Пульс безконечності
Шрифт:
І відразу ж напався на мене:
— Дай же ти нарешті дозвіл на вхід, інакше маяк розстріляє його!
Я квапливо дав дозвіл на вхід лайнера в зону.
— “Градієнт”, відповідайте! — перехилившись через моє плече до самого динаміка селектора, але вже на тон нижче, покликав Шеланов. — “Градієнт”, відповідайте! Чому мовчите? Ви знаходитесь у небезпечній зоні! Відповідайте!
“Який градієнт? — здивувався я. Пасажирський лайнер, що світився майже всіма ілюмінаторами, входив у зону. І лише тут я побачив написану на його борту назву.
— Мовчить, негідник! — лайнувся Шеланов.
— Може,
— Який до біса мертвий! Ілюмінує, наче новорічна ялинка!
— “Градієнт”, відповідайте! — знову закричав Шеланов.
Краєчком вуха я чув, як Банконі про щось перемовляється з Гідасом, і повернувся до екрана сектора 6-С. Бот ЗХ-47, відстрілюючи кріпильну арматуру захватів, відшвартовувався від астероїда.
— Я — бот ЗХ-47, -доповів Банкрні. — Іду на перехоплення лайнера “Градієнт”.
Астероїд хитнуло, і він почав повільно обертатись. Я похолов. Як воно там Гідасові при його потужності гравіполя? Хоча ні. Практично нічого не зміниться — швидкість гальмування залишиться тією ж, лише вдвічі зросте потужність двигуна. Аби захвати витримали. Але, звичайно, вести незбалансований астероїд самому при чотирьох “g” Гідасу буде несолодко…
— Яке ще перехоплення? — вигукнув Шеланов. — Через десять хвилин лайнер буде в діафрагмі!
— Помовч, — спокійно порадив Банконі. — Це моя справа.
Я прикинув відстань і теж зрозумів — не встигне. Навіть долетіти він би не зміг — не вистачало часу на гальмування. Та й яким чином він гадав перехопити лайнер? Адже захвати відстрелені…
Проте в Банконі була на це своя точка зору. Як у того; пілота, що кинув свій лайнер на Сандалуз. “Мухолов” Банконі рвонув з місця і на максимальній тязі пішов по кривій траєкторії на перехоплення лайнера. Напевне, у пілотів це в крові: миттєва оцінка екстремальних ситуацій, і прийняття рішень.
— Що робить, паршивець, — прошепотів Шеланов. — Двигун занапастить…
“Мухолов” стрімко мчав навперейми лайнеру і не думав гальмувати. Шеланов висвітлив на варіаторі траєкторію його руху, і вона затанцювала на екрані, перетинаючись з траєкторією лайнера. Очевидно, Банконі вимкнув комп’ютер бота, який нізащо не допустив би зіткнення.
— Що робить, що робить… — цідив крізь зуби Шеланов. — Таж лайнер спалить його протиметеоритним захистом…
Але Банконі все правильно зробив. Комп’ютер лайнера вирахував, що йому енергетично вигідніше загальмувати, ніж знищити бот, що летів на таран, і він увімкнув гальмівні двигуни.
Вони розминулися біля самісінької діафрагми. “Мухолов” по дотичній пронизав її райдужну оболонку і, втративши прискорення, вискочив з другого боку. Лайнер же, зменшивши швидкість практично до нуля, повільно вповзав у діафрагму.
— Бот ЗХ-47, — уривчасто запитав Шеланов, — що у вас?
— Усе нормально, — бадьоро відгукнувся Банконі. — Двигун згорів. Гальмую аварійним, хімічним. До повної зупинки пального не вистачить.
— Потерпиш, — підкреслено спокійно мовив Шеланов. — Увімкни блок-пеленг, потім як-небудь виловимо тебе..
І тут засвітився центральний екран, на ньому з’явилось юне, майже хлоп’яче обличчя в пілотці капітана вантажно-пасажирського флоту.
— Я — “Градієнт”… — почав капітан і одразу ж замовк, почувши несамовитий крик Шеланова:
— Назад! “Градієнт” — назад!!! Двигуни на повну потужність і — назад!
Якусь мить хлопчисько-капітан ошелешено дивився на Шеланова, потім кинувся до пульта управління. На сусідньому екрані було видно, як двигуни лайнера, який уже мало не весь поринув під райдужну оболонку діафрагми, слабко засвітилися, лайнер майже зупинився… Та якихось часток секунди йому все-таки не вистачило. Лайнер вповз у діафрагму, і світіння двигунів згасло. Капітан “Градієнта” іще трохи покопирсався коло пульта і розгублено повернувся до нас.
— Не вмикаєтсья… — по-дитячому ображено промимрив він.
Шеланов безсило впав у крісло, прискорено дихаючи. “Адже це все, — з жахом подумав я. — З діафрагми лайнер нічим не витягнеш…”
— Яким чином ви опинились у забороненій зоні? — несподівано почув я за спиною спокійний голос.
Посеред рубки стояв капітан патрульно-рятувальної служби Нордвік. Три дні тому він висадився на станції з крейсера ПРС, котрий через тиждень після чергового патрулювання в своєму секторі повинен був забрати його. Не знаю, з якою метою Нордвік лишився на станції, може, просто перепочити і погомоніти по старій дружбі з Шелановим (він і раніше бував у нас), — але зараз він стояв тут.
— Я… — затнувся молоденький капітан “Градієнта”, але відразу ж опанував себе. — На лайнері “Градієнт” проводиться профілактичний огляд усіх систем управління. Оскільки профілактичний огляд позаплановий і всебічний, лайнер, щоб не заважати іншим суднам, був усунений з траси і виведений у “мертву зону”.
— За чиїм наказом провадиться профілактичний огляд?
Капітан “Градієнта” зніяковіло відвів очі вбік.
— За моїм…
— Ви що, при проведенні огляду вимкнули й астронавігаційну систему?
— Так.
— Якого дідька! — аж простогнав Шеланов і трохи піднявся в кріслі, з ненавистю дивлячись на екран. — Глянув хоча б на навігаційну карту, де наш район позначено як заборонений!
Хлопчисько-капітан злякано закліпав очима. Нордвік підійшов іззаду до Шеланова й заспокійливо поклав йому руку на плече.
— Це ваш перший самостійний рейс?
— Так, — квапливо кивнув капітан “Градієнта”.
Неначе це могло служити йому виправданням!
Шеланов знову застогнав.
“Допитливий хлопчисько”, — гірко подумав я. Звичайно, його можна було зрозуміти. Цілий рік стажування — і от нарешті він — капітан. Єдиний повелитель величезного космічного лайнера. Природно, що в своєму першому рейсі йому захотілося зробити хоча б щось самому, скажімо, провести профілактику.
— Скільки на борту пасажирів? — продовжував опитування Нордвік.
Я помітив, як він стиснув плече Шеланова.
— Вісімсот двадцять три. Туристський рейс “Земля — Марс — Кільця Сатурна — Пояс астероїдів — Земля”.
Молоденький капітан “Градієнта” раптом запобігливо посміхнувся і, заглядаючи в очі Нордвіку, запитав:
— Мене тепер відсторонять від роботи?
Я аж зубами заскреготів від безсилля. Від життя тебе відсторонять, бовдуре!
Здається, навіть на обличчі Нордвіка щось здригнулося.