Сарабанда банди Сари
Шрифт:
«Вона поїхала до Мексики. По роботi». «То ти сам, сумуєш?» «Не сам». «Зрозумiло. В неї також великi?» «Що?» «Цицьки». «В кого?» «В неї. В тiєї, з ким ти не сам». «А, нi, це не те. В мене живуть родичi Сари. Цицьки в них невеликi, якщо тобi цiкаво, бо вони - хлопчик та його батько. Правда, ще є спанiель, але вiн теж без великих цицьок. Кобель». «Щось ти похмурий. А чого вони гамузом до тебе припхалися?» «В них ремонт. Принаймнi, вони це так пояснюють. Хочеш трохи правди? Я дуже змучився, я не звик, щоб поруч постiйно мешкало стiльки людей». «Не враховуючи собаки». «Його можна не рахувати, але рахуватися з ним доводиться». «I ти на неї злий, що вона тебе про це не попередила? На Цицькасту Сару?» «Злий, твоя правда. Дуже». «А спiлкуватися вона не хоче?» «Може - не хоче, а може - не має можливостi, телефон постiйно поза межею досяжностi, дика країна. Знаєш, я вже почав припускати, що це для неї нормально.
«Та нiякого «ого». Це випадково сталося. Коли ми їздили допомагати колгоспникам збирати кукурудзу, а Iнка тодi хворiла». «То ти це в кукурудзi?» «Ну, так. Чого смiєшся?» «Та нiчого. Я просто подумала, якби ти був дiвчинкою, я б спитала: в кукурудзi з кукурудзиною?» «Фу». «Ну, а як її звали, твою кукурудзяну панянку, пам'ятаєш?» «Наталка Собко». «З вашого ж класу?» «Нi, навiть з iншої школи». «А звiдки ти знаєш, що вона Собко? Вона що, тобi сказала: Наталка Собко. А ти - Павло Дудник. Ви вклонилися одне одному i почали робити ЦЕ?» «Нi, ти що - хвора? Її вчителька кликала: де ти, Собко? Собко Наталка, негайно пiдходь сюди. I вона пiдхопилася, натягла штанцi й побiгла».
«Ясно. Старша за тебе?» «Та я досi не знаю, старша чи молодша. Я навiть не знаю, чи то в неї було вперше, бо я думав тiльки про те, що це вперше в мене. Хоча навiть налякатися не встиг. Ми зненацька зiйшлися, зробили це i усе». «Кхм-кхм. Тобто склеїлися та вiдразу розбiглися?» «Не зовсiм вiдразу. Вона ще скалку менi витягла. Кукурудзяний волос…» «А куди ти її загнав? Невже в…» «Єво! В руку. I було дуже боляче, хочу тобi сказати. I все. Тепер ти менi розповiдай, як то було в тебе вперше. Пiдтримай друга». «Цiкаво було б послухати, що розповiдає ця Наталка Собко про свiй перший раз. Присягаюся, вона навiть iменi твого не пригадає!» «Чого це?» «Ага! Тобi цього не хочеться, так? Ти думаєш, вона марить тим першим разом та твоїм iм'ям все своє наталкособкiвське життя? I вночi шепоче: Павле, о, Павле… Ну, звiсно». «От щодо iнших, ти дуже балакуча. А як щодо самої себе? Яким був твiй перший раз?»
«Навiщо це тобi?» «Щоб було чесно. Я тобi розповiв, то тепер - ти». «Ох, це ще менi комунiстичне виховання. Щоб чесно. Щоб по справедливостi. По-таварiщєскi. Добре. Це сталося дуже екзотично, ти не здогадаєшся нiзащо, як воно сталося!» «Тiльки давай без здогадування, менi вистачило метро». «Метро?» «Це неважливо. Розповiдай!» «В мене була подруга. Зараз вона перетворилася на щось iнше, тобто подругою менi вона вже не є. А її мати - циганка. I звати її хрестоматiйно - Рада. Вона любила нам ворожити. I от вона менi наворожила мiй перший раз. Буцiмто, це станеться до того, як менi виповниться сiмнадцять рокiв, у лiтаку та з iноземцем». «Я б сказав - круто!» «Ще й як. Ворожила вона менi у чотирнадцять рокiв i на той час я нiколи нiкуди не лiтала. А от в п'ятнадцять вилетiла з батьками до Криму. Ти собi не уявляєш, що зi мною було напередоднi. Я боялася, чи не буде в той час у мене мiсячних, i вони закiнчилися за день до вильоту! Я подумала, що це знак. Вдягла параднi труси. В тебе є параднi труси?» «Наче немає. В мене будь-якi чистi труси - параднi».
«Так i знала. Та й навiщо параднi труси, коли йдеш збирати кукурудзу? Параднi труси на той час в мене були однi: польськi, бiлi, з полуничкою та написом «Sunday» - з набору, що звався «нєдєлька». Ти про таке знаєш?» «Не впевнений». «Ну, були такi набори - сiм трусiв: понедiлок, вiвторок, середа… i так
до недiлi! Цiле пакування було неможливою розкiшшю. Мама менi
«Маячня якась. Але що було далi?» «А далi нiчого не було, тому що на весь лiтак не проглядалося жодного iноземця. Принаймнi такого, про якого беззаперечно можна було б сказати: iноземець. Поруч з батьком сидiв латиш. Але тодi латишi, на жаль, iноземцями, не були. Хоча ми з ним обмiнювалися поглядами, але того разу нiчого не вийшло. На зворотньому шляху також. Бiльше я нiкуди не лiтала - тобто рiк було втрачено». «Не справдилося пророцтво, Бог став на твiй захист, язичнице, амiнь!» «Знаєш, найцiкавiше, що я в це вiрила. У тiльки такий перший раз. Тому протягом наступного року принципово нiкому не давала. А просили, ще й як. Займали черги, наче за дефiцитом. Влiтку ми знову планували вилiтати до Криму». «То пророцтво збулося чи не збулося?»
«Розповiдаю. Я вирiшила не покладатися на примхи долi, тому придбала вiбратор. Вiн звався Norelco Massager, ок, 1970 року випуску. Не знаю, хто його виготовив, але вiн був точно iноземцем. Моя мати, мабуть, досi думає, що то був фен. Вона ним навiть пробувала користуватися, а потiм заявила, що вiн погано працює. Norelco Massager був яскраво-жовтим, пiдключався до мережi, а також мiг працювати на батарейках. Я його ледь дiстала. «Invented by a woman who knows a woman's needs», хi-хi-хi!» «То ти?…» «Так, цього разу обiйшлося без парадних трусiв. Я взяла його до лiтака i зробила це». «А iноземцi? В лiтаку були iноземцi?» «Я не дивилася. В мене був свiй. Знаєш, я з тих людей, яким подобаються синицi. Синиць, на вiдмiну вiд журавлiв, бiльше, i до Червоної книги, сподiваюся, їх не занесуть. Принаймнi, на мiй вiк вистачить».
Приголомшений, я мовчав. Я не зустрiчав жiнок, першим чоловiком яких був вiбратор Norelco Massager чи який-будь iнший. А виявляється, така жiнка сидiла поряд. Дружина мого найкращого друга, Боже мiй… Господи, сподiваюся, Сара не з їхнього числа. «Слухай, ти як хочеш, а я не можу назвати його першим чоловiком. На мiй погляд, це взагалi неприродно. Де руки, губи, зрештою язик, де все? Хiба це можна порiвнювати? Кастроване задоволення - спати з вiбратором, фуй». «Дивлячися iз чим порiвнювати. Колись я жила з норвегом, вiн був рибалкою, так от, коли ми кохалися, я мусила за ним спостерiгати i попереджати його, тiльки-но вiн збирався кiнчати, словом «Пiдсiкай!» «Що-що?» «От тобi i що-що. Тiльки на «пiдсiкай!» вiн витягував з мене свого члена. Наче вудку. I кiнчав у повiтря. Видовищно! Це як збивати бiлковий крем мiксером, витягти насадку, але не вимкнути його! I пррррр - по стiнах». «Пiдсiкай?» «Пiдсiкай. I тiльки «пiдсiкай». Iнакше - привiт, материнство! Я ж казала тобi, вiн був рибалкою. Ненавидiв презервативи, мабуть, вони йому нагадували риб'ячий мiхур, не знаю. Так от з Norelco Massager менi було набагато спокiйнiше».
«А з Тимофiєм?» «З Тимофiєм все було добре. Не хвилюйся». «Слухай, якщо все було добре, то чого ти чкурнула? Ти ж утекла?» «Пiшла. Як тобi пояснити… Добре. Ти коли-небудь мешкав у бананово-лимонному Сiнгапурi?» «Iнодi уявляв собi, хоча ти знаєш, що лимонiв там, в принципi, немає. Тимофiй наче там народився». «Еге ж. Мiсце народження - бананово-лимонний Сiнгапур. Ти знаєш, що вiн хотiв, аби це записали в його паспортi? А в нашому холодильнику - нiяких бананiв, жодного лимона, миша повiсилася. I навiть їй не потрiбна траурна сукня, яку я б могла зшити та продати». «Слухай, вiн завжди працював i нiколи не говорив про те, що йому не вистачає грошей». «А йому їх вистачало. Бо вiн жив в бананово-лимонному Сiнгапурi, там дивне ставлення до грошей. Примарне. Мiг вiддати грошi шахраєвi або невдасi просто тому, що той дуже побивався. Мiг купити тобi дорогий подарунок. Так, я знаю, ти про це не думав, але вiн витрачав грошi, посмiхаючись наче святий: хочеться вдарити - а соромно. Та й за що?
Знаєш, страшенно злишся на себе за те, що як слiд кортить вмолотити святому. Вiн посмiхався, а я полювала на господарiв собак. «Перепрошую, вашому песику не потрiбне зимове пальто?» Знаєш, як деякi господарi на мене дивилися?» «Я не знав… тобто не думав, що…» «Все це сумно, бо я його кохала, але як виявилося, в моєму випадку цього недостатньо. Вiн часто наспiвував:
«И, нежно вспоминая иное небо мая,
Слова мои, и ласки, и меня,