Серафима
Шрифт:
Тут її застануть Фікса, циган, вурка, та його безіменний приятель, і поведуть у інший світ. Вона ще за звичкою збиратиме оберемки трави, але Фікса скаже:
– Пішли, я тобі покажу світ.
Хоч їй усі так говорили, але вона пішла, наче підкоряючись дивному поклику. Вони пішли: попереду – його безіменний приятель у дорогому костюмі і модних черевиках. Фікса зупинився, притримавши за руку Серафиму. Його вишневі очі хитро зморгнули, а безіменний приятель, пройшовши сонячний сніп, вискочив на тінь і зайшов до будинку Шпулі. Скоро повернувся. Показав рот, повний білих зубів, і сказав:
– Звіздєц. Готові.
– Що з ними?
– А фіг його знає, – сказав той і залибився. – У обох піна
– М-д-а-а-а, пішли, мала. На нас чекають великі діла.
Тримаючи своєю шерхлою рукою пальці Серафими, звернувся до приятеля:
– Годину послідкуй за будинком. Забери все необхідне, і я тебе чекаю на нашому місці. Мілка не повинна знати.
4
І вона зараз дивитися у темноту вечора, вся обнята спокоєм, наче чиїсь дужі руки заспокоїли її перед порогом; Святвечір наливається фіолетовим. Гірлянди над Хрещатиком, люди видувають пару і тріщать подарунковими пакунками.
Ніздрі в неї червоні від морозу, а руки тільки почали відходити. Краї китайської занавіски ворушаться; відразу за голубизною тканини – сталева стіна холодильника. Вона сидить на стільці. З іншої кімнати повільно йде він: тонкі ноги, сам худий, хоч і з одвислим, мов у кенгуру, черевцем. Тільки очі його ворушаться якось дико, наче у зляканого коня. Але вона цього не помічає. Він одягнений у майку, і майка зараз в крові. Він дивиться відразу крізь простір двох кімнат, блискає очима і показує, провівши пальцем по горлянці, що все, кінець. Серафима добре розуміє, що це означає. Великий круглий ліхтар прилипає до шибки.
А було так чи, певне, інакше, вона навіть не може згадати за стільки років. Фікса завжди ходив – кімнатою, з кімнати до кімнати, довгими коридорами, тюремними камерами. Він просто не міг встояти на місці – сухоребрий, хоч і з черевцем, невротик. Лише обличчя у нього було приємним, але тільки тоді, коли він запускав венами дозу героїну чи нюхав кокс. Їй було байдуже. Він приходив серед ночі або здебільшого на світанні, завалювався на неї, потім лягав на спину і кілька хвилин хрипко відсапував. Від нього смерділо дорогими жіночими парфумами, тютюном. Потім він починав говорити, наче витягувати слова з темряви. І їй подобалося, коли він так говорив – упевнено і відчужено. Фікса говорив, де, коли, як і з ким вона має зустрітися чи просто познайомитися. І куди вести клієнта. Решта не її справа. І вона після всього засинала у нього на грудях, а він ще довго у пітьмі хрипів хворими бронхами.
Коли їй треба було йти до пана Нестеренка, Мілка, ще одна подружка Фікси, – завжди брудна циганка, що, здається, і народилась у бігуді, – несподівано занепокоїла ся. Серафима відклала книжку: лікувальні трави, симптоми отруєння й таке всяке. Вона подивилася у глиб коридору, прикликаючи звідти густу темряву, бо у темряві, і лише там, вона почувалася безпечно і спокійно, і мовила:
– Що трапилося?
З дахів крапало. Цілу ніч віяв вологий вітер і пахло морем. Серафима не спала. Фікса не приходив, і це її сьогодні влаштовувало. Вона встала, але відразу сіла на ліжко, відчуваючи, що ноги у неї слабі, і взагалі якесь нове паскудство навалюється і бере своїми теплими лапами. Потім вона упала на чотири. Її нудило, а світ ставав перед очі поплавленою лялькою. Ось так воно тоді було, і вона ні про що не здогадувалася. Мілка спала поруч на розкидному дивані. Повернулася на бік, пустила гази і засопла. І тоді Серафима виблювала.
5
Так, вона тоді ще носила дитину, коли вони увалилися у зелений півморок, несучи за собою гнилу листопадову погибель, і вона якраз думала про яскраве сонце – яким воно для
Нестеренко закрив пройму дверей. Їхні погляди зустрілися: холодний – та здивований, зляканий, наче у людини, що її підчепили за ноги. Нестеренко підвів руки, але хукнуло – і він сповз, лишаючи на косяку червоні тонкі смуги. Вона навіть порахувала, що дві. Вона сиділа, як оце і зараз, і дивилася, що буде далі. Було, звісно, неприємно. Фікса нагнувся, вхопив за волосся Нестеренка і полоснув синім лезом по горлу. Серафима зойкнула і підібрала на стільчику ноги. Кров була зовсім не червона – чорна. За рік вона цього перебачила. Її знудило. Мілка у шкіряних штанях переступила через Нестеренка, чи через те, що від нього лишилося, ухопила її за руку і потягла в холодну ніч, з голими деревами і білим снігом.
6
У житті таланить покидькам. Це Микола Георгійович Реус знав напевне. Майор Реус із зовнішністю неандертальця, інтелектом Білла Гейтса. Реус носив штани, подібні до козацьких шароварів. Можливо, широкими зеленими вельветовими штанинами з золотавим відливом прикривав свої важкі слонячі ноги. Неодмінними для нього були свіжа добротна сорочка фірми «Левіс» і невидима, навіть бджолам, хмарка дорогого парфуму. Зараз він зачудовано повертав на мідний таз сонця широке лице з переламаним носом, підставляючи під косе проміння понівечене вухо. Останньою ознакою завдячував чи то тунгусам, чи то якутам. Але, перш ніж усвідомити целулоїдну прекрасність життя, відчув, що його крихітна коробочка, повна чужих проклять, зачеплених ним самим на далеких дорогах, гуде злими демонами. Вони бзділи, верещали і билися, а майор уперто вимітав їх кожного разу і доскіпливо збирав докупи, мов обривки розірваної записки, раз у раз починаючи все спочатку, занурюючись у безнастанність починань, яка навалюється чавунними хвилями разом з пізньою осінню.
І саме восени, повертаючись до своєї контори, він побачив чиюсь рожеву ручку, рожевий шкіряний плащ, а потім попливло перед очима, і від того його сон сповнився мовби торохкотінням зламаного будильника. Але це входило в плани підстаркуватого майора. Можливо, не так підстаркуватого, як утомленого. І він почав спостерігати за під’їздом будинку на Басейній, де була кав’ярня, будинку, що його нині вже немає. Дуже скоро Реус дізнався причини появи жінки у рожевому плащі, вичислив за три тижні те, що київська міліція вираховувала три роки.
Реус і далі мав би Фіксу за дрібного сутенера й злодюгу, аби не випадкова зустріч із Серафимою – коли яскравий клубок тепла вибухнув у голові і зуби заоскомило листопадом. Замкнувсь од усього в квартирі. Прокидався серед ночі і разом з міцним «Кемелом» сьорбав ніяке нічне повітря, зовсім по-дитячому, намагаючись дослухатися до якихось знаків чи просто так ворушачи очима пітьму. Так минуло три дні, досвід дорослої людини поборов почуття, і колишній майор вийшов на вулицю.
Справа в тім, що спершу він тримав, на Бастіонній, маленьку юридичну конторку, а коли та збанкрутувала, відкрив фірму, що надавала криміналістську допомогу державним службовцям і взагалі – кому завгодно. Вона проіснувала рік, Реус «піднявся» трохи й перебравсь під державне крило в район Бессарабки.