Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

Хіба не збирався я деяку часину тому заповісти появу молоденької співачки? От і вона.

Дивиться з вікна на першому поверсі.

Саме тепер, коли пройшовши лісове відгалуження, я повернувся на головний шлях, то почув…

Але ні, стривайте! Невеличка перерва задля пристойності. Письменники, що знаються на своєму ділі, ставляться до нього якомога стриманіше. Час від часу вони охоче спиняються, віклавши перо вбік. Тривале писання виснажує незгірш від гарування на полі.

Так от. Із вікна першого поверху я почув пречудовий і пречистий народний та оперний спів; у моїх вражених вухах він залунав, ніби дармова ранкова учта вкупі з безплатним передполудневим концертом. Юна дівчина у світлій сукні, ледь не школярка ще, але вже досить висока на зріст і струнка, стояла у вікні вбогого будинку на передмісті, виспівуючи на весь білий світ просто-таки чарівно. Заскочений у найчудовніший спосіб і захоплений музичною несподіванкою, я зупинився збоку, щоб не сполохати співачку й тим самим не позбавити себе слухацької радості. Пісня, яку виконувало дівчатко, лунала погідно і весело; її звуки здавалися втіленим щастям життя й любові. Вони злітали до неба, мов янгольські створіння у сніжно-білому сяйливому оперенні, а потім знову спадали донизу, щоб, здавалося, з усмішкою померти. Це нагадувало вмирання від туги або від непомірної радості чи від надлюдського щастя любити й жити, або від незмоги витримувати всю буйність і красу власних уявлень про життя, а витончена, сповнена щастя й любові і зухвало проникла в суть існування думка, здавалося, спотикалась і заламувалася сама на собі. Коли дівчина доспівала свою просту й водночас багату, чарівливу пісню Моцарта, а може, й народну пастораль, я підійшов

до неї, привітався, спитав дозволу вшанувати її такий гарний голос і висловив комплімент щодо її такого душевного виступу. Юна майстриня співу, що схожа була на сарну чи якусь антилопу в дівочому образі, глянула на мене з подивом і запитанням у глибоких карих очах. Вона мала дуже витончене ніжне лице і всміхалася мило та привабливо. «На вас, — мовив я, — коли ви тільки зумієте старанно берегти й розвивати ваш гарний молодий і багатий голос, у чому вам допоможе власний і не тільки розум, чекає блискуче майбутнє і велике мистецьке сходження; поклавши руку на серце, зізнаюся, що для мене ви втілення великої в майбутньому оперної співачки! Ваша натура здається мені мудрою, а сама ви — лагідною та пластичною. Якщо мої здогади не цілком обманюють мене, ви володієте особливою душевною сміливістю. Ви маєте в собі вогонь і шляхетне серце — я почув це щойно з пісні, яку ви виконали так гарно і правдиво. Вас обдаровано талантом, та що там — безсумнівною геніальністю! У всьому, що я вам кажу, немає нітрохи неправди чи пустої балаканини. І тому мені так хочеться просити вас, щоб ви якомога дбайливіше поставилися до свого надзвичайного дару, берегли його від викривлень, спотворень, передчасного й бездумного нівечення. На цю хвилину я можу лише відверто сказати вам, що ви співаєте напрочуд красиво і що це справа серйозна, така, що має велике значення; воно полягає передусім у тому, що вас належить спонукати до старанного і регулярного щоденного співу. Вправляйтеся і співайте з розумною помірністю! Самі ж бо ви навряд чи свідомі величини того скарбу, який посідаєте. У ваших співацьких досягненнях уже тепер відчутні високий ступінь природності, багате поєднання безпосередньої вітальності з життєвістю, а також уся глибина поетичності й людяності. Так що кожен без вагань запевнить вас: ви обіцяєте стати справжньою в будь-якому сенсі співачкою тільки тому, що ви людина, яку до співу спонукає сама її сутність і яка, здається, починає жити й радіти власному життю лише тоді, як заспіває, переливаючи всю приявну життєву силу в мистецтво співу таким чином, що все загальнолюдське й особисто значуще, все розумне й душевне підноситься до чогось вищого, до самого ідеалу. У прекрасному співі завжди є згущений і стиснутий досвід, сконденсована чутливість і чуттєвість, вибуховий заряд обмеженого життя і безмежної душі, і здатна до такого співу жінка — за умови, що скористається сприятливими обставинами, зійшовши нагору драбиною слушних випадковостей — ніби зірка на небосхилі виконавського мистецтва, заволодіє багатьма серцями, здобуде незліченні багатства, змусить хоч яку публіку до бурхливих захоплених овацій і вдостоїться щирої любові та захоплення монарших осіб».

Дівчина поважно і здивовано вслухалась у слова, які я вимовляв радше в ім'я власного задоволення, аніж у сподіванні, що мала слухачка їх зрозуміє — для цього їй бракувало необхідної зрілості.

Звіддалік я вже бачу залізничний переїзд, який мені доведеться подолати, хоч до нього ще слід наблизитися. Тут я мушу зазначити, що спершу мав би залагодити два-три важливі моменти і відрегулювати кілька цілком неуникних необхідностей. Про все це є сенс відзвітувати якнайточніше та якнайдетальніше. Ласкаве читацтво дозволить мені зауважити, що я в міру можливості мав би зазирнути дорогою до елегантної майстерні з індивідуального пошиття чоловічого одягу або, кажучи простіше, кравецького ательє — з огляду на новий костюм, що його саме час приміряти, а відтак розпорядитися щодо усунення можливих недоліків. По-друге, в будинку місцевого самоврядування я повинен сплатити свій вагомий податковий внесок, а по-третє, занести на пошту і вкинути до скриньки певний цілком особливий лист. Тепер ви бачите, як багато в мене турбот і як ця на перший погляд така легковажна та приємна прогулянка насправді повниться практичними завданнями й діями, через які я прагну розраховувати на деяку поблажливість щодо затримок і спізнень, а мої затягнуті розмови зі службовцями та всілякого штибу фахівцями виявляться для вас не тільки стерпними, але й такими, що радо сприймаються як гумористично-розважальні елементи й додатки. Я заздалегідь прошу вибачення за деяку затягнутість моєї розповіді, як і за всі її відступи вшир і вглиб. Чи хоч один провінційний або і столичний автор звертався до грона своїх читачів з більшою за мене скромністю та ввічливістю? Я дуже в цьому сумніваюсь, а тому зі спокійним сумлінням рухаюся далі у своїй багатослівній оповіді і сповіщаю от про що.

Боже ти мій, це ж уже крайня пора бігти до пані Ебі на її обідній почастунок! Щойно пробило пів на першу. На щастя, ця добродійка мешкає зовсім поруч. Мені залишається прослизнути, як вугор, до її дому — немов до криївки або притулку для вічно голодних і знедолених.

Пані Ебі

зустріла мене якнайпривітніше. Моя пунктуальність була твором мистецтва. А твори мистецтва, як відомо, є рідкістю. На мою появу пані Ебі завсміхалася просто-таки надзвичайно ввічливо. Вона щиро і переконливо подала мені в цілком чарівливий спосіб свою милу маленьку ручку і відразу повела до їдальні, де запросила присісти коло столу, що я й виконав негайно з величезною приємністю та зовнішньою розкутістю. Без жодних сміху вартих церемоній я почав безтурботно й невимушено частуватися, хоробро потягнувшися до наїдків і гадки не маючи про те, що зі мною невдовзі трапиться. Тобто я рішуче став собі накладати і сміливо їсти. Такого штибу сміливість зазвичай видатних зусиль не вимагає. Проте з деяким здивуванням я запримітив, що пані Ебі вдивляється в мене ледь не з побожністю. Якось так це впадало в очі. Пані Ебі, схоже, була просто захоплена тим, як я собі накладаю, наминаючи. Це дивовижне явище вразило мене, але я не присвятив йому надто значної уваги. Коли ж я схотів завести з нею якусь балачку, пані Ебі стримала мене, сказавши, що з величезною радістю уникла би будь-яких розмов. Ця незрозуміла заява призвела мене до остовпіння, мені почало робитися лячно і млосно. У глибині душі я вже починав її боятися. Коли я вирішив припинити шматування й жування, виразно відчувши, що вже наситився, вона з ніжністю на обличчі, тоном, у якому протремтів материнський докір, мовила: «Ви зовсім нічого не їсте. Стривайте — я зараз покладу вам ще один добрячий та соковитий кусень». Мене охопив жах, і я з усією можливою чемністю зважився на репліку, що прийшов сюди головно для того, аби розгорнути крила духовності, на що пані Ебі з люб’язною усмішкою відповіла, що не бачить у цьому жодного сенсу. «Я вважаю за неможливе їсти далі», — сказав я глухо і здушено. Ледь не давлячись, я почав пітніти зі страху. Пані Ебі мовила: «Нізащо не повірю, що ви вже хочете відкласти ножа й виделку, й ніколи в житті не подумаю, що ви вже наїлися. Ви явно не кажете правди, коли стверджуєте, що от-от удавитеся. Мені залишається вважати, що ви говорите це тільки з увічливості. Як ви вже знаєте, я із задоволенням утримуюся від будь-якого штибу глибокодумних балачок. Ви прийшли до мене передусім для того, щоб довести свій могутній апетит і продемонструвати силу в поїданні. І я від цього не відступлюся жодною ціною. Я щиро прошу вас цілком покластися на неминуче, бо смію запевнити: у вас не існує іншої можливості встати з-за мого столу, як тільки дочиста зібрати і позапихати у себе все, що я тут наготувала, наклала і ще накладу на вашу тарілку. Боюся, що ви безнадійно згубились у реальності — інакше ви мусили б знати, що деякі господині вимагають від своїх гостей докладати й напихатися так довго, аж поки ті не луснуть. Так ось — вам випав гідний жалю та співчуття жереб, але ви протримаєтеся цілком мужньо. Кожен із нас раніш чи пізніше повинен принести якусь велику жертву. Послухайтеся мене і їжте! Послух — це ж так приємно. Нічого страшного не трапиться, якщо при цьому ви навіть і постраждаєте. Дивіться-но, який ніжний і ласий шматок — я певна, що ви негайно проковтнете його! Сміливіше, мій найдорожчий друже! Нам так потрібна відвага. Чого були б ми варті, якби завжди лише впирались і викручувалися? Зберіть же волю в кулак і змусьте себе до найвищого зусилля, найтяжчого страждання та найжорсткішого випробування. Ви навіть собі не уявляєте, з якою радістю я вдивляюсь у вас, поки ви їсте ледь не до втрати притомності. І як би мене засмутила ваша відмова; але ні, такого ви мені не вчините, правда ж? Відкушуйте ж і ковтайте не спиняючись — навіть якщо й напхалися вже по саму, як кажуть, зав’язку».

«Страшна жінко, чого вам від мене треба?» — заверещав я, різко зриваючись із-за столу і роблячи вигляд, ніби хочу його перекинути. Проте пані Ебі стримала мене, щиро й гучно розсміялася і пояснила, що дозволила собі трохи піджартувати, тож я, коли така моя ласка, не повинен би взяти їй цього за зле: «Я тільки хотіла зобразити приклад, як чинять окремі господині, що подекуди просто не знають міри у догоджанні гостям».

Тут і я не стримався від сміху — мушу визнати, що пані Ебі з її пустощами таки припала мені до смаку. Вона хотіла, щоб я лишався в неї протягом усього пополудня, й ледь не образилася, почувши від мене, що я, на жаль, не можу більше втішатись її товариством, позаяк маю залагодити кілька важливих справ, жодної з яких ніяк не вийде відкласти. Мені дуже лестило те, як гірко вона пошкодувала, що я вже хочу й повинен її покинути. Пані Ебі спитала, чи я справді мушу зараз утікати, на що отримала від мене абсолютне запевнення: лише крайня терміновість могла би спричинити мій такий стрімкий відхід із такого приємного місця ще й від такої привабливо-хвальної особи. З цими словами я попрощався.

Тепер слід було захопити зненацька, приборкати, здолати і підімнути твердолобого й норовливого, під кожним оглядом явно переконаного у власній непомильності та професійній майстерності, цілком і повністю пронизаного відчуттям особистої цінності та величі і непохитного у своїй щодо цього твердості пана кравця, чи то пак уже навіть marchand tailleur. Підважувати незламну самовпевненість кравецького майстра — затія, що її слушно можна поставити серед найскладніших та найобтяжливіших завдань, тож потрібна неабияка мужність, щоб за нього взятись, і така ж рішучість, щоб виконати. Назагал кравці та їхній світогляд завжди викликають у мене якийсь нищівний переляк, що його я навіть і не дуже соромлюся, позаяк вважаю цілком зрозумілим і виправданим. Тож я приготувався до всього включно з найгіршим і рушив на війну з усіма її небезпеками, озброєний такими рисами, як відвага, твердість, гнів, обурення, погорда й навіть зневага до смерті — з таким поза сумнівом вартісним оружжям я сподівався успішно й переможно дати відсіч їдкій іронії та прихованій під машкарою добросердя насмішці. Сталось усе інакше, але я наразі мовчу про це, тим більше, що маю відіслати згадуваного вже листа. Власне кажучи, я щойно так і вирішив: спочатку зайти на пошту, потім до кравця й аж по тому віднести до сплати місцевий податок. Апетитна будівля поштамту була вже просто перед моїм носом; я жваво ступив досередини і запросив у відповідного службовця одну поштову марку, що її негайно наклеїв на конверт. Цей останній я обережно пустив у вільний політ крізь шпарину скриньки, зосереджено зважуючи й обдумуючи те, що написав у листі. Я чудово пам’ятав, що текст його звучав так:

Дуже поважаний пане!

Це незвичне звертання має впевнити Вас у тому, що відправник ставиться до Вас із холодною байдужістю. Я знаю, що не повинен очікувати шани від Вас та подібних Вам осіб; адже Ви і Вам подібні занадто високої думки про себе самих, і це дуже заважає Вашому проникненню в суть та її розумінню. Я цілком переконаний, що Ви належите до людей, які мають себе за видатних, тому що, безцеремонні й неввічливі, почуваються самовпевнено, користаючи з високих протекцій, і вірять у власну мудрість, позаяк це слово — «мудрість» — вони іноді чують. Такі, як Ви, не гребують нахабним, жорстким і брутальним ставленням до вбогих та незахищених. Такі, як Ви, надзвичайно легко доходять висновку про необхідність у всьому бути згори, завжди добиватися переваги й о кожній порі дня насолоджуватися своїми тріумфами. Такі, як Ви, не здогадуються, що все це глупота й вона перебуває поза межею як можливого, так і бажаного. Такі, як Ви, лише чваняться і щомиті готові ревно прислужитися тупій силі. Такі, як Ви, неймовірно відважні в униканні будь-якої справжньої відваги, тому що знають: будь-яка справжня відвага здатна їм зашкодити; крім того, вони геть відважно докладають усі свої хіть і запал тільки на те, щоб здаватися добрими й гарними. Такі, як Ви, не шанують ні віку, ні заслуг, ні жодною мірою праці. Такі, як Ви, шанують гроші — причому так, що вже не здатні пошанувати щось інше. Той, хто працює чесно, хто спромігся на ретельні зусилля, в очах таких, як Ви, абсолютний віслюк. Я в цьому не помиляюся: навіть мізинець мій підказує, що я маю рацію. Я не забоюся сказати Вам просто у вічі, що Ви зловживаєте своїм становищем, адже чудово знаєте, якими проблемами та неприємностями супроводилась би будь-яка найменша спроба піймати Вас за руку. Однак у схилянні та лестощах, до яких Ви звикли, і в найсприятливіших передумовах, що ними Вас оточено, Ви все одно почуваєтеся жахливо загроженим, безперечно усвідомлюючи всю хиткість Вашої ситуації. Ви зраджуєте довіру, не дотримуєте слова, бездумно завдаєте моральної шкоди всім, хто має з вами до діла, під прикриттям благодійності безжально визискуєте, провалюєте службові обов’язки і зневажаєте службовців, до того ж Ви страшенно нестійкий, ненадійний і демонструєте риси, що їх можна вибачити хіба що якомусь дівчиську, та ніяк не чоловікові. Пробачте, що смію вважати Вас таким слабким, і прийміть належну порцію та неминучий ступінь визнання від людини, якій випали честь і невелика по суті приємність із Вами знатися, разом із найщирішим запевненням, що в майбутньому я хотів би триматися від Вас якомога далі.

Я вже ледь не розкаювався в тому, що таки довірив пошті з її опікою й доставкою такого розбишацького, як мені саме почало здаватися, листа; адже той, кому я з максимальною гіркотою та злістю оголосив війну, розриваючи будь-які дипломатичні, а краще сказати — господарські стосунки, був як-не-як особою керівною і впливовою. І все ж я дав хід своєму виклику, знаходячи розраду у твердженні, що мій вельмидостойний адресат однаково мого послання не читатиме, бо напевно матиме його досить уже на другому-третьому слові, а відтак, не тратячи на нього багато часу й зусиль, найімовірніше викине весь мій полум’яний слововилив туди ж, куди викидає будь-який інший непотріб — до сміттєвого кошика. «Крім того, подібні речі самі собою забуваються протягом півроку чи навіть і кварталу», — підсумував я по-філософському, бойовито спрямовуючи свій маршовий крок до кравця.

Той перебував у доброму гуморі та, схоже, преспокійному душевному стані посеред свого елегантного салону, чи то пак модного ательє, цілком заваленого пахкими сувоями й обрізками тканини. Для повноти ідилії з клітки галасувала кімнатна птаха, а пройдисвіт-учень з усією старанністю розкроював матеріал. На мою появу майстер Дюнн поштиво підвівся з робочого місця, де енергійно орудував голкою, щоб як належить ушанувати відвідувача. «Ви, очевидно, зайшли по свій готовий і бездоганно точно пошитий на моїй фірмі костюм», — сказав він, дещо занадто по-панібратському подаючи мені руку, що її я все ж не погордував стиснути якнайміцніше. «Я зайшов, — була моя відповідь, — щоб, відкинувши страх і сповнившися надії, приміряти ваш виріб, щодо якого маю деякі тривожні сумніви».

Пан Дюнн мовив, що всі мої побоювання вважає зайвими і ручається за крій та фасон; при цьому він уже провадив мене до сусідньої комірчини, звідки відразу ж позадкував. Щойно він знову почав ручатися й божитися, ситуація зовсім перестала мені подобатися. Невдовзі стали доконаним фактом і сама примірка, і найтісніше з нею пов’язане розчарування. Насилу долаючи в собі буйно закипіле обурення, я різко покликав пана Дюнна і з максимальними спокоєм та зверхністю видушив йому просто в лице нищівну фразу: «Хіба ж я не казав?»

«Коханий і дорогий пане, прошу вас, не хвилюйтеся без причини!» — сказав на це майстер.

У відповідь я з великими труднощами видобув із себе: «Причин для хвилювання та навіть розпачу тут більше ніж досить. Притримайте ж, коли ваша ласка, для себе всі свої геть не відповідні моментові потішання і негайно перестаньте мене заспокоювати! Усе, що ви зробили для пошиття мені бездоганного костюма, викликає найвищої міри сумнів. Усі мої побоювання — від найлегших до найповажніших — знайшли собі підтвердження, а найгірші передчуття здійснилися. Як смієте ви ґарантувати бездоганний крій та фасон і звідки берете відвагу запевняти мене у своїй кравецькій майстерності, якщо мінімальна чесність, елементарна правдивість і повага до іншого мали б змусити вас до визнання: мене спіткала жахлива невдача, а виготовлений на вашій славетній фірмі бездоганний костюм цілком спартачено?»

Поделиться:
Популярные книги

Идущий в тени 5

Амврелий Марк
5. Идущий в тени
Фантастика:
фэнтези
рпг
5.50
рейтинг книги
Идущий в тени 5

Кодекс Охотника. Книга VIII

Винокуров Юрий
8. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга VIII

Я тебя верну

Вечная Ольга
2. Сага о подсолнухах
Любовные романы:
современные любовные романы
эро литература
5.50
рейтинг книги
Я тебя верну

Сумеречный Стрелок 2

Карелин Сергей Витальевич
2. Сумеречный стрелок
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Сумеречный Стрелок 2

Кровь на клинке

Трофимов Ерофей
3. Шатун
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
альтернативная история
6.40
рейтинг книги
Кровь на клинке

Последний попаданец 5

Зубов Константин
5. Последний попаданец
Фантастика:
юмористическая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Последний попаданец 5

Приручитель женщин-монстров. Том 1

Дорничев Дмитрий
1. Покемоны? Какие покемоны?
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Приручитель женщин-монстров. Том 1

Кодекс Охотника. Книга XXV

Винокуров Юрий
25. Кодекс Охотника
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
6.25
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXV

Мимик нового Мира 8

Северный Лис
7. Мимик!
Фантастика:
юмористическая фантастика
постапокалипсис
рпг
5.00
рейтинг книги
Мимик нового Мира 8

Младший сын князя

Ткачев Андрей Сергеевич
1. Аналитик
Фантастика:
фэнтези
городское фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Младший сын князя

Возвращение

Жгулёв Пётр Николаевич
5. Real-Rpg
Фантастика:
боевая фантастика
рпг
альтернативная история
6.80
рейтинг книги
Возвращение

Эйгор. В потёмках

Кронос Александр
1. Эйгор
Фантастика:
боевая фантастика
7.00
рейтинг книги
Эйгор. В потёмках

На границе империй. Том 4

INDIGO
4. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
6.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 4

На границе империй. Том 7. Часть 3

INDIGO
9. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.40
рейтинг книги
На границе империй. Том 7. Часть 3