"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
— Є перелік предметів.
— А вага? Приблизна вартість.
— Цього нема.
— На перший раз прощаю, а надалі наказую складати абсолютно точну відомість. Ці коштовності не наші з вами.
— У тому розумінні, що вони нічиї,— посміхнувся Савушкін, але наткнувся на такий погляд Маркова, що вирішив за краще виструнчитись і відрапортувати: — Буде виконано!
В землянці у Будницького було повно людей. Савушкін зупинився в дверях, намагаючись через завісу тютюнового диму роздивитися, де Будницький. Але ліхтар «летюча миша» погано освітлював землянку, і Савушкін чув лише голос Будницького, густий, із здавленою хрипотою, яка не проходила в нього з осені.
—
— Хурделиця була, — виправдувався боєць сонним голосом. — І я боявся, що не вийду на Осиповичі.
«На Осиповичі? — здивувався і позаздрив Савушкін. — Ач куди вже забираються!..»
Бійці Будницького вже давно робили далекі рейси, або, як висловлювався Будницький, ривки на дальність. До глибокої осені вони пересувалися на велосипедах, а тепер — на лижах. Групи, які вирушали в рейди, складалися з двох-трьох підривників і бойового прикриття. Будницький сам розробляв план кожного такого ривка. Вихід був так побудований, що противник ніяк не міг зрозуміти, звідки беруться і куди діваються ці невловимі загони. На бойовому рахунку загону вже було понад десять висаджених у повітря мостів, близько десяти пущених під укіс ешелонів і різноманітні диверсії в містах і селах на німецьких складах і базах. Ось і зараз він слухав донесення свого бійця-підривника, який з групою ходив в Осиповичі і, видно, допустився там якоїсь помилки.
— Ну добре, розповідай, як було, — нарешті примирливо сказав він.
— Після перестрілки, — розповідав боєць, — я, як заплановано, вдав, ніби відходжу на північ, і вийшов там на чиюсь лижню. Одразу ж акуратно, щоб по сліду нічого не було видно, розвернувся назад по своєму ж сліду.
— Правильне рішення, — похвалив Будницький. — Але як же ти прикриття загубив?
— Так уже ніч була, хоч в око стрель — нічого не видно. Фріци за мною не пішли. Ну, думаю, тим краще. Можна довести справу до кінця, а потім уже шукати прикриття. Я обійшов Осиповичі з південного заходу, в ліску сховав лижі, маскхалат, міни підв'язав під пальто і пішов до міста. Хуртовина вщухла, а мороз — аж пече! Всі Фріци позабивалися в будинки, а техніка — на вулиці. Одну магнітну я приліпив під черево бензоцистерни. А потім мені пощастило: на залізничній вітці, що йде до військового городка, я виявив чотири платформи з снарядами чи з авіабомбами — не знаю, все брезентом було прикрите. Заклав дві магнітки.
— Вибухи контролював?
— Аякже! Добрався до своїх речей і там години зо дві пролежав у снігу. Першою пішла цистерна. Добре освітила місцевість. Потім спалахнули платформи. Тут уже було не стільки світла, скільки звуку, не менше як півгодини рвалися ті снаряди чи бомби. Суцільний грім стояв. Ну, я знявся і почав шукати прикриття. А воно прямо переді мною…
— Гаразд, — махнув рукою Будницький. — Сідай, пиши своєю рукою все, що було, у бойову книгу.
Савушкін проштовхався до Будницького, але йому незручно було при бійцях заводити мову про перепис якихось там перснів і брошок. Та Будницький знав, чого завітав до нього Савушкін.
— Сідайте, будемо ваше барахло оформляти. — Будницький підсунув Савушкіну ящик. — Усі вільні,— сказав він бійцям і, коли вони вийшли з землянки, співчутливо запитав: — Перепало від Маркова?
— Не без того, — знехотя відповів Савушкін.
— З мене прямо дим ішов, — розсміявся Будницький. — А хто ж знав, що весь цей мотлох треба зважувати та ще й пробу на ньому шукати?
Вони склали детальний опис цінних речей і обидва його підписали.
— Діло зроблено, — сказав Будницький. — А, між іншим, цікаво, користь від цього мотлоху є?
— Повинна бути, — ухильно відповів Савушкін і поспішив піти. По дорозі від землянки Будницького його перехопив юний ад'ютант Маркова Коля.
— Швидше до начальника, товаришу старший лейтенант!
Біля Маркова стояла радистка Галя. Марков щось писав, очевидно радіограму, якої вона чекала. Побачивши Савушкіна, Марков мовчки подав йому бланк розшифрованої радіограми, щойно одержаної з Москви:
«Ще раз підкреслюю необхідність зміцнення й розширення комерційного зв'язку з Хорманом. Чи не можна довідатися, куди його буде послано після закінчення аеродрому? Треба зробити все, щоб Савушкін залишився при ньому надалі. Повідомляйте мене про цю операцію регулярно. Якщо виникнуть труднощі з товаром, радируйте. Вишлемо. Привіт. Старков».
Не можна сказати, що ця радіограма принесла Савушкіну задоволення. Це було видно по ньому.
— Отак, товаришу Савушкін, — розсміявся Марков. — Спекуляція — теж робота.
Розділ 18
Сонце билося в геть чисто заморожене вікно. Бугристий кошлатий лід на шибках став ніжно-голубим, а там, де лід був тонший, він золотився. Рудін прокинувся давно, але не поспішав вилазити з теплої постелі. Звечора натоплена «буржуйка» давно охолола, і в кімнаті було холодно. Сам Зомбах сказав йому вчора, щоб він виспався як слід. До біса приємно поніжитися отак у теплі, позираючи на люто намерзлі шибки. Рудін любив це в дитинстві і зараз посміхнувся далекому своєму дитячому спогадові. В зимові канікули, коли валятися в ліжку можна було скільки завгодно, він любив спостерігати, як за ранок мінявся морозяний малюнок на вікні. Це відбувалося повільно, майже непомітно, і на вікно треба було дивитись невідривно. Ось і тепер Рудін спробував спостерігати, як мороз плете свій візерунок, але одразу ж про це забув, бо почав думати про вчорашнє і про те, що він робив останні дні.
Закинення його в Задвінський ліс до партизанів пройшло вдало. Ні в кого з рядових партизанів і думки не могло бути, що він прибув з якоюсь спеціальною метою. Просто приходила для зв'язку людина з підпілля і через десять днів пішла. А замість неї для зв'язку залишилася інша. Як завжди, Марков розумно і старанно забезпечив операцію. Другою людиною, яка залишилась у загоні після того як прибув Рудін, був Добринін. Він тепер житиме в селі Конищево в самотньої бабусі, і ця хата буде місцем явки для партизанів. А він буде водночас і тим агентом «Сатурна», що його завербував Рудін.
Повернувшись до «Сатурна», Рудін подав начальству докладну доповідну записку про партизанський загін. У ній — сама чиста правда. Але вона не небезпечна: цей невеликий загін весною взагалі перестане існувати і Зіллеться з другим, який базується за сімдесят кілометрів на схід. А поки йде зима, «Сатурн» матиме про загін цілком достовірну інформацію. Лише на той випадок, коли гітлерівці раптом захочуть зробити авіаційний наліт на партизанську базу, в доповідній записці Рудіна дано неточні координати загону. З наближенням весни Добринін почне постачати «Сатурн» донесеннями про страшну склоку, яка нібито виникла серед його командування. Кінець кінцем в результаті цієї склоки загін нібито розпадеться і перестане діяти. Добринін залишиться без роботи і прибуде в «Сатурн».