"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Днів через три Курасов, коли вони з вудочками сиділи на березі річки, знов повернувся до початої тоді розмови.
— На твоєму місці,— сказав Курасов, — я б, поки ще не зав'язнув тут по шию, кинувся навтікача до своїх не роздумуючи. А з тобою б і я чкурнув. Може б, не повісили. Підпалив би я чи висадив у повітря під три чорти госпіталь з бандитами, для активу, так би мовити, якщо там судитимуть…
Добринін мовчав. Сонце багряною кулею скочувалось до небокраю. Тиха річка була синя в тіні і рожева на відкритих місцях. У чагарнику тривожно перегукувались птахи. Була пора, коли пташині виводки покидають гнізда і порпаються в кущах з ранку до вечора під
На цей раз Добринін знову був обережний і не підтримав початої Курасовим розмови. Промовчав і заговорив про інше. Але Курасов у відповідь на це важко зітхнув і сказав:
— Боїшся, хлопче? Ну що ж, діло, як кажуть, твоє.
У ці дні Добринін вперше мав можливість побувати в місті. Кравцова він побачити не зміг і, порушивши інструкцію, пішов на ринок до Бабакіна і все йому розказав. Бабакін повідомив про його справи Маркова, і той наказав Кравцову негайно встановити зв'язок з Добриніним, допомогти йому розібратися в ситуації. Кравцов на цей час уже займався роботою з секретною агентурою гестапо із місцевого населення. Знаючи про те, що гестапо цікавиться усім, що діється в стані власовців, Кравцов доповів своєму безпосередньому начальникові, що він має можливість завербувати агентом надійну людину, яка працює у видавничому відділі власовського штабу. Ідея була схвалена, і Кравцов зміг нарешті з'їздити у селище шкіряного заводу і побачити там Добриніна.
Після цього Кравцов двічі побував у селищі і намагався допомогти Добриніну розібратися в обстановці. Належність до гестапо дала йому можливість завітати в госпіталь і познайомитися з Курасовим. Кравцову він не сподобався. Курасов розмовляв з ним цинічно: «Ми з вами на одного хазяїна працювати найнялись». З приводу обстановки тут, у німецькому тилу, він говорив так, як міг говорити лише закінчений зрадник з іншим, таким же мерзенним зрадником: «Або ви там, у гестапо, перестріляєте всіх, хто в тайгу дивиться, або спокійного життя у нас з вами не буде».
В наступний приїзд Кравцов надумав зробити ще один крок для перевірки. Він запропонував Курасову стати агентом гестапо. Курасов відмовився навідріз.
— Шукай когось іншого, кому робити нічого, — сказав він. — А у мене на шиї госпіталь і на поранених писати доноси мовби й ні до чого…
Кравцов спробував натиснути на нього, нагадав йому попередню розмову про тих, хто в тайгу дивиться, і сказав:
— Для свого ж спокою працюватимеш.
У відповідь на це Курасов сердито відрізав:
— Годі агітувати, а то негайно ж подзвоню у головний штаб, доповім, що ви тут нишпорите і, певно, нам не довіряєте. Генерал Власов ох як не любить цього! Він до самого Гіммлера, якщо треба, достукається. Отож, давай, голубе, звідси, з чим прийшов.
Тепер шлях до дальшої розвідки особи Курасова Кравцову був одрізаний, і реально допомогти Добриніну розібратися в цій людині він не міг.
Того ж вечора, коли випроводив Кравцова, Курасов розповів
— У мене, брат, сьогодні гість був цікавий, — усміхнувся Курасов. — Приходить тип із гестапо. Росіянин. Настирливий такий. Днів три тому він приїжджав уперше, але тоді цікавої розмови у нас не вийшло. А сьогодні з'явився знову і запропонував мені стати їхнім сексотом.
— Що це таке?
— Та ти що, сьогодні народився, чи як? Сексот — це секретний співробітник. Тільки цього мені бракувало — взяти на свою совість ще й справи гестапо! Що я, ескімос? Мені ось як вистачить того, що я вже маю. А ти пішов би?
— Не думав про це.
— А ти подумай, подумай. Можу зразу засватати. Для початку викажеш мене: мовляв, так і так, Курасов лижі намазує, тікати хоче. Подяку матимеш. Адже я все-таки хоч і липовий, а полковник, не хрін собачий. Ну, годі, не пузирся, я жартую, сам розумієш.
Але Добринін вирішив вдати серйозно ображеного. Мовчки підвівся, пішов у свою кімнату і ліг спати.
Хвилин через десять Курасов постукав у двері і, не чекаючи відповіді, ввійшов у кімнату Добриніна.
— Прийшов пробачитись. Знаю, що говорив не діло, даруй. Гаразд? Давай вип'ємо… — Він спритно, як фокусник, вихопив з кишені пляшку і, раніше ніж Добринін встиг сказати слово, налив горілки у склянку й кухоль, що стояли на столі. — Давай миритися, справді — я свиня. Ти для мене єдина людина, перед якою я душу оголюю без страху, а я на тебе кинувся. Пробач, брат. Може, вперше з дитячих літ я пробачення прошу. Мир?
— Гаразд. Тільки пити я не буду.
— Не хочеш — не пий. А я вип'ю. У мене, либонь, починається моє північне сяйво… — Він одним подихом випив склянку, а за нею кухоль. — Так, почалось моє запійне горе. — Він випив решту горілки, зітхнув. — У запої є своя хороша риса: на душі спокійніше. Тільки от злість, як роги у молодого оленя, пре назовні, чорт би її забрав! Я й так лихий, а тут краще мені не попадайся, все мене сердить. І ти сердиш, що не довіряєш мені і корчиш з себе невідомо кого. Ну, хто ти, скажи, будь ласка? Ідейний власовець? Бери вище! Знаєш, хто ти? Ти вижидальник, ніс за вітром тримаєш. Тільки що, ти ліво руля і в кущі.
— Я бачу, ви прийшли не пробачатися, а знов ображати мене, — злісно сказав Добринін. — Прошу вас, ідіть собі. Я хочу спати.
— Не піду. Я тобі дещо сказати повинен, а потім піду. Пам'ятаєш оту нашу розмову? Так от, не проґав, хлопче, того, що дасться нам один раз. Життя, кажу, не проґав. Ти, я і той чоловік при Власові, про якого я тобі розказував, влаштовуємо тут феєрверк, беремо з собою всякі документи і гайда додому. І не забудь, що той оловік при Власові може дістати золоті документи. Вирішуй. Я трохи підожду. А ні, то лишайся тут дурнем і жди своєї шибениці. А тепер я піду додому і добавлю північного сяйва.
Курасов важко підвівся, ударом ноги розчинив двері і вийшов.
Добринін встав, замкнув двері, погасив світло, але більше в постіль не лягав, сів до вікна і заходився котрий раз обмірковувати ситуацію. Курасов робить свою пропозицію серйозно. І тепер пам'ять підказувала Добриніну все більше ствердних доказів, що Курасов не провокатор. Добринін знав, що будь-яка тенденційність тим і небезпечна, що вона завжди по-своєму, тобто тенденційно, відбирає і докази своєї правоти. Добринін знав це, але вже не міг наказати розуму лишатися насторожено-об'єктивним. Та й надто мало було у нього конкретних даних, які говорили б про те, що Курасов ловить його. У цю хвилину роздумів він мовби забув, що про самого Курасова він майже нічого не знає.