Сивий Капiтан (на украинском языке)
Шрифт:
– Ой, бачу, Алексо! Батьку, батьку, поглянь! Червоний, це ж значить радянський, так, Алексо?
– А який же ще? Вiн вiзьме нас на борт, вiн врятує нас! Бо це наш, радянський корабель!
Марта рвучко повернулася до Олеся:
– Так хiба ж вiн знає,
– Нi!
Олесь кинувся до ракетного пiстолета, що лежав на землi, кинутий Валенто Клаудо. Як добре, що Валенто лишив його тут!
– Радянський корабель не може пройти мимо, коли вiн бачить, що хтось подає йому сигнал бiди, - говорив юнак, зводячи курок.
– А двi ракети одна за одною, це саме такий сигнал! Ось!
Вiн пiдняв руку з пiстолетом, натиснув на спуск. Вклав другу ракету, вийняту з рукоятки, ще раз вистрiлив. Двi червонi лiнiї простягайся з берега в напрямi корабля, два червонi сигнали, що закликали на допомогу i водночас указували, в якому мiсцi перебувають тi, хто просить допомоги.
– Дивись теперь! Дивись!
– вигукнув Олесь.
Бiлий корабель, наче не помiчаючи сигналiв, сунув тим самим курсом, повз острiв.
– Вони не бачать нас, Алексо, - боязко сказала Марта.
– Ти так думаєш? Гаразд, на всякий випадок я дам ще сигнали, зараз, зараз!
Вiн знов перезарядив пiстолет, радiючи, що в його рукоятцi був запас ракет. I знову з острова в напрямi бiлого корабля простягайся двi тривожнi червонi лiнiї.
Але, мабуть, вони були вже зайвими. Бо майже водночас бiлий корабель подав свiй сигнал-вiдповiдь: довгий i протяжний гудок розлiгся над морем.
– Вiн спиняється, спиняється!
– щосили радiсно гукнула Марта, не тямлячи себе вiд радостi.
Так, бiлий корабель спинявся. Деякий час вiн ще посувався вперед, але дедалi повiльнiше. I ось вiн зовсiм спинився. Було видно, як з нього спускали шлюпку.
– Я все розповiм нашим, вони вiзьмуть нас, - збуджено говорив Олесь, i вас, i Валенто, й iнших...
– i раптом спинився.
Болiсна думка прорiзала його свiдомiсть. Так, корабель вiзьме всiх... всiх, крiм Сивого Капiтана, який навiки залишиться в глибинах синього моря, де вiн знайшов свою загибель разом з його чудесним створiнням, "Люцифером"... Наче живе, постало перед юнаком тонке обличчя Ернана Рамiро, з його гострими свiтлими очима, з шапкою кучерявого волосся, серед якого бiлiє сиве пасмо... i лагiдна усмiшка, що так прикрашала це суворе обличчя, i голос Ернана Рамiро, дружнiй, теплий...
Це живе обличчя вимальовувалося перед Олесем на синьому фонi моря, таке ясне, таке чiтке. А потiм воно почало танути, стало туманним i, нарештi, зовсiм прозорим, як згадка, як невимовно сумна i в той же час близька й рiдна згадка про дороге й миле, що нiколи не залишає нас, хоч i навiки зникло з нашого життя...
Бiла шлюпка наближалася до скелястого берега острова Тарквенiдо, бiла шлюпка з червоним радянським прапором на кормi...
1959