Щоденник Мавки

Корний Дара

– Ой, Карене. Це так розкішно! Дякую!

Що ж – той не дозволить його Мавці впасти. І вона з ним таки стане щасливою.

Так, щасливою… Він страшився цієї миті, боявся зазирати їй в очі, бо був переконаний: там жодного суму, того, який він знав, того, який завжди був у її очах, коли вона була його Мавкою. Сум зник, бо тепер вона ЩАСЛИВА…

Олексій важко пригадує, як доплентався на Борщагівку до приятеля Славчика, як за ніч вони видули три півлітрових пляшки горілки, що тоді думав, бо ранок для нього настав аж через півтори доби… Від похмілля боліла голова… І душа не менше… Усе, усе… вона нарешті назавжди пішла з його життя…

Так

ефектно – під звуки фанфар, мідних труб, під овації та феєрверки, пішла до іншого, в інший вимір – уже без вороття.

Вертав додому маршруткою, пригортав до серця Мавчину книгу. Треба було її спалити, то Славчик порадив. Переконував, що так Олексій позбудеться залежності. Але ж книги не горять, бо кожне слово Мавчиного щоденника й так сидить у голові та живе в серці.

Відкрив останню сторінку роману, читав уже напевне всоте, шепочучи до себе, до неба, до Бога, мов молитву: «Мавко, будь щаслива! Мавко, будь щаслива!»

Щоденник Мавки

Остання сторінка

…Я стою на кручі, над бистрою рікою. Ріка бурхливо несе свої води. Я дивлюся вниз, я слухаю душу того, хто не дав мені впасти, слухаю голос Бога.

Бог – то любов, велика і сильна любов. Бог – то ти і я, то зорі, місяць, сонце, галактики та ґрунт під ногами.

Серце Мавки, вічне та справедливе! Душа мами верби! Я нарешті щаслива! Я навчилася бути собою. Я знайшла те, що шукала вже від народження, і тепер нізащо не відпущу.

Я співаю, стаю небом, зорями, хмарами, вітром… І так солодко, і так велично в середині мене щось розростається, щось проситься на світ.

Перший сонячний промінь ніжно ковзнув по воді. Торкнувся моїх губ, очей, мого чола. Велич світу проростала в мені, більшала, просилася в небо… О, як вабить це бездонне небо вгорі, як кличе безконечне небо внизу. Я – Мавка, що нарешті по-справжньому кохає не те, що собі вигадала, а справжнього чоловіка, такого, який знає, як зробити тебе щасливою.

Небо низько прихилилося до мого чола, сонячна доріжка вабить за собою.

І те, що проростало в мені, – врешті народжується. Не мукою і лементом, а музикою, піснею та співом. Бо що для кохання крила: хочеш літати – лети, і я…

…полетіла!

Бо коли складають докупи твої поламані крила – ти заново вчишся літати, бо коли тобі складають докупи твою потрощену душу – ти заново вчишся любити…

Крила мої міцні. Бо я ЛЮБЛЮ!

Після…

Олексій сьогодні знову говорив з батьком… Щиро говорив… Відразу після Києва, кинувши речі, поспіхом, навіть не замкнувши хати, побіг до ріки змивати сум’яття та великий гріх жадання чужого, того, що вже ніколи за жодних обставин йому не належатиме…

Слова молитви, доброго та всепрощаючого Бога звучали голосно… Умиротворення вкупі з водою великої ріки вливалося у його серце…

Зайшов у хату… Нарешті… Він удома. Тут відчував себе захищеним. Нарешті все

так, як має бути. Усе по-справжньому. У нього в серці є одна любов, і він не має права з нею битися, бо від цього вона буде тільки страждати та кровити, занапащаючи того, хто її носить. То кому від того гірше? У нього над ліжком оберегом висить портрет Мавки. Зимової Мавки. Сумні очі, зелене волосся, і вона посеред лісу – зимового, холодного… А тут, над його ліжком, де завжди тепло, він так собі гадав – Мавці не має бути зимно… І правда, вона тепер не мерзне. Хтось знайшовся справжній, вона його називає Кареном і він старший від неї, і він її кохає, і він не дозволить її образити. То він відігрів її душу.

Приготував сяку-таку вечерю, наче відкладав час повернення до спальні, до того моменту, коли треба ставати до нічної молитви перед образами, які висіли зовсім поруч з портретом Мавки… Аж розсердився на себе за нерішучість, запалив свічку, поплентався спати. Бо завтра новий день і справ у нього чимало – вісь тріснула у возі, треба підлатати кінську упряж, по городу з сапою пройтися, бо вже зела-бур’яну набралося.

Поставив свічку перед образами, навіть не дивився ні в бік свого ліжка, ні в бік Мавчиного портрета (завтра при денному світлі він перевісить її в дальню кімнату для гостей), а зараз: «Отче наш, що єси на небесах…»

Розвернувся в бік ліжка з рухом зняти сорочку і…

…Вона лежала на ліжку, згорнувшись калачиком, рівно та глибоко дихаючи. Мавці снилися янголи, вона кутиками губ ніжно посміхалася.

Його серце зупинилося.

Ні-ні, йому ввижається, бо то не може бути правдою, аж ніяк не може бути… Він з’їхав з глузду. Разів п’ять закривав та відкривав очі. Мавка не щезла.

Розглядав її. Тільки зараз помітив, що вона змінила колір волосся, стала трохи рудою. Як він позавчора то не помітив? Бовдур, бовдур, бовдур, котрий бачив тільки щасливі очі Мавки…

Присів навколішки, поклав голову поруч з її і боявся навіть дихати, не вірячи тому, що зараз направду бачив. Чи не бачив? Зоровий глузд противився, душа співала: «То вона. Не витвір уяви. Справді вона…» Вона пахла так, як завжди пахла його Мавка: квітами польовими та степом…

Серце оживало, зачало стукати.

– Мавко, – не стримався, покликав пошерхлими губами.

Боляче вкусив себе за язик. Що ти робиш, телепню? Вона ж мана… Відведи погляд, вона й розвіється. Увіп’явся очима, аж ті засльозилися і… Таки кліпнув, кліпнув. Ну, все, вона зараз зникне. Та Мавка не зникала. Вона солодко потягнулася, замуркала щось собі ледь чутно під ніс та розплющила очі.

Очі в очі… Ніжні блискітки в сонному безмежжі зелено-карого моря…

– Привіт, – прошепотіла ледь чутно. – Ти дочитав мій щоденник? Дочитав? До останньої букви?

Він ствердно закивав.

– Ти пам’ятаєш, Мамаю, слова, якими він починається? – говорила ледь чутно, ще спросоння, та він дуже добре чув, бачив, відчував, переповнювався.

Кивнув і також ледь чутно відповів, бо слова не мали зараз великого значення, вона їх вгадувала, зазираючи йому в душу, читала вже давно у його серці:

– Для щастя потрібні двоє… – і додав трохи недоречно: – Так сказала мама!

Вона посміхнулася, рукою ніжно торкнулася його пересохлих губ:

– Двоє, Мамаю. Двоє. Для щастя потрібні він та вона.

Квітень 2013 – травень 2014 року