Серафима
Шрифт:
Дівчинці виповнилося шість. Їй уже дозволяли дивитися телевізор. Кольорові картинки нагадували їй щось, щ'o – потім вона здогадалася, кмітливо, як для свого віку, пришивши до своєї уяви. Саме це була її мета. Мріяти вона не могла та й не вміла. Мріяти вчаться, як і ходити, а вона вчилася ходити сама, не інакше. Її, як після, так і до, цікавила реклама: дивний світ її життя почав вибудовуватися з кольорових кубиків. Але навіть у свої шість років вона розуміла, що те, що на екрані, гранично відрізняється від того, що брудними патьоками протікає перед вікнами її помешкання. Просто честолюбство у неї народилося раніше, ніж статевий потяг. Але сама нереальність, як картинкове курортне містечко, збуджувала, скошувала уяву, жолобила мрію. Її прямо-таки підкидало – сягнути саме такого життя. Це надто просто і надто складно, як вирішить вона пізніше. У шість в неї з’явилося саме це ім’я, а не те, що дали їй від народження, вона
3
Він з’явився у місті з великим шкіряним на коліщатках саквояжем, у шовкових штанях і зеленому піджаку, і ніхто цього не помітив. Він пройшовся саме тим кварталом, де вода в озері була акварельно-зелена. Пройшовся бруківкою під вікнами з роззяпленими віконницями, вишуканими вазончиками, чарівненькими під’їздами із запахами дорогої кави і добротно усталеного життя, але й цього разу ніхто його не помітив. Але йому напевне було байдуже, або навпаки – йому все це дуже подобалося. Він не розпитував дороги, а просто сів у трамвайчик – червону коробочку, обмальовану жовтими галунами, наче штани швейцара. Він вийшов на зупинці Троянд – великому насадженні квітів – і спустився просто на пляж. Нікому до нього не було діла. Але того дня Серафима сама рушила сірим з пожухлою і цупкою, як дріт, травою шляхом туди, донизу. Серафима ще не побачила води, а наштовхнулася на нього – незнайомця в чорних шовкових штанях і зеленому піджаку. Одяг тріпотів і мінився під легеньким вітерцем. Серафима спинилася і стала дивитися на це тріпотливе чудо, що сиділо на велетенській валізі і курило, втупившись очима у безмеж синьої води. Очі у незнайомця були світлі, з жовтими обідками, і таких очей дівчинка не бачила, принаймні у тих людей, які ночі й дні оточували її. Очі були печальними й добрими.
– Привіт! – сказала вона.
– Привіт, – відповів він і загасив сигарету об пісок.
І тому що від нього приємно пахло, сигаретами, ще чимось, дівчинка зніяковіла. Потім її увагу привернула штука, що її вона побачила через дірку в саквояжі, несподівано так; ця штука ворушилася, зникала в чорній дірці, потім знову з’являлась, ворушилась теплим клубком. Вона відразу зрозуміла, що це око. Серафима простягла руку і ткнула пальцем. Різкий біль змусив дівчинку руку відсмикнути.
– Це Коломбо Білі Гетри, – сказав чоловік і повернув взагалі до неї обличчя, ніжно бликнувши на Серафиму світлими очима.
– Коломбо Білі Гетри, – повторила дівчинка.
– Папуга. Зараз я тобі покажу. А тебе як звати? Мене Сергієм.
– Серафима, – сказала вона.
І аби вона уміла читати здивування, то неодмінно б прочитала солодкий переляк, подив і захоплення, а можливо ще щось на цьому чистому рожевому, майже жіночому обличчі.
4
Але його зрештою таки помітили: Коломбо Білі Гетри лежав на готельній підлозі зі зламаною шиєю, і крило ще билося об підлогу. А Сергія вели через море троянд – червоних і зелених, чорних і білих, – і його голова з бездоганною зачіскою, навіть зараз, коли його голого штурляли в спину, підіймалася над усіма головами, і Серафима, тримаючи мокру руку батька, зачаровано спостерігала за ним. І у людей, що вели його, був такий урочистий вигляд, наче вони зібралися до церкви. Люди випадали з кремових будиночків з палісадниками, клумбами, фонтанчиками на двориках, і зараз саме вони, а не цей чоловік, саме ці комахи-люди видавалися їй неймовірним дивом, як і її нове ім’я, що взялося невідомо звідки. Що ж пам’ятала вона? А дівчинка, нині доросла жінка з розкішним тілом, заманливим, як і порок, пам’ятала таке: весь світ перевернувся, вона сиділа, спустивши трусики на колінка, щоб не замочити, – просто робила пі-пі на унітазі, підмостивши під ноги один із саквояжів Сергія, а двері туалету прочинилися самі собою, і ніхто нічого не знав. Тільки коли в кімнату ввалився дядько Михайло (вона відразу винюхала його запах), то він першим ділом вдарив рукою навідліг балакливого Коломбо Білі Гетри. Затим упала плетена китайська етажерка з білосніжною порцеляновою баришнею. У баришні відвалилася голова.
Серафима все це бачила, але ніби не своїми очима. Далі вони стягнули Сергія, саме вони, кілька здоровенних колишніх шахтарів, усі в запахах мазуту і диму, і горілки, і ще чогось; і від ударів він загудів – чисто як неживий предмет. Батько стояв у проймищі, нервово курив, а мати істерично клекотала у нього за спиною, а він відводив її одним порухом плеча, а вона сорокою визирала то з-за одного, то з-за іншого. Серафима дивилася, як дрібні краплі крові злітають у повітря, розпилюються й сідають на подушки. І тут вона чітко зрозуміла: їй це подобається. А головне – Серафима знає, за що його б’ють. І їй не було страшно, навіть не було цікаво, їй справді подобалося.
Далі його волочили за ноги, за патли куцим готельним коридором, де стіни в проточинах і грибку, а мати била Сергія по голові сумочкою і верещала. Батько взяв дівчинку на руки, відвернув обличчя і поніс. Вона з цікавістю висунулася з-за плеча, щоб глянути, що там з папугою. Коломбо Білі Гетри бив крилом об паркет. І він їй зробився огидним, як і того першого разу, коли вона побачила його око крізь дірку в саквояжі.
Сойка ударилася об порцеляну неба. Дівчинці нагадалися піала з білим рисом, посипаним суницями, запашний чай, незрозуміле і нудне читання, прогулянки уздовж берега… І чи тоді, чи пізніше (напевне вже пізніше) вона знала, що він нічого не хотів; це перша й остання безкорисна допомога чи спроба в її житті. Але тієї хвилини у низу живота шпигонуло, жах водоростями розповзся по грудях, зелені мацаки розбили зіниці. Натовп все сповзався рідким потоком, що щохвилини гуснув. І вона все забула, лише з жахом спостерігала за сойкою, яка строкатим теплим камінцем пролітала раз у раз над головами людей. Серафима глянула на дівчинку, трохи старшу від неї, з побрудненими колінцями. Вона подивилася на дівчинку й усміхнулася. На цьому все і скінчилося. Що трапилося з Сергієм, старим клоуном, що приїхав відпочивати сюди до моря, гнаний відчаєм самотності і старості, і став просто опікуватися Серафимою, вона дізналася через багато років: його випустили, але через рік він помер. Йому повідбивали нирки чи ще щось. Яка різниця. Одне точно вона знала: аби вони зустрілися на шість років пізніше, то вона неодмінно б йому дала.
5
Вона знала, що в підлітковому віці проявляється найбільше те, що люди намагаються потім приховати, скоряючись немислимим і невидимим законам. У тринадцять хлопці агресивні й злі, вони дрочать і б’ються. У дівчаток проявляється вся їхня зміїна сутність. Вона зрозуміла це раніше, ніж їй виповнилося тринадцять. До тринадцяти її прихистком був підвал, завалений ящиками з написами «Манго», «Бонд» і казна-якою рухляддю. Сюди їх з Настею приводив далеко не запах. Дитячі вирізки, потім зняті трусики. Вони намагалися імітувати любов, навчалися цілуватися. Але вона часто, випивши коньяку, розповідала, що від цього кривляння їй робилося смішно. Обидві мріяли про дивні світи, що там, на тому боці. У Насті було піаніно, а ще листи, які вона писала сама собі, хоч казала, що вони нібито від заморського коханого. Іноді подруги приходили до Насті. Пили чай, Настя сідала за піаніно і, томно прикривши очі, грала любовні романси. Саме під котяче бренькання подруги у Серафими народжувалася думка, що все це їй не потрібне, а потрібне лише те, чого вона хоче. А потім прийшло кохання. Перше.
Територія їхнього міста поділена умовно. Всі умовності створені людською психікою й уподобаннями, соціальним статусом. Як водиться. Після випадку з Сергієм, Коломбо Білі Гетри і лікарнею, куди її помістили (після всього), вона жодного разу не бувала на тому боці. І весь час думала про це. Низка барів, що починалася від цього кварталу і тягнулася ріденьким потічком до центру і на другий кінець, кишіла життям. Туди-бо і спрямовувалися погляди Насті й Серафими.
6
Там відразу закінчувалися хмари, і саме цією дорогою можна було без перешкод потрапити в кипучий, наче розтоплена лава, район ресторанів, барів і просто дешевих гадючників. Їм виповнилося по тринадцять. Точніше, Насті було тринадцять з половиною, а Серафимі тільки восени мало виповнитися. Настя це, напевне, розуміла. У неї виросли раніше цицьки, вона ходила, погойдуючи стегнами, і усміхалася, зовсім не як підліток. Нічого в ній не видавало підлітка, хіба що прищики біля рота і на лобі. Тож там, де бавовною збивалися хмари і провалювалися кудись у червону пащу урвища, де смоктало піски море, на них чекало щастя. Вони чітко визначили день, коли вийдуть, спустяться і пройдуть повз кілька порожніх зупинок, присипаних антрацитовим пилом, візьмуть таксі і куритимуть довгі ментолові сигарети, скидаючи попіл у вікно. Так, саме так все має статися.
Настя вибивала з піаніно полонези і все говорила, говорила. Як погано запрограмована машина: шматки журнальних статей, кіношних сюжетів, вчинки героїв мильних опер. Піднята догори голова, кучері на плечі, шия з родимками. Серафима тямила, що Настя красива і приваблива. Хоча в її голові напевне не існувало такого поняття – краса. Треба сказати, що вона добре знала, що таке хтивість, хоча саме це слово й не було їй відоме. Але Настя, в її розумінні, спокусницею не була. Гарні цицьки і ноги – п-фе-е. Нічого це для Серафими не означало. Вона мала план, і з кожним роком і кожним днем він все чіткіше набирав контурів її власного маленького материка.