Сивий Капiтан (на украинском языке)
Шрифт:
Мiгель Хуанес великими кроками попростував назад, до свого всюдихода, щоб негайно ж передати по радiо новий наказ. Але не встиг вiн дiйти до машини, як почув збентежений вигук Хосе Френко:
– Вiн рухається, пане Хуанес! Рухається!
Детектив озирнувся. Так, "Люцифер" повiльно рушив з мiсця. Куди Сивий Капiтан хоче скерувати його? А, байдуже, адже на першiй-лiпшiй дорозi, що веде з лiсу, його чекають нацiленi гармати.
В цей час заторохтiли частi пострiли. То, виконуючи попереднi накази, солдати, озброєнi важкими кулеметами, зблизька обстрiлювали "Люцифер", намагаючись влучити насамперед у гумовi його балони.
Кулi,
Холодне шаленство поступово охоплювало Мiгеля Хуанеса.
– Гаразд!
– тупнув вiн ногою.
– Ти сам обрав собi долю, божевiльний чоловiче! Iди, йди назустрiч смертi!
I, не гаючи анi хвилини, особливо уповноважений полiцiї нахилився до мiкрофона радiостанцiї й наказав обслузi артилерiйських гармат вiдкрити нищiвний вогонь, як тiльки вона побачить сiро-зелений автомобiль.
3. БОЖЕВIЛЬНИЙ АВТОМОБIЛЬ
Тим часом "Люцифер" устиг зробити по галявинi майже пiвколо, скеровуючи свiй неквапливий рух до однiєї з дорiг, яка була немов продовженням тiєї, що нею приїхав сюди всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Вона також тягнулася вздовж неширокої просiки.
– Що то за дорога?
– спитав Хуанес шофера.
– Куди вона веде?
Шофер знизав плечима:
– До пустелi Хоравенте. Отак, крiзь лiс, прямо до скель.
– Проїжджа?
– Така, як i та, що нею ми їхали. Подекуди двi машини не роз'їдуться, пояснив шофер.
– Вiн наче знає, що всi iншi шляхи перетято, - зауважив ззаду Хосе Френко.
– I вибрав оцей.
– А що це йому допоможе?
– люто огризнувся Хуанес.
– Адже вiн все одно опиниться над урвищем. Хiба ми цього не врахували?
– Так-то воно так, пане Хуанес, але все ж таки краще було б нам... почав був несмiливо Хосе Френко. Проте детектив одразу обiрвав його:
– Не скиглiть, Френко! Вiн не може вислизнути! А скажiть, - спитав вiн шофера, - звернути до моря там можна?
– Нi, - вiдповiв шофер.
– А з урвища над морем можна з'їхати?
– Нi, там шлях обривається. До моря можна спуститися тiльки пiшохiдними стежками.
– Чуєте, Френко? Саме так, як ми й передбачали. Ну, друже, - звернувся знов Хуанес до шофера, - давайте слiдом за ним. I не вiдставати! Я хочу бути поблизу, коли Сивий Капiтан спиниться.
"Люцифер" уже встиг вийти на просiку i, збiльшуючи швидкiсть, вiддалявся вiд галявини.
– Вперед!
– гукнув Хуанес.
Всюдихiд рушив. Вiн легко перетяв галявину i помчав слiдом за "Люцифером".
– Бiльше газу!
– нервово наказав Хуанес.
– Здається, вiн тiкає вiд нас!
Шофер натиснув на педаль. Справдi, "Люцифер" уже зникав за поворотом.
– Швидше, швидше!
– не вгавав Хуанес.- Скiльки тут до пустелi?
– Кiлометрiв двадцять, не бiльше. Але далi дорога не така пряма. Чимало поворотiв...
– То й краще. Нам легше подолати їх, нiж йому.
Мiгель Хуанес вiдкинувся на спинку сидiння. Потужний двигун всюдихода переможно загув, наче радiючи з того, що йому дають можливiсть показати себе. Тремтяча стрiлка спiдометра повiльно, але впевнено посувалася праворуч: сiмдесят... вiсiмдесят... дев'яносто кiлометрiв на годину... уже близько ста...
– Ось вiн!
Далеко попереду, там, де, здавалося, дерева починали рiдшати, показалися знайомi обриси "Люцифера". Але тiльки показалися. Вiдстань мiж обома автомобiлями не зменшувалась. Сивий Капiтан пiдтримував, очевидно, таку саму швидкiсть, що й всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Дивно: як мiг вiн на такiй карколомнiй швидкостi маневрувати важким i незграбним "Люцифером", долаючи всi цi повороти? Адже Мiгель Хуанес бачив, як напружено тримає кермо його шофер, вiдчував, як час вiд часу шоферовi доводиться пригальмовувати на крутих поворотах, щоб всюдихiд не занесло, не вдарило об якесь дерево край дороги...
– Ще газу!
– коротко наказав Хуанес.
Стрiлка спiдометра наблизилася до ста десяти. На лобi шофера виступили крупнi краплини поту.
Раптом Мiгель Хуанес помiтив, що вiдстань мiж двома автомобiлями наче зменшилася. Так, так, Сивий Капiтан зменшував швидкiсть! Ага, це - кiнець лiсу. Починається пустеля!
– Шукає повороту, щоб не опинитися над урвищем, - промовив збуджено Хосе Френко.
– Не вийде, не вийде, - злорадно вiдповiв Хуанес.
– Тепер перед ним тiльки один шлях, до моря. Так?
– злорадно повернувся вiн до шофера. Той мовчки кивнув головою, не зводячи очей з дороги.
Так, звернути було нiкуди, це не потребувало доказiв.
Дрiмучий лiс Фонтiверос залишився позаду. Дорога вибiгла в пустелю Хоравенте - велике кам'янисте плато, на якому наче рукою невiдомих гiгантiв були накиданi брили i скелi. Вони нагромаджувалися де-не-де цiлими горами, стирчали там i тут окремими гострими стрiмчаками. Це був величезний природний заповiдник скель та бескидiв, створений в незапам'ятнi часи примхливими i слiпими стихiями. Жодного дерева, жодного куща: все випалене спекою, вiд якої трiскалося камiння. I серед цих скель та бескидiв звивалася вузенька, така ж сама кам'яна дорога, що була прокладена тут дуже давно, ще за часiв середньовiччя, вiд великого замку, який височiв над урвищем на березi моря, до лiсу Фонтiверос i далi в глиб країни. Давно вже вiд того замку лишилися самi руїни, але дорога, збудована руками тисяч невiльникiв, все ще iснувала, хоч i не вела вже нiкуди. Вона звивалася серед скель, обходячи бескиди, час вiд часу звужуючись так, що й справдi не можна було б роз'їхатися двом машинам. I таки справдi, ця дорога не мала вiд лiсу Фонтiверос i до самого урвища над берегом моря жодного вiдгалуження: та й для чого вони були б тут, у цьому мертвому краю, в цiй спаленiй пiвденним сонцем кам'янiй пустелi, де не лишилося нiчого живого?..
Мабуть, Сивий Капiтан не знав, що ця мертва дорога не зможе привести його нiкуди, крiм нової пастки, ще безнадiйнiшої, нiж та, яку вiн зоставив за собою в серединi лiсу Фонтiверос? Але, так чи iнакше, Сивий Капiтан скерував свою машину в безвихiдь...
Дивно було тiльки одне: "Люцифер" навiть на цiй звивистiй i вкрай небезпечнiй дорозi, що крутилася гадюкою помiж скель i стрiмчакiв, не лише не зменшував швидкостi, а, навпаки, ще збiльшував її. Подеколи великий сiро-зелений корпус його зовсiм зникав мiж скелями, бо всюдихiд Хуанеса не встигав пiдтримувати однакову вiдстань. I коли б не певнiсть, що з цiєї пекельної, наче вигаданої кимсь дороги немає куди звернути, Хуанес мав би пiдстави нервувати: адже досить було б опинитися по iнший бiк якогось кам'янистого пасма, щоб одразу уникнути погонi.