Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
— Почнемо з першої частини?
— Звичайно… — тихо відповіла Наташа.
Бібліотекар засунув коробочку в нішу проектора і натиснув на одну з кнопок. На протилежній стінці з’явився портрет Северсона.
— “Син Півночі”, “жива книга” Олексія Черепанова та Наталії Орлової… — пролунав незнайомий басовитий голос.
— Це було року тисяча дев’ятсот двадцять восьмого… — продовжував диктор в той час, як крізь портрет почали проступати обриси портового міста.
— Тромсе!.. — прошепотів Северсон.
— Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальні кадри вашого
Потім ішли фотографії Амундсена та “Латама”, а за ними — маленька карта з рухомим літачком, який просувався в напрямку Шпіцбергену. За групою островів він несподівано зник, а замість нього з’явився червоний кружечок.
— Десь у цьому районі “Латам” зазнав аварії… — пояснював диктор. — Спостерігач літака Северсон невідомо як потрапив на берег безіменного острівця, де й замерз. Збігали роки, минали десятиріччя. Надійшли величні дні визволення всього людства. Здійснились передбачення Маркса та Леніна: капіталізм та імперіалізм зійшли зі сцени історії. Назавжди зникла небезпека війни. Велетенські творчі сили, які гайнувалися раніше на створення засобів знищення, звільнились тепер для найпрекраснішо-го: для боротьби за щасливе сьогоднішнє і ще прекрасніше майбутнє людей. Настав небачений розвиток техніки й науки. Вже через двадцять п’ять років після усунення небезпеки війни людство мало таку силу, що могло стати на бій з Сахарою і Арктикою. На протязі наступних п’яти років ми витіснили льодовики аж до Північного полюса. І ось на цьому славетному переможному шляху і було знайдено Северсона…
Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючі події.
Бергер доповідає Всесвітній Академії, що в одному з льодовиків на крижаному острівці знайдено невідому людину в одязі пілота двадцятих років двадцятого століття. Він лежить скоцюрблений у прозорій кризі, наче спить. Голова його — на лівій руці, а правою він притримує шкіряне пальто.
На острів приземляється вертоліт. З нього виходить група лікарів-тарабкінців. Спеціальним інструментом вони вирізають великий крижаний куб з тілом людини і з допомогою кранів навантажують на літак.
На екрані з’являється Москва, а потім велика лабораторія.
— У кишені невідомого було знайдено військовий білет… — звучить голос диктора, і на екрані з’являється знімок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в воді: літери тексту розмазані і перетворились на брудні смуги. В графі: “Прізвище” — видно тільки “…е…сон”.
Фотографію книжки змінює кадр у лабораторії. Усміхнена чорнява дівчина (Северсон одразу ж упізнає в ній Наташу) каже:
— “Е…сон” — це мені не зовсім подобається. Знайшли ми його на півночі, то й будемо поки що називати Северсоном.
— Рік важкої і відповідальної наукової праці, рік упертої боротьби з невблаганною природою… — продовжує диктор. — І нарешті все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати… Северсон вимовляє перше слово… Наука святкує одну з найбільших перемог… Смерть поступилась!..
“Жива книга” закінчилася. В залі лунає музика, яка підносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
Северсон зворушений.
— Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. — йому перехопило дух.
У Наташі очі сяють щастям. З радості вона б розцілувала Северсона!
Криза минула. Тепер можна сміливо стати перед Тарабкіним і сказати: наш любий Северсон уже живе в теперішньому часі!
Розділ X
В КРАЮ ЧУДЕС
Завдяки чималій дозі снотворного, яким почастувала Наташа Северсона увечері, пацієнт спав міцно, прокинувся бадьорим і енергійним. Події минулого дня вже частково втратили для нього свою гостроту, він мав змогу спокійніше обміркувати побачене й почуте.
“Люди тепер живуть розкішно, але коли вони працюють? — раптом спало йому на думку. — Хто забезпечує увесь оцей добробут? Я нікого досі не бачив за роботою”.
Звісно, можна було б розпитати, але він волів побачити все на власні очі, тим-то, як тільки прийшла Наташа, сказав:
— Я маю до вас невелике прохання… Чи не могли б ви нагадати Митькові про його обіцянку? Він учора запросив мене на електростанцію, де працює його батько.
— А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсій. Тільки, прошу, будьте цілком одверті: як на вас впливає все побачене?
— Не знаю… — відповів він по паузі. — Поки що я тільки цікавлюсь усім. Я б хотів зараз промчати світом і подивитись, як він змінився.
— А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лікування?
— Я почуваю себе вже зовсім здоровим і бадьорим.
— Це так, — погодилась Наташа. — Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь приніс би тривалий сон.
— Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?
— Саме сон і допоміг вам стати на ноги. Людина витримує без їжі місяць, а без сну — лише кілька днів. Великий фізіолог Іван Петрович Павлов довів, що багато хвороб людини виникають внаслідок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять ніякі ліки, а тільки сон, коли нервові клітини припиняють свою діяльність і відпочивають.
— Вірю вам. І все-таки спати мені не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.
— Отаким ви мені подобаєтесь, Северсон! Тоді скажу вам по секрету: Митько вже давно чекає на вас.
Очі Северсона засяяли. Кількома стрибками він вибіг у коридор, схопив хлопця і високо підняв над головою:
— Ти, мій хлопчику, ти — найкращий лікар!
А Митько намагався набрати зосередженого й поважного вигляду:
— Я прийшов повідомити, що батько сердечно вітає вас і запрошує до своєї електростанції… Як бачите, я завжди дотримую слова.
— Ти тут живеш, Митю? — запитав Северсон, коли вони втрьох підійшли до великої красивої споруди, що поросла диким виноградом.
— Ні, товаришу Северсон, тут працює мій батько, — відповів хлопець, — Оце й є московська атомна електростанція.
— Ого! — здивувався Северсон. — В такому палаці міг би жити й англійський лорд!.. А де ж димарі?.. Чим тут опалюють?
— Тепер уже електростанції не опалюють, — пояснила Наташа. — Вони працюють на невичерпній енергії атомів… Але про це поговоримо пізніше.