ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА
Шрифт:
— Що, сер Коломієць, — пищав він, — вам тут буде до біса роботи! Це ж усе чудовий матеріал для газетних інформацій.
Коломієць не відповів і підійшов до решти приїжджих. Вони всі згрудилися біля сітки і, спершися на поручні роздивлялися навкруги.
Красивий і цікавий краєвид простелявся довкола. Ціле містечко було в них під ногами. Рівні радіуси широких вулиць, цілком схожих на ту, якою вони допіру приїхали, розбігалися в різні кінці від п’ятикутної площі, на якій стояв Сольготель. Море зелені заливало розлогі квартали, розсічені замкненими лініями поперечних провулків, що оперізували шість чи сім разів містечко й розходилися децентричними п’ятикутниками від центральної площі. Примхливий геометр і тут не зрадив себе: всі лінії, кути та площини були точно виміряні й суворо планіметричні. Кожний квартал у цьому плані лежав то великою рівнобічною трапецією, то більшою площиною, що далі залягала вона від центральної площі. За останнім колом трапецій починалися луки й переліски. На них зараз можна було бачити невеликі отари овець і череди корів. Один з боків останнього п’ятикутника поперечної вулиці проходив над берегом озерця, як надбережжя. Кілька човнів біліли на причалах біля неї. Ще кілька човнів тут і там видніли на самій дзеркальній поверхні води. На набережній у цю хвилину спинилася машина: то під’їхав лікар Нен-Сагор, — там був його дім. По той бік озерця, біля того місця, де вузенький зигзаг струмка впадав у непорушну поверхню озера, бовваніло кілька будівель з високими фабричними димарями. Сивий дим курів зараз з усіх димарів.
Коломієць підійшов ближче. Думбадзе зачаровано прикипів очима до краєвиду без горизонтів. Краєвид не мав горизонтів, бо звідусюди — із сходу, півночі, заходу й півдня — обмежений був шпилястим обрієм кратера.
— Га? — зустрів Коломійця Думбадзе. — Як вам це подобається? Нічого собі країнка? Мені здається, що мене привезено в якийсь розкішний цілющий санаторій.
3 сер О в цей час похмуро переглядалися. Сер Овен Прайс щось мовив і торкнув сера Освальда Кеммері. Сер Освальд Кеммері теж щось мовив і торкнув сера Олівера Вебенса. Потім усі троє багатозначно перезирнулися.
— Так… — сказав сер Овен Прайс.
— О… — сказав сер Освальд Кеммері.
— Яз вами згодний, — сказав і сер Олівер Вебенс.
Після того всі троє саркастично посміхнулися.
— А що я вам казав? — тріумфально мовив сер Овен.
— Ви мали рацію, — зітхнув сер Освальд.
— Яз вами згодний, — погодився й сер Олівер.
— Альберте! — гукнув сер Овен. — Занотуйте це. — І він урочисто підніс пальця догори.
— Так, Альберте, це треба занотувати, — підтримав сер Освальд.
— Занотуйте, Альберте, — зрадів сер Олівер.
— Що ви там побачили, мілорди? — поцікавився Думбадзе.
— О! — багатозначно сказав сер Овен.
— Н-так! — урочисто сказав сер Освальд.
— О так! — тріумфально сказав і сер Олівер.
— А саме?
Сер Овен Прайс, терапевт, став навшпиньки й захитався на носках своїх лакерок.
— Нотуйте, Альберте, — проказав він, — я вам диктуватиму: по-перше, містечко Геліополь розроблено за точним планом. Досить стати на високому місці, наприклад, на терасі Сольготелю, щоб побачити — так і нотуйте, Альберте,’- щоб побачити, що ціле містечко розплановано, як п’ятикутну зірку. Кожна вулиця становить один з її променів… П’ятикутна ж зірка, як відомо всім, є емблема комунізму і символ комуністичної зарази…
Сер Овен Прайс, терапевт, переможно оглянув усіх присутніх. Сер Освальд і сер Олівер зробили те ж саме. Коломієць і Думбадзе поглянули ще раз на містечко.
Справді, загальна форма його виглядала, як п’ятикутна зірка…
— Ну й ідіоти, — промимрив Коломієць.
Думбадзе, здається, промимрив те саме.
Кожному з гостей в Сольготелі було відведено окреме й непогане приміщення. Розкошів міських буржуазних готелів тут не було, але були всі вигоди для спокійного життя й відпочинку. Кожне приміщення складалося з двох кімнат площею 16–17 метрів кожна. Одна з цих кімнат мала призначення для роботи, друга — виключно для спання. Крім того, в кожному приміщенні була, певна річ, ванна й туалетна. Вмебльовані покої були зовсім просто, виключно речами місцевого кустарного виробу — з дерева й соломи. В першій кімнаті стояв робочий стіл, шафа, канапа, півдесятка стільців. В другій — ліжко, шафа, столик та кілька табуретів. На підлозі лежали солом’яні мати. В кожній кімнаті було по одному, на цілу стіну, широкому вікну. В першій кімнаті це було вікно з звичайного прозорого скла, в спальній скло було блакитно-матове. Електричні лампи скрізь були блакитні; в першій кімнаті на робочому столі стояла лампа простої конструкції, але на чотири лампочки, що запалювались окремо: блакитна, жовта, синя й прозора. Праворуч од вхідних дверей на стіні в кожному приміщенні висів аркуш паперу, вправлений у скляну раму. Це був розпис внутрішнього розпорядку, писаний двома мовами — гінді та англійською. З цього розпису гості довідалися, що вони мають їсти п’ять разів на день: о шостій — кофе, о восьмій — сніданок, об одинадцятій — другий, о третій — обід, о восьмій — вечеря. Далі висловлювалося побажання, щоб усі постояльці лягали спати не пізніше десятої. Сніданки до покоїв не подавалися, і всі повинні були ходити їсти в загальну їдальню на третьому поверсі.
В цій їдальні за другим сніданком новоприбулі застали чоловік з десять інших мешканців. Половина з них були хворі, що, закінчивши лікування в Спектрарії, доживали тут перед від’їздом. Решта були індійці, - це були або гості, що приїхали на деякий час до тубільців, або купці, що приїхали до Геліополя в своїх комерційних справах. На стіні, біля буфету, висів прейскурант, з якого гості довідалися, скільки за що вони мають платити в готелі. Прислуговувало в їдальні двоє дівчат, дуже подібних до Мехти, що працювала біля ліфта. Це були високі й стрункі, смугляві, майже чорні, дівчата, голі й босі. На зріст вони були мало чим нижчі од Ями, хоч їм на вигляд було не більше як по тринадцять-чотирнадцять років.
На обід до готелю з’явився Нен-Сагор. Товариство не зразу його впізнало. Міцний дідусь зовсім змінив свій зовнішній вигляд. Він скинув свій європейський костюм і був одягнутий, як і всі тубільці від одинадцятої до п’ятої, в широкий хітон жовтого кольору, підперезаний у талії очкуром. В цій одежі старий лікар виглядав дійсно ще зовсім молодим: він тримався рівно, рухи його були вільні, легкі й упевнені.
Не соромлячися того, то всі новоприбулі й більшість інших постояльців сиділи в європейській одежі або в звичайній одежі північних індів, Нен-Сагор, ввійшовши, зразу ж скинув свій хітон і повісив його на вішалку біля входу. Він лишився в самих коротких трусиках на стегнах, теж блідо-жовтого кольору. 3 сер О були надзвичайно шокіровані. Вони не сказали нічого, але їхній пісний і набундючений вигляд свідчив про те, що такої невихованості вони старому лікареві не подарують. Можливо, навіть запишуть її другим пунктом у свій ревізійний акт, щойно початий Альбертом Сю на горішній терасі готелю.
Першими ж словами Нен-Сагора була пропозиція до всіх новоприбулих одягтися згідно із звичаями Геліополя. Жовті хітони, виявляється, висіли в шафі кожного приміщення.
— Таке переодягання не обов’язкове для наших гостей, — пояснив зразу ж Нен-Сагор, — але мій обов’язок- зробити всім вам таку пропозицію.
3 сер О ніяк не сподівалися почути таку ганебну пропозицію. Вони навіть з несподіванки розгубилися. Треба було добрих дві хвилини, щоб сер Овен Прайс, здобувши сяку-таку рівновагу, спотикаючися в висловах, заявив про його та його колег бажання лишитися в убраннях цивілізованого світу.
Коломійцеві й Думбадзе дуже кортіло скинути штани й накинути на плечі ці короткі до колін підрясники, але, роздумавши, вони визнали за краще тим часом не компрометувати себе перед мілордами з острова. Проте вони заздро помилувалися з стрункого й кремезного ще торсу вісімдесятилітнього молодика.
Покінчивши із справами одежі, Нен-Сагор зразу ж завів ділову розмову. Він поцікавився, коли шановна комісія бажає розпочати ревізію.
— Гм, — сказав сер Овен Прайс, і колеги підтримали його, — ми не можемо дуже баритися тут у вас у вашому… гм, гм, кратері. На нас чекають справи на острові. Ми б воліли… гм, гм, покінчити з усім цим якнайскоріше. Розраховуйте так, щоб за якийсь тиждень ми були уже вільні. Отже, мені здається, що непогано було б почати справи сьогодні ж.
— Гаразд, — погодився Нен-Сагор. — У такому разі ви дозволите мені розпочати справи ще під час обіду… Ви будете їсти, а я тим часом зроблю коротке вступне слово.
По обіді ми розробимо план ревізійних робіт і постараємося реалізувати його найближчими ж днями.
Думбадзе й Коломієць забули про свою їжу й пожадливо наготовилися слухати. Сер Овен Прайс поглянув на Альберта Сю. Горбань відсунув тарілку й схопився за свій блокнот. Нен-Сагор розправив м’язи, аж кістки хрумкнули, і почав: