"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Наступного дня Добринін передав донесення Кравцову…
А от Марков, який чекав зараз Добриніна, не поділяв його впевненості в Курасові, і головне, що непокоїло його, це саме те, що Добринін зовсім нічого не знав про Курасова. На прохання Маркова Москва провела якнайдокладнішнй розшук, зокрема на Далекій Півночі, але жодних слідів перебування там Курасова не було виявлено. Комісар держбезпеки Старков висловив припущення, що Курасов міг бути на Півночі в ув'язненні і що саме звідти і йдуть «північні» слівця в його лексиконі. Але тоді Добринін має бути
Добринін прийшов десь опівночі. Марков, який давно не бачив його, здивувався, наскільки той схуд. А тільки-но вони почали розмову, відзначив, що у Добриніна не гаразд з нервами.
Марков навмисне почав не про те, що найбільше турбувало Добриніна. Він повів мову про успішну роботу його товаришів. Добринін слухав його ніби з цікавістю і в той же час розгублено, явно заклопотаний своїми думками.
— Ну, розкажіть тепер про себе, — попросив Марков.
— Не знаю, з чого почати… — Добринін зморщив обличчя, потер долонею чоло.
— А ви з самого початку, Добринін. З моменту вашого знайомства, здається, з фельдшером, який і привів вас туди.
Добринін почав розповідати. Спершу він часто зупинявся, збивався і виправляв себе. Він помилявся навіть у хронології подій. Було очевидно, що він уже не міг чітко уявити собі всієї історії свого проникнення у власовський штаб. І вже одно це було небезпечним. Розвідник завжди повинен ясно бачити всю лінію свого життя і діяльності. Стрункою розповідь Добриніна стала лише з часу його знайомства з Курасовим. У цьому також крилася своя небезпека. Він був, що називається, загіпнотизований одним сюжетом, тільки про нього і думав, а це позбавляло його гнучкості, такої необхідної для розвідника.
Добринін скінчив розповідь і в напруженому чеканні дивився на Маркова.
— Ви дивитесь на мене мов на чарівника, — усміхнувся Марков. — Ніби чекаєте, що я скажу «раз-два» і вийму з рукава розв'язання задачі. А я не чарівник, Добринін. Я така ж людина, як і ви, тільки досвіду трохи більше. Краще давайте думати разом… Чи нема в лексиконі Курасова якихось слівець, що допомагають встановити, хто він за своєю справжньою професією? Отаких, як про Північ, про які ви повідомили.
— Мабуть, нема.
— Мабуть чи нема? — суворо спитав Марков. — Якщо ви з таким прицілом не спостерігали його, так і скажіть.
— Спеціально не спостерігав. І слівця про Північ я почав помічати лише після того, як він одного разу сказав, що непогано знає Північ.
— Пригадайте точно: як він це сказав? У зв'язку з чим?
— Якось ми говорили з ним про те, де найкрасивіша природа. Оскільки я за версією народився і жив у Сибіру, я почав вихваляти тайгу. Ну от. А він у відповідь сказав, що його життя так склалося, що він не встигав полюбити одні місця, як доля закидала його в нові. «Мабуть, найкраще, — сказав він, — я знаю нашу Далеку Північ». Але…
— Стривайте, — перебив Добриніна Марков. — Раніше ви сказали, що він непогано знає Північ, тепер «найкраще». Пригадайте це точно.
— Мабуть, «найкраще», це буде точніше, — зніяковіло
— Гаразд. Далі.
— Він почав лаяти природу Півночі, називав її сухотною, але тут же, сміючись, додав, що він там знав ідіотів, яким ця чахла природа подобалась, і вони навіть бачили в ній якусь красу.
— Так. Далі.
— Потім він вдався до філософії, що взагалі, мовляв, враження від навколишньої природи залежить лише від того, як у тих місцях жилось людині. Добре жилось, тоді і все їй там добре.
— Це дуже важлива деталь, Добринін. Чи не говорить це щось про те, що на Далекій Півночі Курасов був ув'язнений? Чи нема в його лексиконі жаргонних слівець табірного походження?
— Я цих слівець і сам не знаю, — відказав Добринін.
— Він справляє враження людини інтелігентної?
— Скоріше ні. Він міг бути на якійсь адміністративній роботі. У цьому розумінні у нього видно хватку. Госпіталь він тримає в руках міцно, лікарі і весь персонал ставляться до нього з повагою, бояться його.
— Стоп! Поважають чи бояться? Чого більше?
— Мабуть, більше бояться, особливо коли він у запої.
— До речі, про ці його запої. Це з ним буває часто?
— За моєї пам'яті було вже разів чотири.
— Ви бачили, як він у цей час пив?
— Один раз. Саме в останній його запій. Він почався у мене в кімнаті. Зразу випив цілу пляшку.
— Півлітрову?
— Так. І сказав, що пішов добавляти, як він висловився, північного сяйва.
— Дивно, дивно. Запійні зразу багато не п'ють… Стривайте, стривайте, як він сказав? Що буде добавляти?
— Північне сяйво.
— Це вислів табірний, — сказав Марков, але, подумавши, додав: — А втім, ні. Ним користуються і просто жителі півночі.
Потім Марков і Добринін разом проаналізували всі розмови, коли Курасов пропонував тікати до своїх. Яким не був прискіпливим Марков, він не зміг виявити нічого, що говорило б про провокаційний характер пропозицій Курасова. Дивно було лише те, що він так упевнено говорив не тільки від свого імені, а й від імені того свого приятеля — «чоловіка при Власові». Одно з двох: або той чоловік справді великий його приятель і він добре знає його настрій, або ж той чоловік «при Власові» не більше як принада для Добриніна. До того ж принада ця може мати дві мети: або провокаційну, щоб добитися згоди Добриніна на втечу, а потім зрадити його, або ж це просто зайвий доказ, щоб схилити Добриніна на втечу, яку справді Курасов надумав.
Вони розмовляли доти, поки Коля, який показався із штольні, не повідомив, що незабаром почне світати.
Було вирішено, що в справах з Курасовим Добринін дотримуватиметься очікувальної позиції, а поки що всіма силами йому треба намагатися з'ясувати хоч би щось про самого Курасова. Крім того, йому треба спробувати встановити, що це за «чоловік при Власові» і в яких він стосунках з Курасовим. Одночасно Добриніну слід шукати зовсім нові цілі. Марков все-таки вважав, що Добринін вліз в об'єкт, який може знадобитись.