Серце Всесвіту

Бердник Олесь Павлович

В СХОВИЩІ ІГ-РИ

Нур, ніби прокидаючись зі сну, туманним поглядом глянув на Вчителя і прошепотів:

— Яка гігантська боротьба. Я й не знав цього…

— Про це ніхто не знає тепер, — відповів Рі-о.

— Але звідки Ро-а — старий вождь знає про сховище Іг-ри?

— Сі перед смертю залишив заповіт вождю Ма-ото. Він передав його своїм нащадкам. Так дійшло до наших днів.

—

А якби вмер ти, Ро-а, хто б знав таємницю сховища?..

— Моя дочка… Мі-а…

Рі-о жестом подякував вождю за гостинність, рішуче сказав:

— А тепер пора. Веди мене, Ро-а, в сховище. Я мушу знати, на що розраховувати…

— Учителю, — схвильовано озвався Нур, і темні очі його заблищали, — ти візьмеш мене з собою?..

— Ні, — твердо вимовив Рі-о.

— Чому?

— Така заповідь Сі. Залишайся тут, доки я не повернусь…

Старий вождь поглянув на дочку, показав їй рукою на гостя.

— Мі-а, я залишаю гостя на тебе…

Нур розгублено і похмуро дивився, як Рі-о і вождь випливли з житла, попрямували понад берегом і зникли в тумані. Обличчя його посіріло, по ньому забігали дрібні судороги. Мі-а торкнулась ніжно його чола, співуче промовила:

— Чого засмутився наш гість? Ти розгніваний тим, що Вчитель не взяв тебе з собою?

Нур силувано всміхнувся.

— Ні. Я спокійний.

— Неправда. Я відчуваю твій настрій. Зламай його. І не бажай того, чого ще не заслужив. Таємниця відкриється перед тобою тоді, коли вона сама забажає цього…

…Ро-а привів ученого в ущелину, яка глибоко розрізувала острів Ма-ото між двома димлячими горами Тьо. Тут ґрунт був гарячий, з численних щілин виривалися вихори розпечених газів, бурий туман нависав угорі, ховаючи за густою запоною небо і Зірку-матір.

Вождь зупинився перед химерними заростями кам’яних ма-ура. Вони створювали непрохідні хащі. Навіть дикі звірі боялися пробиратися між ними, щоб не наткнутися на гострі віти, що загрозливо стирчали в різні боки. Рі-о запитливо поглянув на вождя.

Той хитнув головою.

— Тут, — коротко сказав він.

Учений помітив при самому ґрунті невелику ущелину. В неї ледве зміг би пролізти дорослий Тайя. Рі-о оглянув її, задоволено всміхнувся.

— Надійно сховав скарби Іг-ра великий Сі…

Старий вождь мовчки наблизився до ущелини, ліг на ґрунт, поповз під нагромадженнями кам’яних рослин. Рі-о попрямував за ним.

Ущелина незабаром розширилась. Тайя опинилися в чотирикутному приміщенні, вирубаному в суцільній скелі Рі-о з подивом відзначив, що темрява зникла. Тонке сяйво випромінювалося зі стіни, воно заливало всю схованку. Тут, певно, вже діяли джерела штучного проміння, заховані ще Сі.

Ро-а жестом запросив Рі-о далі. Вони почали опускатися глибше, під поверхню ґрунту. Здалека глухо долинав гуркіт Тьо, скеля ледь помітно здригалася.

Вождь зупинився перед глухою стіною.

Праворуч від неї височіла червона овальна плита каменю. На ній невідомий майстер висік обличчя Тайя. Воно було сповненим енергії і мужності, погляд спрямований вгору, до зірок. Рі-о довго дивився на зображення, і в душі його втрачалося відчуття, що він дивиться на камінь. Він бачив лише думку, символ, ідею майстра, який передав не стільки зовнішність, скільки внутрішній світ цього І айя.

— Сі? — чи то запитав, чи то ствердив Рі-о.

— Він, — тихо відповів Ро-а.

Рі-о схилився до підніжжя каменя, торкнувся чолом. Те ж саме зробив і вождь.

— Під цим каменем його прах, — сказав Ро-а. — Мої діди поховали його. А скульптуру вирізьбила моя донька, Мі-а. Але нам пора, сей Рі-о…

Вождь зупинився перед глухою стіною, почав голосно говорити якісь незрозумілі слова Рі-о розібрав серед них кілька забутих термінів. Це, напевне, був пароль, залишений предкам Ро-а великим Сі.

Справді, незрозумілі для вождя слова були ключем, що відкривав сховище Іг-ри. Стіни здригнулися, безшумно розсунулися на боки. Ніжне зеленкувате проміння полилося з високого, сферичного підземелля.

Рі-о кинувся вперед. Він захоплено зупинявся перед рядами лі-а, торкався їх руками, гладив прозорі деталі, які були зовсім новісінькі, ніби залишені кілька днів тому. Учений з вдячністю подумав про Сі, про його геніальну передбачливість. Тут були і універсальні лі-а, які могли конструювати і будувати будь-які інші апарати, і досконалі ро-да для передачі вібрацій поля думки на відстань та для інших психічних впливів і навіть портативні пристрої Бьо для використання ефектів багатомірності простору.

— Ти задоволений, сей Рі-о? — суворо запитав вождь.

— Я навіть не сподівався побачити таку могутність! — щиро відповів Рі-о.

— Тоді я щасливий. Духи предків моїх спокійно спочинуть. Заповіт Сі почав жити…

— Та-іна не забуде тебе, Ро-а!

— Мені про це байдуже, — сказав старий вождь. Його обличчя набрало гордовитого, величного вигляду. — Я хочу вмерти, знаючи, що Та-іна воскресне…

— Тут заховані страшні сили, Ро-а. Навіть Виші Сфери не мають нічого подібного. Вони виродилися і багато чого забули за тисячі спіралей занепаду…

— Хай щастить нам, сей Рі-о. Одне лише смутить мене: ніхто з Тайя материка Арс не знає таємниці оцих лі-а. Де ти візьмеш помічників? Чи будеш готувати їх з жителів Ма-ото?

— Славетний Ро-а, — засміявся Рі-о. — Ці лі-а не потребують багато рук Вони діють самостійно, треба лише дати їм ціль і план. У мене є один помічник. Ще доведеться полетіти таємно назад і захопити кількох вірних Тайя, які допоможуть мені. А тепер скажи мені, вождь, чи навколо Ма-ото є пустельні великі острови. Будівництво ми почнемо якнайдалі від Ма-ото, бо це небезпечно для Тайя…