Прощавай, кохана!

Чэндлер Раймонд

— Але вистрілити собі прямо у серце! — вигукнув Ренделл. — Я чув, як експерти твердили, що то неможливо. Але ж я знаю, так сталося насправді. Хочете, ще скажу щось?

— Що саме?

— Вона дурна, що вбила того детектива! Ми б ніколи не змогли

звинуватити її. З її зовнішністю, при таких грошах і маючи зворушливу історію про жахливі поневіряння, яку б вигадав хтось із тих хлопців з високими гонорарами, що їх наймають багатії. Сентиментальна оповідь про нещасне молоде дівчисько з багнюки, що видерлося звідти і стало жінкою мільйонера. А хижаки, яких вона знала раніше, переслідували її, не залишали в спокої. І таке інше. Боже! Та Ренненкампф знайшов би задешево з десяток літніх пересічних актрис, привів би їх до суду, а вони б, вмиваючись сльозами, розказували, як протягом довгих років покидьки шантажували бідолаху. Усе було б зроблено так, що ми нічого не змогли їй закинути. До того ж і присяжні були б на її боці. Вона вчинила дуже розумно, коли втекла сама, не вплутавши до того Грейла. Але ще розумніше було б повернутися додому, коли її знайшли.

— Ви вважаєте, що вона не вплутала Грейла, так? — спитав я.

Ренделл кивнув.

— Ви вважаєте, що в неї для цього була якась причина?

— Давайте свої пояснення, хоч би які вони були, — пильно дивлячись на мене, сказав Ренделл.

— Вона — вбивця, — промовив я. — Вбивцею був і Лось Меллой. Але він зовсім

не боягуз. Може, той детектив з Балтімора не такий вже й янгол, як то змальовано у звіті. Може, їй здалося, що в неї є шанс — ні, не втекти. Напевно, вона вже вкрай стомилася переховуватись. Може, вона раптом відчула, що в неї є шанс віддячити тій єдиній людині, яка зробила для неї все.

Ренделл дивився недовірливими очима, відкривши рота.

— Якого біса! Хіба тоді треба було вбивати копа? — спитав він.

— Я не кажу, що вона була свята та божа чи добропорядна чиста дівчина. Ні в якому разі! Але вона б не вбила себе, аби її не загнали у кут. Те, що вона вчинила, і як вона це вчинила, не давало їй змоги повернутися додому і стати перед судом. Зважте, кого б найбільше вразив той суд? Хто навряд чи здатний був перенести його? Хоч би як діло скінчилось — хто б сплатив найдорожчу ціну за все? Літній чоловік, що майже як Отелло кохав безтямно та безрозсудно.

— Надто сентиментально, й більше нічого, — різко кинув Ренделл.

— Справді, але саме так воно й було. Може, я помиляюся. На все добре. Цікаво, чи повернеться мій рожевий жук колись сюди знов?

Ренделл не зрозумів, про якого жука я кажу.

Я спустився униз і вийшов на сходи муніципалітету. День видався прохолодний і ясний, видно було аж ген далеко. Не можна було побачити лише того місця, куди пішла Вельма.