"Сатурна" майже не видно

Ардаматский Василий Иванович

— За Клаву, як за себе, ручаюся, — сказав Будницький Маркову і помітно збентежився.

Марков не знав, що вже давно між Будницьким і Клавою були не тільки ділові взаємини.

— Так лише за дружину можна поручитися, — сказав Марков.

Обличчя Будницького почервоніло, але в очах з'явилася хитринка.

— І то не за всяку, — сказав він. — Але за свою я ручаюсь.

— Ви що?.. — Марков здивовано звів брови, ще не знаючи, як до цього поставитись.

— У загсі

ми, звичайно, не були, — підхопив Будницький, очевидно вирішивши все розповісти Маркову, — оскільки цього закладу в місті поки що нема, але на віру вона мені дружина. Не гадав, звичайно, що тут знайду таку, в цій ненормальній обстановці, а от знайшов. Так що будьте цілком впевнені, товаришу підполковник. Вона розмалює казино якнайкраще. Як поводитись з механізмом міни, я її навчив, сам іспит приймав. Знає, дай боже кожному… А те, що не доповів вам одразу ж про неї, моя провина… Ми ж тут на особливому становищі…

Висадження в повітря було призначено на наступну ніч після облави. Ні Марков, ні Будницький не знали, що облава буде тривати протягом трьох ночей. Кравцов сам дізнався про це тільки першого вечора облави і повідомити товаришів не зміг.

У неділю початок облави було призначено на двадцять третю нуль-нуль. Клейнер навмисне відсунув початок на пізніший час, гадаючи цим приспати пильність підпільників, які повинні вважати, що на вчорашньому облава закінчилась. Він навіть сам порадив офіцерам CС і співробітникам гестапо, щоб відвести очі, увечері піти в казино. Саме ця обставина пізніше і викликала у нього підозру, що початок зради слід шукати серед його близького оточення.

Рівно о двадцять першій тридцять на залізничному вузлі гримнули один за одним два вибухи такої сили, що, здавалося, струсонули все місто. В темряві з усіх кінців міста було видно сплеск вогню над вокзалом.

Клейнер у цей час був у своєму кабінеті. Він тільки що повернувся після обіду і слухав останні вісті з Берліна. Почувши гуркіт, Клейнер поглянув, чи закриті вікна кабінету шторами затемнення, і продовжував слухати радіо. Він подумав, що це наліт радянської авіації, але одразу ж до кабінету ввірвався його ад'ютант.

— Висаджено в повітря депо і водокачку!

— Хто повідомив?

— Військовий комендант вокзалу.

— Деталі?

— Він повідомив лише факт.

— З'єднайте мене з ним, а самі подзвоніть у казино черговому офіцеру, щоб усі наші люди негайно йшли сюди.

Клейнер був відносно спокійний. Він ще не знав масштабів того, що сталося.

— Комендант вокзалу біля апарата, — доповів ад'ютант і поквапливо зник за дверима.

Клейнер не поспішаючи взяв трубку.

— Оберштурмбанфюрер

Клейнер. Що там у вас трапилося?

— Висаджено депо і водокачку. Вся будівля депо, в якому було п'ять паровозів, зруйнована. Водокачка зруйнована вщент. Більше я нічого повідомити не можу. У мене порушений зв'язок з комендантським взводом, у приміщені вокзалу вибиті всі вікна, зірвано частину даху. Вибачте, я мушу йти на місце події.

— Коли повернетесь, подзвоніть мені негайно. Зараз до вас прибудуть мої люди.

Тепер, коли Клейнер зрозумів, що сталося, спокій де й дівся. Він викликав ад'ютанта.

— В казино подзвонили?

— Так. Але подзвоню ще раз. Боюсь, що черговий мене не зрозумів. Дуже погано чути, а там грає музика.

— Яка в біса музика? — загорлав Клейнер. — Сьогодні неділя, пане оберштурмбанфюрер.

— Яка неділя? З'єднайте мене з черговим по казино!

Виявилось, що черговий по казино офіцер усе зрозумів правильно. Він сказав, що офіцери гестапо вже почали виходити, і спитав у Клейнера, чи стосується його наказ, також і офіцерів з приїжджої частини СС.

— Усі повинні залишити цей бордель! — горланив у телефон Клейнер. — Усі, і негайно сюди!

Першим у кабінет Клейнера прийшов Грюнвейс.

— Де всі інші? — закричав на нього Клейнер.

— Хто саме? — спокійно спитав Грюнвейс. Не так просто було злякати криком цю людину з мертвими очима.

— Ви з казино? — задихаючись від люті, спитав Клейнер.

Грюнвейс посміхнувся.

— Я туди не ходжу. Я вів допит, почув вибух і ось зайшов дізнатися, що трапилось.

— Диверсія на залізничному вузлі,— крізь стиснуті зуби гаркнув Клейнер.

Оглушливий гуркіт струсонув будинок, і в стіни його немовби вдарила шквальна хвиля. З тріском і дзвоном посипалися шибки, штори затемнення підкинуло до стелі.

— Погасити світло! — крикнув Клейнер, схопився з крісла і притиснувся до стіни.

Грюнвейс здивовано поглянув на нього, не дуже швидко пішов до дверей і повернув вимикач. Потім він підійшов до вікна, виглянув крізь розбите скло на вулицю і, не повертаючи голови, голосно сказав:

— По-моєму, горить казино.

До кабінету вбіг ад'ютант і мовчки почав приладжувати штори затемнення. Потім вбіг ще хтось. Клейнер не бачив його, було чути тільки його судорожне дихання і потім хрипкий голос:

— Нещастя! Яке нещастя!

Ад'ютант засвітив світло і прослизнув у двері.

Серед кабінету стояв начальник слідчого відділу. Клейнер уже сидів у кріслі і дивився на нього круглими від люті очима.

— Що ви там мимрите? Кажіть ясно, що сталося!