Життя коротке, та безмежна штукаІ незглибиме творче ремесло;Що зразу, бачиться, тобі булоЛиш оп'яніння, забавка, ошука,Те в необнятий розмір уросло,Всю душу, мрії всі твої ввіссало,Всі сили забира і ще говорить: "Мало!"І перед плодом власної уявиСтоїш, мов перед божеством яким,І сушиш кров свою йому для слави,І своїх нервів сок, свій мозок перед нимКладеш замість кадила й страви,І чуєш сам себе рабом його й підданим,Та в серці шепче щось: "Ні, буду твоїм паном".Не вір сим пошептам! Зрадлива та богиня,Та Муза! Вабить, надить і манить,Щоб виссать "я" твоє, зробить з тебе начинняСвоїх забагань, дух твій спорожнить.Не вір мелодії, що з струн її дзвенить:"Ти будеш майстром, будеш паном тонів,І серць володарем, і владником мільйонів".О, не дури себе ти, молодая ліро!Коли в душі пісень тісниться рій,Служи богині непохитно, щиро,Та панувать над нею і не мрій.Хай спів твій буде запахуще мироВ пиру життя, та сам ти скромно стійІ знай одно - poёta semper tiro [1] .
1
1 - Поет завжди учень (лат).
СОНЕТ
Благословенна
ти поміж жонами,Одрадо душ і сонце благовісне,Почата в захваті, окроплена сльозами,О раю мій, моя ти муко, Пісне!Царице, ти найнижчого з-між людуПідносиш до вершин свойого тронуІ до глибин терпіння, сліз і брудуВедеш і тих, що двигають корону.Твій подих всі серця людські рівняє,Твій поцілуй всі душі благородитьІ сльози на алмаз переміняє.І дотик твій із терня рожі родить,І по серцях, мов чар солодкий, ходить,І будить, молодить, і оп'яняє.
МОЄМУ ЧИТАЧЕВІ
Мій друже, що в нічну годину тихуОтсі рядки очима пробігаєшІ в них народному заради лихуЧи власним болям полекші шукаєш, -Коли тобі хоч при одному словіЖивіше в грудях серце затріпоче,В душі озветься щось, немов луна в діброві,В очах огонь сльозу згасить захоче, -Благословлю тебе, щоб аж до скону твогоДоніс ти серце чисте й щиру душуІ щоб ти не зазнав сирітства духового,В якому я свій вік коротать мушу.
17.IX 1905
КОНКІСТАДОРИ
По бурхливім океаніСеред пінявих валівНаша флота суне, б'єтьсяДо незвісних берегів.Плещуть весла, гнуться щогли…Ось і пристань затишна!Завертай! І бік при боці!І стерно біля стерна!Кидай якорі! На берегПо помостах виходи!Нічичирк! Ще ледве дніє…Пусто скрізь… Ставай в ряди!Сонний город ще дрімає…Схопимо його у сні…Перший крик - наш окрик боюІ побіднії пісні.Та заки рушать, пускайтеСкрізь огонь по кораблях,Щоб всі знали, що нема намВороття на старий шлях.Бухнув дим! Хлюпоче море…Щось мов стогне у судні…Паруси залопотіли,Наче крила огняні.Гнуться реї, сиплять іскри,Мов розпалені річки…Снасть скрипить… Високі щоглиЗапалали, мов свічки.Що за нами, хай навікиВкриє попіл життьовий!Або смерть, або побіда! – Се наш оклик бойовий!До відважних світ належить,К чорту боязнь навісну!Кров і труд ось тут здвигне намНову, кращу вітчину!
Кохавина, д[ня] 26 липня 1904
НОВІ СПІВОМОВКИ
ЦЕХМІСТЕР КУПЕР'ЯН
Облягали ляхи містоДесь в часі Руїни,Штурмували брами й мури,Підкладали міни.Боронилося козацтво,Й міщани не спали,День і ніч гриміли з мурівПушки й самопали.Але Купер'ян-цехмістерБув за всіх завзятий,Цеховому товариствуНишком став казати:"Годі, братця, нам на мурах,Як сичі, сидіти,Покажім, що й ми, міщанство,Не страшкові діти!Вдармо ніччю на їх табірЗ крутого байраку!Згиньмо або тих ляшеньківЗотрім на табаку!"Як згадали, так зробили,Щастила їм доля,І розбили вражу силу,Як пух, серед поля.Радість! Слава! Крик і гомін!Збігаються в містіШевці, кравці, всякі справці -Не сто і не двісті.І вітають Купер'янаЗ його вояками,Як героя, всю дорогуВсипали квітками.А на площі чорна рада:Взяли всі гадати,Яку б тому Купер'януНагороду дати?Одні кажуть: "Чим він досіБув у нас? Цехмістром!Тепер його за заслугуВиберім бурмістром!"Другі кажуть: "Що, бурмістром?Ми на се не згожі!Най він буде комендантомВ огневій сторожі".Треті кажуть: "Ні, панове,Іншу раду маймо,Купер'яну від нумеруПо дукату даймо!""Ні, ні, ні! – реве громадаОдностайним хором. – За геройство гроші брати?Ну, се був би сором!"Знов незгода, знов гармидер,Сяк і так міркують;Що хто скаже, кличуть: "Славно!"А інші кепкують.Аж ось вискочив на лавуПузатий бурмістерТа й закликав: "Най жиє намКупер'ян-цехмістер!Дав нам бог такого мужаВорогів розбити,Та не дав нам знать, яку б тоЧесть йому зробити.Гроші дати - сором брати,Та й ми ж бідні люди;На уряд його поставить -Іншим заздро буде.Поки він живий між нами,То все нам завада -То ж, панове цехмістрове,Ось моя вам рада:Зараз тут його убиймо,На паль посадімо,По смерті ж його оплачмоІ святим зробімо.І насиплемо над тіломМогилу високу,Будем поминки справлятиДва рази до року"."Славно! Славно! От так рада!" -Всі враз загукали,А цехмістра Купер'янаНавіть не питали.
СУЧАСНА ПРИКАЗКА
Ви чули ту пригоду?В часі розливу рікПопав у бистру водуНещасний чоловік.В глибокім вирі б'єтьсяІ тоне вже туй-туй,До кума, що на мості,Кричить: "Рятуй! Рятуй!"А кум, що на поруччяПоважно лікті спер,Глядить критично: "ВтонеЧи вирне ще тепер?"Вкінці махнув рукоюІ мовив лиш одно:"Не тратьте, куме, сили,Спускайтеся на дно".Гай-гай! Таких кумів намНе два, не три, не п'ятьВ житті щодня, щохвиліПриходиться стрічать.Ти в горі, нужді б'єшся,Мов риба у саку,Працюєш, тачку тягнеш,Мов панщину важку;Тут сумнів мучить душу,Що місце, то боляк, -А він лиш критикує:"Се зле!" і "Се не так!"За поміч і порадуВін має лиш одно:"Не тратьте, куме, сили,Спускайтеся на дно!"І наш народ так б'єтьсяВ матні вже много літ,І хвилі напосілисьЙого розмити слід.А на безпечнім мостіФальшивії братиСтоять і ждуть - чи, може,Щоб поміч принести?Стоять і ждуть на хвилю,Що брата проковтне,Числять: тепер ще вирне,Тепер вже, чей, пірне.На крик його й благанняВ них слово лиш одно:"Не тратьте, куме, сили,Спускайтеся на дно!"Та що се? Він не тоне,Хапаєсь берегів,Не слухає порадиОблесних ворогівІ під ногами чуєВже твердший, твердший грунт,А ті на мості в репет:"Се бунт! Се бунт! Се бунт!"Під ними міст хитаєсь,І хвиля прясла рве,І з мосту крик лунає:"Рятуйте, хто живе!Рятуйте більшу власність!Рятуйте панський лан!Рятуйте трон і вівтар!Давай обложний стан!"А що, як НемезідаСобі одного дняПозволить жарт зробитиІ ролі поміня?На своїм грунті станеРусь міцно на ногах,А супротивна хвиляПіде по ворогах?І ті, що нас із вируСпасали мило так,Самі скуштують трохи,Який-то в мокрім смак?А Русь на їх благанняЇм відповість одно:"Не тратьте, братця, сили,Спускайтеся на дно!.."
НА СТАРІ ТЕМИ
БЛАЖЕННИЙ МУЖ, ЩО ЙДЕ НА СУД НЕПРАВИХ...
Блаженъ мужъ, иже не идетъ на советъ нечестивыхъ.
Блаженний муж, що йде на суд неправихІ там за правду голос свій підносить,Що безтурботно в сонмищах лукавихЗаціплії сумління їм термосить.Блаженний муж, що в хвилях занепаду,Коли заглухне й найчуткіша совість,Хоч диким криком збуджує громаду,І правду й щирість відкрива, як новість.Блаженний муж, що серед гвалту й гукуСтоїть, як дуб посеред бур і грому,На згоду з підлістю не простягає руку,Волить зламатися, ніж поклониться злому.Блаженний муж, кого за теє лають,Кленуть, і гонять, і поб'ють камінням;Вони ж самі його тріумф підготовляють,Самі своїм осудяться сумлінням.Блаженні всі, котрі не знали годі,Коли о правду й справедливість ходить:Хоч пам'ять їх загине у народі,То кров їх кров людства ублагородить.
БУЛО СЕ ТРИ ДНІ ПЕРЕД МОЇМ ШЛЮБОМ...
Гласъ вопіющаго во пустыни.
Було се три дні перед моїм шлюбом,У чистім полі я пшеницю жав.Був південь. Я спочити сів під дубом,В душі ж мов світляний алмаз дрожав.І враз почув я голос невимовний,Той голос, що його лиш серце зна,Для вуха тихий, але сили повний,Що душу розворушує до дна."Ще поки ти почався в лоні мами,Я знав тебе; заким явивсь ти в світ,Я призначив тебе перед царямиЙ народами нести мій заповіт".І мовив я: "О пане, глянь на мене!Простак убогий, молоде хлоп'я!Хто стане слово слухати невчене?Кого наверну, розворушу я?"І мовив голос: "Від отсеї хвиліТи мій. Про все, чим досі був, забудь!Усе покинь, вір тільки моїй силі,Мої слова нехай тебе ведуть.А що сумнився ти в моєму слові,Так знай: нікого не навернеш ти;Мов стріли б'ються о щити стальові,Так твій глагол о серць людських щити.На вітер будеш мій глагол метати,Проповідати будеш ти глухим;Де станеш ти, ніхто не схоче стати,Що похвалиш, всім видасться лихим".І мовив я: "О господи, я грішний!Чи щоб спокутувать всіх вин вагу,Ти на сей труд важкий і безуспішнийВ сій хвилі кличеш свойого слугу?"І мовив голос: "Не тобі се знати!Не за провини я признав тебе,Не безуспішно будеш працювати,А серце в тобі я скріплю слабе.Твоїми говоритиму устамиДо всіх народів і до всіх віків,Твоїми я тернистими стежкамиВестиму своїх вибраних борців.Тобою я навчу їх відрікатьсяЖиття і світу для високих дум,Сучасних нужд, погорди не лякаться,У світлу ціль зостріливши весь ум.Ось уст твоїх я пальцем доторкнусяІ вложу в них своїх глаголів жар.І наострю твій слух, щоб, як озвуся,Ти чув мій голос, наче грім із хмар".Я ниць упав. "О, чую, пане, чую!"І серп я кинув, і пшеничний стіг,І батьків дім, невісту молодую.І відтоді не бачив більше їх.
КРИК СЕРЕД ПІВНОЧІ В ЯКІМСЬ ГЛУХІМ ОКОЛІ...
Крик серед півночі в якімсь глухім околі.Чи вмер хто й свояки ридають по вмерлому?Чи хто поранений конає в чистім полі?Чи плачуть сироти, ограблені і голі,Без батька-матері, без хліба і без дому?Невідомий співак походу степового…Замісто струн нап'яв він тетиви спижеві,Давно забуту рать з сну будить віковогоІ до походу знай накликує нового"За землю Руськую, за рани Ігореві".Давно забута рать в забутій спить могилі,І Ігор спить, і з ним все плем'я соколине;Лиш крик поета ще лунає в давній силі,Байдужість сірая куняє на могилі,А кров із руських ран все рине, рине, рине.
Діалект чи самостійна мова?Найпустіше в світі се питання.Міліонам треба сього слова,І гріхом усяке тут хитання.Міліонам треба світла, волі,Треба вміти, як їх добиваться,Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі -Нам в Параски ласки дожидаться?Як твій брат із голоду вмирає,А його ти накормити вступиш,То чи ждеш, аж срібну ложку купиш,Чи береш букову, що він має?Як твоя у річці тоне матиІ кричить: "Рятуй мене, Антошку!" -Будеш ти на гарний човен ждатиЧи їй кинеш першу-ліпшу дошку?Зви се діалектом, зви жаргономТую дошку, ту букову ложку,А вона лунає відгомономВ міліонах серць живих, Антошку!Хай та мова вбога в славнім роді,Хай московська, польська, чеська краща -Поки служить Матері в пригоді,То вона культурі не пропаща.Хоч в сусіда там пиха багацькаУ порфирі сяє та атласі -На чуже багатство ми не ласі,Ласа лиш твоя душа жебрацька.Бідні ми, як коні на припоні,Збагатись нас труд на рідній ниві:В діалекті чи хоч би в жаргоніБудемо багаті і щасливі.Діалект, а ми його надишемМіццю духу і огнем любовиІ нестертий слід його запишемСамостійно між культурні мови.
2
2 - Дивись його статтю в "Галичанині", 1902, ч. 222, п[ід] з[аголовком] "Тщетная работа сепаратистов".
