Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
День видався похмурим і прохолодним — перші ознаки наближення зими. По вулицях бродили натовпи людей у пошуках роботи, рухалися вози, навантажені чим завгодно, від гною до грубої темної тканини, їхали фургони, що перевозили головним чином будівельні матеріали для палацу. Ніккі доводилося ступати вкрай обережно, щоб не вляпатися в купи гною на дорозі, і проштовхуватися крізь натовп, що рухався повільно, як бруд у відкритих стоках.
На вулицях було повно нужденних, багато з яких напевно прийшли в Алтур-Ранг в пошуках роботи, хоча в залі робочої сили народу майже не було. Черги в булочні вишикувалися
Ходили чутки, що коли-небудь зможуть поставляти більше сортів хліба. Ніккі сподівалася, що в той день з'явиться і масло. Масло іноді продавали. І хліб, і масло коштували недорого, тому Ніккі знала, що може дозволити собі купити трошки масла для Річарда. Якщо воно буде, звичайно. Його практично ніколи не бувало.
Ніккі вже сто вісімдесят років намагалася допомагати людям, але, схоже, зараз людям жилося нітрохи не краще, ніж майже двісті років тому. Втім, ті, що живуть у Новому світі, цілком процвітають. Коли-небудь, коли Орден буде правити всім світом і імущих змусять ділитися з іншими, тоді все нарешті стане на свої місця і все людство заживе так гідно, як воно заслуговує. Орден про це подбає.
Булочна знаходилася на перехресті, так що черга загиналася за ріг. Ніккі стояла за рогом, прихилившись плечем до стіни, і спостерігала за проходячим мимо натовпом, і тут раптом одне лице привернуло її увагу.
Очі її округлилися й вона випросталась. Ніккі очам своїм не вірила. Що вона-то робить в Алтур-Ранзі?!
Ніккі взагалі зовсім не хотілося це з'ясовувати. Тільки не зараз, коли вона так близька до відповіді. Витівка з Річардом дійшла до критичної стадії. Ніккі була абсолютно впевнена, що все ось-ось вирішиться.
Нікі накинула на голову темну шаль, прикриваючи своє світле волосся, і туго зав'язала її під підборіддям. Сховавшись за спину товстої тітки і притулившись до стіни, Ніккі обережно визирнула.
Ніккі спостерігала за сестрою Алессандрою, яка пильно вивчала лиця всіх перехожих. Найбільше вона була схожа на гірську левицю, що вийшла на полювання.
Ніккі знала, на кого полює Алессандра.
При інших розкладах Ніккі була б рада зустрічі, але не зараз.
Ніккі пірнула назад в укриття і не висовувалася, поки сестра Алессандра не розчинилася в людському океані, що заливав вулицю.
61
В останній раз оглядаючи своє рідне місто, Ейдіндріл, Келен щільніше затягла свій вовчий кожух, намагаючись захиститися від пронизливого вітру. Вона згадала, що було так само по-зимовому холодно, коли вона востаннє бачила Річарда. У сум'ятті буднів і в запалі битв думки її зазвичай були зайняті насущними питаннями. І несподіване нагадування про Річарда було нехай і гірким, але приємним відволіканням від військових тривог.
Перш ніж піти з вершини пагорба, Келен озирнулася, їй хотілося наостанок помилуватися пишнотою Палацу сповідниць вдалині. Всякий раз, коли вона бачила його могутні білі мармурові колони і ряди високих вікон, її охоплювало щемливе відчуття дому. Багатьох людей вигляд палацу лякав або викликав благоговіння, але в Келен він завжди будив лише теплі почуття. Тут вона виросла, і з цим палацом у неї було зв'язано багато щасливих спогадів.
— Це не назавжди, Келен.
Келен глянула через плече на Верну.
— Так, не назавжди.
Як би їй хотілося в це вірити!
— Крім того, — посміхнулася Верна, — ми позбавили Імперський Орден людського поповнення, а це саме те, що їм насправді потрібно. І залишаємо їм лише камені да дерево. А що означають камені і дерево, якщо люди врятовані та в безпеці?
— Ти права, Верна, — посміхнулася Келен крізь сльози. — Тільки це і має значення. Спасибі, що нагадала.
— Не хвилюйтеся, Мати-сповідниця, — сказала Кара, Берліна та інші Морд-Сіт разом з військами простежать за населенням і подбають, щоб вони спокійно дісталися до Д'хари.
Келен помітно повеселішала.
— Хотілося б мені побачити пику Джегана, коли він майбутньої навесні нарешті добереться сюди і не виявить жодної живої душі!
Сезон ведення військових дій підходив до кінця. Якщо проведене разом із Річардом в горах літо видалося дивним сном, то літо нескінченних битв здавалося сущим кошмаром.
Війна була відчайдушна, важка і кривава. Бували моменти, коли Келен думала, що ні вона, ні війська більше так не витримають, що їм всім прийшов кінець. І всякий раз вони все ж примудрялися виплутуватися. Траплялося й таке, що вона ледь не жадала смерті, аби тільки закінчився цей безперервний кошмар, щоб більше не бачити смерть і страждання, не бачити, як втрачаються безцінні життя.
Всупереч величезній чисельній перевазі Імперського Ордена, незважаючи на гадану непереможність його багатомільйонних полчищ, Д'харіанська імперія змогла затримати просування імперців і не дати їм захопити Ейдіндріл в цьому році. Несучи багатотисячні втрати, вони все ж змогли дати сотням тисяч жителів Ейдіндріла та інших лежать на шляху Ордена міст час забратися геть.
Пізньої осені величезні орди Імперського Ордена дісталися до широкої долини, де в Керн вливався широкий приплив і де було достатньо місця, щоб сконцентрувати всі сили. Однак наближалася зима, і Джеган, вже навчений, не побажав ризикувати. Так що імперці, поки була можливість, воліли окопатися. Д'харіанці встановили оборонні рубежі північніше, перекривши шлях до Ейдіндріла.
У точності, як і передбачав Уоррен, Ейдіндріл в цьому році виявився імперцям не по зубах. Джеган знову проявив властиву йому обережність і терпіння. Він вважав за краще зберегти цілісність та боєздатність своїх полчищ до кращих часів, щоб успішно піти в наступ, коли погодні умови поліпшаться. Таким чином, Келен з д'харіанцями отримали невелику перепочинок, але це затишшя не могло тривати вічно.
Келен тихо раділа, що передбачення Уоррена збулися: Ейдіндріл впаде лише в наступному році. Принаймні не буде різанини. Вона не уявляла, з якими труднощами доведеться зіткнутися жителям на шляху в Д'хару, але в будь-якому випадку це куди краще, ніж неминуче рабство і розгул смерті, залишся вони в місті під п'ятою Ордена.