконатися в цьому зможе кожен, хто зволить скуштувати наші вироби, до чого всіляко запрошуємо і постійно заохочуємо. Страви з нашого столу як за своїми якісними, так і за кількісними показниками перевершують будь-яке здорове розуміння, і жодна розвинута фантазія чи сила самонавіювання не в змозі хоч би приблизно уявити ті ніжні й соковиті шматки, які ми вже звикли виставляти перед радісно здивованими очима наших любих столувальників. Але мова йде, як уже неодноразово наголошувалося, тільки про хороших і найкращих клієнтів, а для того, щоб уникнути помилок і розсіяти сумніви, ми дозволимо собі коротко висловити власний погляд у цьому відношенні. Згідно з нашим розумінням, до кращих панів відвідувачів належать лише ті, що аж випромінюють досконалість і зразковість, себто під кожним оглядом є набагато кращими, ніж усі інші люди. Ті ж, котрі є просто нормальними людьми, нам не підходять — і все. Кращим паном є, на нашу думку, тільки той, хто здатний науявляти собі бозна-що і справляє враження переконаного в тому, що його власний, скажімо, ніс є значно досконалішим та кращим від носа будь-якого іншого розумного і доброго суб’єкта. Поведінка кращого пана виразно підтверджує сформульовану щойно особливу заувагу, тож ми можемо на неї покластися. Отже, той, хто всього лише добрий, позитивний і чесний, але не відзначається жодними іншими істотними перевагами, крім згаданих, нехай люб’язно тримається від нас якнайдалі. Причина: він не здається нам по-справжньому кращим чи найкращим серед кращих паном. Для вибору винятково найвитонченіших найкращих панів ми використовуємо низку особливих критеріїв. Ми відразу відстежуємо все необхідне за ходою, тембром голосу, способом вести спілкування, виразом обличчя, рухами і жестами, а понад те — за одягом, капелюхом, ціпком, квіткою в бутоньєрці чи її відсутністю, й так визначаємо, чи конкретний пан може бути зарахований до найкращих, а чи ні. Гострота погляду, яким нас наділено, межує з магією, тож не буде перебільшенням стверджувати, що ми припускаємо в собі у цих моментах деяку геніальність. Отже, тепер ви знаєте, на який сорт людей ми розраховуємо, і якщо до нас звертається чоловік, непридатність якого для нашого закладу ми встигаємо визначити вже здалека, то ми йому кажемо: «Нам дуже прикро, але ми вас перепрошуємо».