ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА
Шрифт:
Що вміє сучасна медицина?
Вона вміє одрізати хвору ногу.
Але медицина не завжди вміє зробити, щоб нога не захворіла.
Геть медицину!
Хай живе медицина!
Соціальні хвороби може знищити соціальна революція, а не тільки медичний препарат. Бо соціальна революція тільки одна здатна знищити ту сферу, в якій розвиваються й множаться умови для пошестей та інфекцій. І соціальна революція тільки одна може дати медицині і найширші перспективи для лікування, і новий метод соціальної профілактики, що унеможливить виникнення й поширення соціальних хвороб.
Так геть медицину, відірвану від умов життя!
І хай живе медицина в спілкуванні з соціальною революцією!
Майданчик, на якому були розташовані будівлі Спектрарія, був зовсім безлюдний. Будівлі стояли самотні, полискуючи проти сонця своїми химерними скляними гранями. З-за кущів алеї назустріч експедиції з’явилася грандіозна постать асистента Ями. Він привітав усіх і пішов попереду. Думбадзе поцікавився в нього, чому це так порожньо на майданчику.
— Зараз опівдні, - відповів Яма, — саме почалися лікувальні процедури.
В кінці алеї, недалеко від великого корпусу з каменю й полотна, в зелені кущів показалася невеличка будівля, якої раніш подорожні не помітили: вона була зовсім захована в гущавині. Це був невеличкий одноповерховий домик з великими матового скла вікнами й плескатою покрівлею. Ввійшовши до нього, гості побачили, що й плеската покрівля була з такого ж матового скла.
— Це наша приймальня й сортувальня, — пояснив Нен-Сагор. — Сюди прибувають хворі, тут провадиться медичний огляд, і звідси їх направляють в той чи інший корпус, залежно від діагнозу.
В цей час покої приймальні були порожні: прийом закінчився. Обладнано покої приймальні було дуже доскот нально, — скрізь стояли різні лікарські пристрої, попід стінами височіли великі шафи з різними інструментами. Чергова фельдшерка — літня жінка, висока й кремезна — сиділа в останній кімнаті й писала щось у велику книгу. Вона гаряче привітала Нен-Сагора й віддала чемний уклін усім іншим. 3 сер О похмуро скосили очі на її голизну.
— Сьогодні прийнято двох, — поінформувала вона. — Вони прийшли з долини: старий чередник з-під Мардана та жінка здалеку, з Хагана. В старого чабана плеврит, я відіслала його в палату для катариків, в жінки тяжке запалення після хвороби, її я поклала до ліжка в палаті жіночих недуг.
— Добре, Надо, — сказав Нен-Сагор, — я буду в механічному корпусі. Ми почнемо з механічного, там зараз саме повне навантаження процедур. Це буде для вас цікаво.
Всі мовчки погодилися. Експедиція попростувала до великого кам’яного будинку.
За вхідними дверима був невеличкий вестибюль. У ньому стояло багато нош і колясок на пневматичному ході, Скляна кабіна ліфта чекала біля площадки.
— Нагору! — сказав Нен-Сагор, і Яма натиснув четверту кнопку: велика кабіна підняла нагору всіх разом.
Яма відчинив дверцята, і гості увійшли в півтемну кімнату, до якої світло проходило лише крізь її стіни з густо-матового скла. Якісь кольористі тіні ворушилися безперестанку там, по той бік матово-прозорих стін, відкидаючи сюди різноманітні химерні відблиски. Абсолютна тиша панувала довкола.
Яма відчинив шафу в стіні і, повернувшись, простяг гостям цілу купу якихось блискучих речей.
— Прошу всіх одягти окуляри, — запропонував він, — але добре запинайте сітку, щоб і найменший промінь світла не просочився під скло до очей: сила сонячного світла тут збільшена загалом рівно всемеро.
Сер Освальд Кеммері злякано заточився:
— Але ж ми згоримо всі?
Нен-Сагор і Яма посміхнулися, вони всміхалися самими губами — очей уже не видно було під потворними масками з темними лінзами.
— О, не турбуйтеся, — промовив Яма, — збільшено лише силу світлових променів, їх промениста теплота по збільшенню не сягає й сорока градусів Цельсія; що ж до інфрачервоних теплових променів, то вони цілком ізольовані: вони собі гріють мотор і крутять трибки цього ліфта… Всі готові? Тоді ходімо.
Він ще раз уважно оглянув, чи всі добре запнули захисні маски, й широко відчинив двері.
Дивне, зовсім незвичайне і несподіване видовище постало перед темними лінзами окулярів гостей.
Першої хвилини їм здалося, що сліпучі промені різноколірних кінематографічних юпітерів ударили їм звідусіль у лице. Широкі хвилі барвистих променів залили все перед ними і першої хвилини засліпили навіть крізь темні лінзи окулярів. Всі мимоволі позаплющували очі.
Коли за якийсь час вони наважилися розплющити очі, інше враження постало в їх свідомості. Здавалося, вони потрапили в саму периферію великої погідної райдуги. Ціла просторінь великого і розлогого залу тераси світилася, іскрилася, грала веселими, напрочуд яскравими, навдивовижу сильними, незбагненно чистими і ясними плямами всіх кольорів спектра. Яскраві червоні плями звивалися поруч тихих блакитних, густі зелені наче лежали важкими брилами поруч із грайливими й докучливими жовтогарячими, ласкаві й похмурі фіолетові забивали спеку ясно-жовтих, темні й спокійні сині висіли в повітрі, як серпанок передрання на морі.
Але такий вир кольорів тільки на перший погляд здався рухливим і живим. Кольористі плями-стьожки наче застигли великим віялом в просторіш покою, в суворій симетрії сонячного спектра: вони широко розливалися тут, біля входу до залу, і тікали вістрями довгих конусів кудись туди, до другого кінця приміщення: червоний конус, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.
– Ідіть сюди, — почувся голос Нен-Сагора, — пройдіть у цей кінець, тут проміння не сліпитиме вам зір, бо ви стоятимете позад основи світлового віяла.
Всі навмання, на голос, рушили в другий кінець залу. Справді, за десять-двадцять кроків люди вийшли з яскравої кольористої пелени й стали в світловому затишку, куди падали лиш слабкі відблиски променів. Всі були дуже збентежені.
Тепер із спокійного затишку стало видно цілу внутрішність зали.
Це було велике приміщення, зовсім ізольоване від світла зовні. Зал був прямокутний, з площиною підлоги від 400 до 500 квадратних метрів. До стелі було не менше 7–8 метрів. Всі стіни й стеля були блискучо-білі — чи то з кахля, чи то емальовані: їх рівна шліфована поверхня чудово відбивала всі світляні промені. Така ж була й підлога. Це було царство світла, ні, царство кольорів. Царство кольорів і спокою: жодного звуку зовні не просякало сюди. Тільки чотири величезні вентилятори тихо шелестіли в чотирьох кутках.