Рябина
Шрифт:
(Спішно відходить.)
Ява третя
Орися, Олекса.
Олекса. Чого се він так розкукурічився?
Орися. Ха-ха-ха! Ти б ніколи й не вгадав! Знаєш, почав мені зі своєї любові сповідатися, та ти перебив.
Олекса. Що, він? Орисю, і ти так се говориш? А ти йому що на те?
Орися. Ну, що ж я мала робити? Розсміялася
Олекса. Ха-ха-ха! (Обнімає її.) Славна ти моя дівчина!
Орися (відсторонює його). Ну-ну, Олексо! А ти що? Адже се майдан! Люди можуть побачити!
Олекса. Та що мені люди! Ей, Орисю! Люблю я тебе, як свою душу! Досить не раз на мене всілякої гризоти та турботи паде, а як подумаю, що й ти мене любиш, що швидко моєю будеш, то аж сили мені прибуває.
Орися (плаче). Ти так думаєш? А мені страшно та тужно. Ой господи, як тужно! Не раз і не два думка мене зносить, що марна наша любов, не бути нам у парі.
Олекса. А то чому?
Орися. Олексо! Хіба ж ти не знаєш мого тата?
Олекса. Та що, що він начальник? Овва, не така ще страшна персона.
Орися. Не те, що начальник. А ось те, що лютий він на тебе за отсю читальню. Господи, який лютий!
Олекса. То я мав би право на нього бути лютий за те, що нам без дання рації шандарів на читальню наслав, а потім постарався о то, щоби староство її розв’язало.
Орися. А ти тепер татові на злість ось тут на майдані щонеділі читальню робиш!
Олекса. Ну, а що ж маємо робити? Хлопці і дівчата, ба й старші люди засмакували в книжках і газетах, привикли до них. От ми собі і без читальні щонеділі сходимося і читаємо, балакаємо. І нині зараз посходяться. І що нам твій тато зробить?
Орися. Ей, Олексо! А ти б зважав троха на мене! Адже ж як ти будеш з моїм татом отак воювати, то тато (плаче) ні… ні… ніколи не віддасть ме… ме… мене за тебе!
Олекса (обнімає її). Не бійся, моя ясочко! Якось-то буде. А від читальні мені відступитися годі. Був чоловік троха в школах, хоч і не в високих, був у війську, бачив дещо світу, похопив дещо, як розумніші люди жиють і в біді рятуються, то гріх би був, якби я не старався і своїм сусідам та товаришам тоту ж дорогу показати. А ти не бійся. Твій тато, чень, також чоловік. Я його знав як доброго і чесного чоловіка, аж отсе нещасне війтівство йому голову закрутило.
Орися. Ой, Олексочко! Якби ти знав, як я за них боюся! А кілько разів побачу тата в кумпанії з отсим писарем та з жидом, то аж серце в мене холоне.
Олекса. Ну, ті, певно, не на добро його наведуть. Чи ти знаєш? Я оногди в місті від одного возного довідався, що наш писар і отсей жид Рахміль у криміналі пізналися.
Орися. Ой господи!
Олекса. Писар служив у якогось пана також за писаря і щось там прошкрябав, так той його до криміналу впакував.
Орися. Господи! І мій татко такому чоловікові вірить! Недарма-то мене завсігди такий страх здіймає, коли писар до нашої хати прийде. І ще й на мене глядить так якось, немов сверлує мене тими очима.
Олекса. Кажи йому від мене, нехай дасть тобі чистий спокій, а то я не буду вважати, що він пан писар, а через таку його гречку перегоню, що своїх двох ніг не дорахується.
Орися. Олексо! Що ти? Прошу тебе, не задирайся з ним! Ти ж знаєш, він багато може нам пошкодити! Я так боюся і за татка, і за тебе.
Олекса (бере її за руку). Серденько моє! Не бійся нічого! Ади, ось уже мої читальники йдуть.
Орися. Ой, пусти мене! (Хапає коновки.) Бувай здоров, Олексо!
Олекса. А вечером вийдеш на зарінок? Вийди, Орисю, ждатиму.
Орися (відходячи). Добре-добре! (Відходить.)
Ява четверта
Олекса, Митро, інші парубки, Феся і інші дівчата.
Митро. Го-го-го! Наш голова, видно, щось за дівчатами очима кидає!
Василь. А ти гадав, що вже як голова, то має бути як пень?
Микита. А може, як відземок.
Олекса. Спокій, хлопці! Що се за жарти беруться? Зачинаймо читальню!
Митро. Ні, ти нам насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся?
Василь. Та тю на тебе, навіжений Товкачу! Хіба не бачив, що се війтова Оришка? Адже Олекса до неї давно… теє…
Митро. Он як! А я й не знав! Ха-ха-ха! То було би добре! Адже ж я думав до неї сватів слати сеї осені.
Олекса (холодно). Я тобі не бороню, шли!
Митро. Не борониш? (Кланяється.) Клінно вашеці дзєнькую, але я не хочу. Чув я, що у війта дуже високі пороги, то якби-смо оба один почерез другого летіли, то, знаєш, могло би до каліцтва прийти. А так знаєш, братчику, що? Стрібуй насамперед ти, почому там локоть борщу. А я тим часом постою на дорозі та й на готове подивлюся.