Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання
Шрифт:
Священик був молодий і легко червонів; він носив таку саму форму, як усі ми, тільки над лівою нагрудною кишенею його сірого френча був нашитий темно-червоний оксамитовий хрест. Капітан говорив каліченою італійською мовою — задля мене, гадаючи, мабуть, що так я все зрозумію і нічого не пропущу.
— Священик сьогодні з дівчатка, — сказав капітан, переводячи погляд із священика на мене.
Священик усміхнувся, почервонів і похитав головою. Капітан часто збиткувався з нього.
— Неправда? — спитав капітан. — Сьогодні я бачив священик з дівчатка.
— Ні,— сказав священик.
Решта офіцерів потішалися з того збиткування.
— Священик не з дівчатка, — провадив
— Папа римський хоче, щоб у цій війні перемогли австріяки, — сказав майор. — Він любить Франца-Йосифа. Ото звідти й гроші. А я атеїст.
— Ви читали «Чорну свиню»? — запитав лейтенант. — Ось я вам дістану. Ця книжка похитнула мою віру.
— То брудна й непристойна книжка, — сказав священик. — Не вірю, що вона вам сподобалась.
— Дуже корисна книжка, — сказав лейтенант. — Там розказано, які вони є, ті святі отці. Вам сподобається, — мовив він до мене.
Я усміхнувся до священика; і він усміхнувсь мені у відповідь через освітлений свічкою стіл.
— Не читайте тієї книжки, — сказав він.
— Я вам неодмінно дістану, — пообіцяв лейтенант.
— Усі розумні люди — атеїсти, — мовив майор. — Я і в масонство не вірю.
— А от я вірю в масонство, — сказав лейтенант. — То благородна спілка.
Хтось увійшов, і, коли відчинилися двері, я побачив, як надворі падає сніг.
— Тепер, як випав сніг, наступу більш не буде, — мовив я.
— Звісно, що ні,— сказав майор. — Вам слід би взяти відпустку. Поїхати до Рима, Неаполя, Сіцілії…
— Йому треба відвідати Амальфі, — сказав лейтенант. — Я дам вам листа до моїх старих в Амальфі. Вони вас приймуть, як сина.
— Нехай їде до Палермо.
— Йому б поїхати на Капрі.
— Я хотів би, щоб ви побачили Абруцці й навідали моїх родичів у Капракотті,— обізвався священик.
— Ви тільки послухайте його! Абруцці! Та там же ще більше снігу, ніж тут. Навіщо йому бачити тих селюків! Нехай їде до осередків культури й цивілізації.
— Йому треба гарних дівчаток. Я дам вам кілька адрес у Неаполі. Прегарні молоденькі дівчатка — і всі під крильцем у матусь. Ха-ха-ха! — Капітан розтулив долоню, задерши великого пальця й розчепіривши решту, як ото роблять, коли показують живі тіні. На стіну впала тінь його руки. Він знову заговорив каліченою мовою: — Ви туди — отакий, — і показав на великий палець, — а назад — отакий, — торкнувсь мізинця.
Всі засміялися.
— Дивіться, — мовив капітан і знову випростав долоню. Знову полум'я свічки відкинуло на стіну обриси його руки. Він почав із задертого великого пальця і назвав по черзі всі п'ять: sotto-tenente (великий), tenente (вказівний), capitano (середній), maggiore (підмізинний), tenente-colonelo (мізинець) [1] .— Ви туди — sotto-tenente! Ви назад — tenente-colonelo!
Всі за столом сміялися. Капітанова гра на пальцях неабияк потішила їх. А він подивився на священика й гукнув:
1
Молодший лейтенант… лейтенант… капітан… майор… підполковник… (іт.).
— Кожна ніч священик п'ять на один!
Усі знову засміялись.
— Не гаючись їдьте у відпустку, —
— Хотів би й я поїхати з вами і все вам показати, — докинув лейтенант.
— А коли вертатиметеся, привезіть грамофон.
— Привезіть гарних оперних платівок.
— Привезіть Карузо.
— Не треба Карузо. Він горлає.
— А ви б не хотіли так горлати?
— Він горлає. Кажу вам, горлає!
— Я хотів би, щоб ви поїхали в Абруцці,— сказав священик. Усі інші голосно сперечалися. — Там добре полювання. Вам сподобаються тамтешні люди, і хоч узимку в тих краях холодно, проте ясно й сухо. Ви могли б погостювати в нашій родині. Мій батько чудовий мисливець.
— Ходімо, — сказав капітан. — Ми в розпусний дім, поки не зачинили.
— На добраніч, — мовив я до священика.
— На добраніч, — відказав він.
Розділ ІІІ
Коли я повернувся на фронт, ми все ще стояли в тому місті. Тільки тепер в околиці було куди більше гармат, і настала весна. Лани зазеленіли, виноградні лози пустили зелені пагінці, дерева край дороги вкрилися дрібним листячком, і з моря повівав легкий вітерець. Я побачив місто, а над ним старий замок між пагорбів, за якими здіймалися гори — темні гори з обрідною зеленню на схилах. У місті побільшало гармат, з'явилося кілька нових госпіталів, на вулицях траплялись англійці, а деколи й англійки, та ще трохи будинків поруйнувало артилерійським обстрілом. День був теплий, по-справжньому весняний, і я пройшов тією довгою вулицею поміж деревами, відчуваючи тепло від нагрітих сонцем стін, і побачив, що ми досі в тому самому будинку й що все довкола має такий самий вигляд, як і тоді, коли я від'їжджав. Двері були відчинені, на лаві біля будинку сидів на осонні солдат, санітарна машина чекала проти бічних дверей, а всередині, коли я зайшов, пахло мармуровими плитами підлоги й лікарнею. Усе таке саме, як раніш, тільки тепер була весна. Я зазирнув у двері великої кімнати й побачив, що майор сидить за своїм столом, вікно розчинене й кімнату заливає сонячне світло. Він не помітив мене, і я не знав, чи мені зайти й доповісти про своє повернення, чи спершу піти нагору опорядитися. Зрештою вирішив піти нагору.
Кімната, яку я займав разом із лейтенантом Рінальді, виходила на подвір'я. Вікно було відчинене, моє ліжко заслане, а на стіні висіли мої речі — протигаз у довгастій бляшаній коробці й на тому ж гачку сталевий шолом. У ногах ліжка стояла моя дорожня скриня, а на ній — мої зимові черевики, що вилискували від мастила. Між ліжками висіла моя австрійська снайперська гвинтівка з восьмигранним воронованим стволом та гарним прикладом темного горіхового дерева, що так добре прилягав до щоки. Оптичний приціл до неї, як я тепер згадав, був замкнений у скрині. На другому ліжку спав лейтенант Рінальді. Коли я зайшов до кімнати, він прокинувся й сів у ліжку.
— Ciao! [2] — сказав він. — Як вам гулялося?
— Чудово.
Ми потиснули руки, а тоді він обняв мене за шию і поцілував.
— Ух ти! — мовив я,
— Ви брудний, — сказав він, — Вам треба помитися. Де ви були, що поробляли? Зараз же розказуйте про все.
— Скрізь був. У Мілані, Флеренції, Римі, Неаполі, Вілла-Сан-Джованні, Мессіні, Таорміні…
— Ви наче розклад поїздів читаєте. А якісь цікаві пригоди мали?
— Так.
— У Мілані, Флоренції, Римі, Неаполі…
2
Ciao — Чао — італійське фамільярне вітання.