"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
— Пробиваюсь до себе, на Смоленщину, — спокійно відповів боєць, картаючи себе за те, що через кляте сіно він знову окільцював гранату.
— Он як! І звідки ж ти пробиваєшся?
— З-під Мінська.
— А там що робив?
— В оточенні сидів, поки можна.
— Ти диви!
Боєць почав повільно пересувати руку до кишені, де була граната.
— Ще один рух — стріляю! — хрипким голосом крикнув той, що стояв біля печі, і боєць побачив біля своєї скроні дуло пістолета. — Спокійно, парубче, ану сядь
Боєць виконав наказ. Він вирішив діяти так: через кілька хвилин, коли в хату ввійде Кравцов, він крикне: «Засада!» — і хай буде, що буде! — кине під стіл гранату. Отак вирішивши, він зразу заспокоївся.
— Ми свої карти не ховаємо, — тихо сказав той, що сидів за столом. — Ми партизани! А ти хто?
— Навіщо на бога брати? посміхнувся боєць.
— Дивуєшся, що самі розкриваємось? — втрутився в розмову чоловік з хрипким голосом. — Так ми граємо без програшу. Якщо ти не гад, добре, а якщо гад, до ранку не доживеш, а нам знову ж виграш — на одного гада менше.
Боєць розгубився. В тому, що сказав хрипкий, була залізна логіка. Що ж робити? Ось-ось має ввійти Кравцов.
— Якщо ви партизани, тоді й я партизан, — поквапливо промовив боєць.
— Он як! А не можна без «якщо»? Ми ж тобі прямо сказали. І поспіши, ми тут по ділу, а не спектакль граємо.
— Гаразд, я теж партизан, — довірливо сказав боєць.
— Часом не з острова, що в Ліговинських болотах?
— Звідти, — підтвердив боєць, бачачи, що ці люди й без нього знають про острів.
— Пароль на сьогодні знаєш?
Боєць мовчав. Ніякого пароля він не знав.
— Хтось ще йде, — сказала жінка.
— Це ваш? — тривожно запитав хрипкий.
— Наш, і я йому зараз дам команду кинути гранату.
— Не клей дурня, ми тут у зв'язку з зустріччю. Зрозумів?
Кравцов увійшов до світлиці і зупинився в дверях, намагаючись роздивитися, хто тут є, в темній хаті.
— Хто там? — запитала жінка.
— Можна у вас переночувати? — обізвався Кравцов.
— Ночуй, ночуй, голубе, — так само привітно сказала жінка.
— Я тут, — почув Кравцов голос свого бійця.
Кравцов ступив два кроки вперед і зупинився, стискаючи в кишені гранату. Він уже бачив силуети людей, що сиділи біля столу. В ці секунди напруженої тиші всі, хто був у хаті, крім Кравцова, розуміли, що зараз може скоїтися лихо.
— Ми з загону «Месник», — поквапливо сказав хрипкий. — Прибули для забезпечення, можливо, відомої вам зустрічі.
— Пароль? — з погрозою вимагав Кравцов і вийняв з кишені гранату.
— Стежка іде вгору, — сказав хрипкий.
— На горі повітря чистіше, — проказав Кравцов у відповідь частину пароля і відчув, що долоня, в якій він стискав гранату, стала мокрою.
— Ви що ж це, збожеволіли там у себе на острові? — зі злістю запитав той, що сидів за столом. —
Жінка засвітила каганець і поставила його на стіл. Чоловік, що сидів за столом, глянув на бійця, на Кравцова з гранатою в руці, і нервово розсміявся.
— Ну й історія могла бути! Та сховай ти свою цяцьку… — сказав він Кравцову.
Кравцов поклав гранату в кишеню і сів. Тепер і він зрозумів, що могло трапитися, і важко дихав, спершись ліктями на стіл.
— Хіба ж це робота? — докірливо сказав той, що за столом. — Посилаєте людину без пароля, — він кивнув на бійця. — Ми ж могли пристрелити його ні за що ні про що. І вас теж.
— Це моя помилка, — тихо промовив Кравцов.
— Легко сказати — помилка, — бурчав хрипкий.
Тепер Кравцов розгледів його. Це був високий худий чоловік років під тридцять п'ять. Густі темні брови, чорні очі, руді вуса.
— Легко сказати — помилка, — повторив він. — Свої своїх могли перебити. Ну та хай уже, як кажуть, весілля не було, музики не грали. Ви по зустрічі?
— Так.
— Ми теж.
— Це ви їхали на мотоциклі? — спитав Кравцов.
— А хто ж іще? Ми ж обидва з документами поліцаїв з міської команди… Так от, зустріч відбудеться не тут. План змінився. Вранці у лісі, недалечко звідси, була якась перестрілка. А тут шастає грузовик з есесівцями. Всяке буває… Поїдемо до зруйнованого млина, за п'ять кілометрів звідси. Товариш Олексій уже там.
Марков підійшов до села рівно о дев'ятій. З бійцем, якого послав Кравцов, він заховався в кущах, а двоє бійців, що супроводили його, і Будницький подалися до села. Не доходячи до нього, вони побачили Кравцова край дороги…
Марков вирішив, що з ним поїде тільки Будницький. Сам він сів у коляску, а комендант влаштувався позаду водія. Мотоцикл заревів, зірвався з місця і зник у темряві. Кравцов і решта бійців чекатимуть його тут разом з партизанами…
Не без тривоги поглядав Марков на водія: як він на такій швидкості встигає розгледіти дорогу? Підлетівши до моста, мотоцикл рвучко загальмував і повернув ліворуч. На мить водій засвітив фару, сніп світла ковзнув по березі, по засипаній опалим листям річці. Тепер мотоцикл котився повільно, немов навпомацки знаходячи дорогу вздовж річки.
Нарешті машина зупинилася біля якоїсь присадкуватої будівлі. Водій вимкнув мотор і невідомо кому крикнув:
— Прибули!
Марков стояв біля машини, не знаючи, куди йому йти. Будницький, що стояв поруч з ним, звівши автомат, насторожено вглядався в темряву.
— Зачекайте, вас проведуть! — сказав водій і додав після паузи: — Від цієї їзди вночі без світла можна здуріти…
З темряви виринув якийсь чоловік. Він провів Маркова до берега річки і ліхтариком освітив східці, які вели під велику купу цегляних руїн.