Щоденник Миколки Синицина
Шрифт:
Завтра обов'язково подивлюся, чи є у бджіл вуха.
28 червня
У бджіл вух нема. Я дуже уважно розглядав бджолу, але ніяких вух не помітив. По-моєму, бджоли зовсім нічого не чують. Я навмисне кричав на бджіл, але вони не звертали на мої крики ніякої уваги.
Сьогодні до нас на пасіку прийшла Ніна Сергіївна. Ми розповіли їй про наші досліди з бджолами. Ніна Сергіївна теж захотіла подивитися. Ми зловили бджолу
— От бачите! — зраділи ми. — Виходить, вона дізналась від першої бджоли, що тут лежить мед.
— Ану, позначмо цю бджолу, — сказала Ніна Сергіївна.
Ми не зрозуміли, як це позначити бджолу. Ніна Сергіївна пояснила, що треба взяти трішечки фарби і поставити на спині в бджоли цятку. Толя хутко збігав додому і приніс фарби та щіточку.
Тільки-но до меду прилетіла бджола, він швидко мазнув її по спині білою фарбою. Бджола так захопилась медом, що й не помітила, як її пофарбували. Вона тільки тоді полетіла, коли наїлась досхочу меду. Ми чекали, що буде далі. Раптом, дивимось, із вулика вилазить ця ж сама бджола з білою цяткою і летить прямо до меду. Ми подумали, що вона ще не наїлась, і стали дивитись, як вона їсть. Нарешті вона наїлась і знову полетіла у вулик. За кілька хвилин вона прилетіла знову і знову стала їсти мед.
— Куди вона стільки їсть? Та вона зрештою лусне від жадібності!
— Вона зовсім не їсть, — пояснила Ніна Сергіївна. — Вона набирає в хоботок меду, відносить його у вулик і складає в стільники. Бджоли завжди так роблять. Коли яка-небудь бджола знайде мед, вона відразу ж переносить його до свого вулика.
Ми стали стежити за нашою бджолою з білою цяткою і побачили, що вона тільки те й робить, що підлітає до скельця і, набравши меду, летить у вулик. Тут ми збагнули, що і вчора на наше скельце з медом літала лише одна бджола, а ми подумали, що це все різні.
— Отже, бджоли зовсім не розмовляють одна з одною? — запитали ми.
— Розмовляти, як люди, бджоли, звичайно, не можуть, — сказала Ніна Сергіївна, — та все ж бджоли можуть дещо повідомити одна одній. У них є своя бджолина мова. Ось ви поспостерігайте їх, може, вам пощастить помітити, як вони це роблять.
29 червня
Сьогодні ми надумалися дослідити, чи знайде бджола дорогу до себе додому, якщо її занести куди-небудь далеко від вулика.
Я зловив склянкою одну бджолу, а знизу під склянку підсунув шматочок картону, щоб бджола не могла полетіти.
Тепер треба було позначити бджолу фарбою і занести куди-небудь далеко. Я сказав хлопцям, що віднесу бджолу додому, позначу її там і випущу з балкона.
Хлопці залишилися чекати і стежити, коли позначена бджола прилетить назад у вулик, а я поніс бджолу додому. Я навмисне тримав склянку трохи вище, щоб бджола помічала дорогу. Знизу склянка була закрита картоном, тож бджола не могла втекти, а крізь склянку їй усе було видно.
Потім я прийшов додому і став думати, як мені позначити бджолу, щоб вона не полетіла, перш ніж я поставлю у неї на спині цятку фарбою. Тоді я вирішив погодувати бджолу медом і, поки вона їстиме, позначити її. Я виніс на балкон блюдце, крапнув у нього меду і поставив склянку з бджолою на блюдце.
Невдовзі бджола побачила мед і почала його їсти. Я обережно зняв склянку і мазнув бджолу по спині фарбою.
Бджола не злякалась, а далі їла мед. Потім вона полетіла, а я пішов на пасіку, щоб довідатися, прилетіла бджола назад чи ні. Я вийшов на вулицю і пішов швидше. Раптом назустріч Сергій.
— Прилетіла! — кричить. — Уже прилетіла!
Ми застрибали від радості посеред вулиці. Ось яка бджола! Маленька, а все ж не заблукала. Знайшла дорогу до свого рідного вулика!
Сергій каже:
— Давай склянку, ми зловимо ще одну бджолу і знову зробимо дослід.
А я склянку вдома забув. Побігли ми додому по склянку.
Я хотів прибрати з балкона блюдце, раптом дивлюсь — прилетіла бджола, сіла на блюдце і їсть. Ми придивились до неї, а в неї на спині позначка фарбою.
— Та це ж та сама бджола! — догадався я. — Це вона знову прилетіла по мед.
— Оце-то бджола! — каже Сергій. — Вона не тільки знайшла дорогу додому, а навіть запам'ятала, що тут мед лежить, і прилетіла ще раз!.
— Почекаємо. Може, вона ще прилетить, — кажу я.
Ми стали чекати. Хвилин через десять бджола прилетіла знову. До вечора вона разів з двадцять прилітала по мед.
Дивна комаха! Яка-небудь муха наїлася б меду й полетіла, а бджола не пошкодувала праці. Вона і сама поїла, і своїм товаришам віднесла меду. Дуже гарна комаха! Таких, як бджоли, треба поважати.
30 червня
Ми дивувалися: чому, якщо мед покласти далеко від вулика і посадити на нього бджолу, то бджола запам'ятає місце, на якому був мед, і прилетить знову, а якщо мед покласти близько від вулика, але не садити на нього бджіл, то бджоли самі не знаходять його. Ніна Сергіївна сказала:
— Зробіть такий дослід. Візьміть два скельця, налийте на них меду. Одне скельце покладіть прямо на землю, а друге покладіть на клаптик кольорового паперу і стежте, на яке скельце раніше сяде бджола.
Так ми й зробили. Одне скельце з медом поклали прямо на траву, а під друге скельце поклали клаптик голубого паперу. Спочатку бджоли літали мимо і не помічали меду. Раптом на скельце з голубим папером сіла бджола і стала їсти мед. Ми позначили бджолу фарбою. Через деякий час ця ж бджола прилетіла знову, а потім на це ж скельце з голубим папірцем прилетіла ще одна бджола, без позначки. Ми і її позначили фарбою. Годин через дві на скельце з голубим папірцем літало п'ять бджіл, а на скельце без паперу бджоли не звертали ніякої уваги.