"Сатурна" майже не видно

Ардаматский Василий Иванович

— Скільки, по-вашому, шансів на те, що він зламається? — питав Марков.

— Стільки ж, скільки за те, що не зламається, — відповідав Рудін.

Навіть після вечері з нагоди нагородження, коли Щукін чомусь знайшов за потрібне застерегти Рудіна, що Біркнер знає російську мову, нічого певного про настрої цієї людини не можна було сказати. Рудін через кілька днів після тої вечері спитав у нього, що означало його попередження, але Щукін, анітрохи не бентежачись, відповів, що нічого подібного не пам'ятає, бо був дуже п'яний. Тож позиція Щукіна ховала в собі невідомі небезпеки, і їх треба було передбачити.

Найбільш надійною зброєю проти нього залишався

лист від дружини й сина. Якщо в Щукіні ще збереглося щось людське, воно повинно було допомогти йому звернути погляд до Батьківщини. Треба сказати, що лист цей не міг не схвилювати тільки людину з камінним серцем. Дружина і син Щукіна, одержавши повідомлення військкомату, майже три роки вважали, що він загинув безвісти. І раптом дізналися, що він живий і дістали змогу написати йому листа. Правда, їм не сказали, що він тепер робить: вони просто знали, що він партизанить у ворожому тилу. На жаль, цей втішливий обман був необхідний. Кінець кінцем, якщо Щукін знайде в собі сили порвати а гітлерівцями і стане чесно служити Батьківщині, він сам вирішить, повернувшись до своїх близьких, що їм сказати про перші роки війни — правду чи втішливу брехню. Але тоді головним для них буде його повернення.

Якщо ж лист сподіваного впливу на Щукіна не зробить і Савушкін побачить, що нічого більше він вдіяти не може, йому доведеться зразу ж на місці знищити Щукіна.

1 тоді цей зрадник ще раз, але тепер уже назавжди, стане для своєї сім'ї загиблим безвісти…

Починаючи операцію, Савушкін залишив базу Маркова і оселився у зв'язаної з підпіллям учительки-пенсіонерки. Але там він лише ночував, а цілий день з ранку до пізнього вечора проводив коло зони «Сатурна», вперто шукаючи зустрічі з Щукіним.

Щукін ніби знав, що на нього чекає така зустріч. За два місяці він вийшов за межі зони «Сатурна» лише двічі і до того ж не сам. В обох випадках Савушкін ходив за ним слідом, як тінь, сподіваючись, що хоч на якийсь час Щукін залишиться сам. Та надія на це була марною.

Першого разу Щукін з групою працівників «Сатурна» пішов у кіно. Савушкін терпляче ждав його біля кінотеатру. Коли вся компанія вийшла, нарешті, з театру, Савушкін, користуючись тим, що навколо була штовханина, підійшов до компанії впритул і чув, як усі вмовляли Щукіна піти в казино, а він відмовлявся. «Не йди до казино, не йди», — в думці наказував йому Савушкін, готовий повірити в передачу думок на відстань. Але Щукін пішов до казино. І там Савушкін довго чекав його. І знову вони вийшли компанією і разом попрямували до «Сатурна», їх здалеку супроводжував Савушкін. Другого разу Щукін вийшов у місто з двома співробітниками «Сатурна». Савушкін встановив, що вони ходили купувати шкіряне пальто для одного з співробітників. І знову Щукін жодної хвилини не був сам. Свою невдачу Савушкін переживав тим більше гостро, що попередні два місяці він провів у безплідному чеканні.

Коли при «Сатурні» було створено групу «Два ікс», до якої входив і Щукін, виникла потреба ще прискорити операцію. Марков вирішив дещо спростити її. Він дозволив Савушкіну підійти до Щукіна і відкликати його вбік, навіть якщо той буде в цей момент не сам. Савушкіна порадувало це полегшення, але воно ховало в собі і величезну небезпеку для нього самого. Якщо Щукін відмовиться або покличе на допомогу, він повинен буде знищити Щукіна. Але яким би способом він це не зробив, у нього самого шанси на порятунок катастрофічно зменшувались. І все ж Савушкін радів новій схемі операції, здійснення якої було для нього справді дорожчим за власне життя…

Усе попливло

того суботнього квітневого дня, хоча сонця зовсім не було видно. Дув теплий південний вітер.

З дахів капало, з легким шумом осідали снігові замети. По-весняному пронизливо цвірінчали горобці.

Савушкіну в його добротному пальті на ваті і хутряній шапці-венгерці було жарко. Невдовзі після вибухів до міста прибуло кілька військових загонів, у тому числі й батальйон угорців. Патрулі стояли на перехрестях, тинялися по місту вдень і вночі. Людина, йдучи вулицею, мусила щохвилини пред'являти документи. Щоб полегшити Савушкіну завдання, Бабакін купив у мадьярського капрала для нього пальто і шапку. Савушкіну приготували нові документи, і тепер він за документами був уповноваженим санітарного управління угорської армії, відрядженим до цього міста для організації медичного обслуговування угорської частини. Розрахунок був правильний: угорські солдати патрульної служби не несли, а в німців цей документ сумнівів викликати не міг, бо вони знали, що в місті є угорський батальйон.

Одягнений в угорську форму, Савушкін сидів на лаві в садку, звідки добре було видно вихідний шлагбаум «Сатурна». Це була одна з його точок спостереження, і називалася вона «Субота» — найбезнадійніша точка. Якщо Щукін і вийде, він нізащо не буде сам; у суботу виходили до міста багато співробітників «Сатурна».

Савушкін уже збирався підвестися, щоб трохи пройтися вулицею, як раптом побачив біля шлагбаума знайому кремезну постать Щукіна: охорона «Сатурна» перевіряла його документи. Савушкін завмер: Щукін був сам. Це скидалося на сон. Щукін сам, зовсім один повільно йшов вулицею. Дійшовши до перехрестя, він повернув ліворуч. Савушкін швидко обійшов садок і паралельним провулком вийшов назустріч Щукіну. Між ним і Щукіним було метрів сто, і ця відстань невмолимо скорочувалась. Савушкін поборов хвилювання, дістав з пачки сигарету і, коли Щукін порівнявся з ним, сказав:

— Вибачте, будь ласка, у вас немає сірників?

Щукін спокійно поглянув на нього, дістав з кишені і подав йому коробку сірників. Дивлячись, як Савушкін закурив, він, ледь посміхаючись, сказав:

— Ви, я помітив, уже давно хочете припалити саме від моїх сірників.

Савушкін випустив струмінь диму і, повертаючи сірники, мовив:

— Це правда. Але річ у тому, що я не тільки хочу припалити саме від ваших сірників, а й мушу передати нам привіт від Ольги Вікентіївни і від Кості.

Цього Щукін аж ніяк не чекав. Він навіть ступив крок назад. Потім злякано озирнувся навкруги.

— Не може бути! — промимрив він ледве чутно. Обличчя його стало землистим.

— Так, так, — посміхнувся Савушкін. — І не лише привіт, а й лист. Давайте підемо звідси, поряд є тихий садок. Бо, крім усього іншого, я мушу сказати вам дещо дуже для вас важливе.

Щукін покірно пішов поруч із Савушкіним. Ішли мовчки, Савушкін давав йому змогу осмислити те, що відбувається.

В садку вони підійшли до тієї ж лави, на якій п'ятнадцять хвилин тому ніс свою терпеливу вахту Савушкін. Щукін мовчки сів коло Савушкіна і простяг руку.

— Зачекайте, спочатку поговоримо. Я хочу, щоб ви точно знали, кого я представляю.

— Я догадуюсь, — тихо відповів Щукін. — Я помітив вас, коли ходив з компанією в кіно. Якщо хочете знати, зараз я йшов спеціально, щоб зустрітися з вами.

— Чому і навіщо?

Щукін, помовчавши, сказав:

— Дуже важко коротко відповісти на ваше запитання. Та все ж — хто ви і навіщо я вам потрібен? Навряд чи ви хочете тільки передати мені лист…