Слід веде до моря
Шрифт:
— То й пливи, Хвіст, своїм курсом! — випалив Сергій. — Чого прив'язався? Ми тебе сюди не запрошували. Та й не по дорозі нам з тобою!
— Хтозна, може, й по дорозі, — здвигнув плечима Хвостенко, ніяк не проявляючи своїх почуттів на різкі слова Сергія. — Я теж зібрався в подорож. Хіба не бачите?
— Ну й подорожуй собі на здоров'ячко! А нам не заважай! А то вдруге, коли так по-піратськи нападеш, заробиш духопелів!
— Ну, ну, не дуже! Плавайте собі. Адью, сеньйори!..
Він наддав газу — і човен рвонув уперед. Тільки розляглася широка
— А-а, не звертайте на нього уваги, хлопці! — махнула зневажливо рукою Марта. — Давайте, мабуть, краще пообідаємо. Юрку, кермуй до берега…
Хлопці враз відчули, як вони зголодніли. Юрко наліг на стерно, і човен узяв курс до піщаного острова, порослого кущами верболозу та молодої вільхи…
ОСТРІВ ПОРЯТУНКУ
Хвостенко не відставав од них. Його човен гасав по морю, як навіжений. До вітрильника не наближався, але й не зникав надовго. Здавалося, Хвостенкові хотілося просто подратувати своєю присутністю хлопців.
Марта підсміювалася, Юрко мовчав, нахмуривши лоба, а Сергій погрожував кулаком.
— А щоб ти перевернувся, Хвіст! Щоб ти сів на мілину, клятий! — кричав він, коли мотор гурчав зовсім близько. — Причепився, як реп'ях до кожуха!
Другого дня, після обіду, раптом зіпсувалася погода. Весь виднокіл затягнуло грозовими хмарами. Рвонув — і вже не стихав, а все посилювався вітер. На морі знялася висока хвиля. Човен почало кидати, як шкаралупу.
Юрко міцніше стис у руках стерно. Гнулася щогла, і вітрило бриніло, як туго натягнута струна.
Хвостенків човен більше не показувався.
— Юрку, причалюй до берега! — прокричала, пересилюючи вітер, Марта.
Але за густою пеленою дощу нічого не було видно, і Юрко повів човен навмання, розміркувавши, що рано чи пізно їх все одно приб'є до берега або до острова.
Сяйнула блискавка, і майже одночасно вдарив грім. Зашкварчав густий дощ.
Море навколо кипіло, мов у казані. Стало ясно, що коли вони не приб'ються до берега, то можуть стати жертвою несамовитої стихії.
Юрко гукнув:
— Марто, сідай за стерно, а ми з Сергієм спустимо вітрило і візьмемося за весла! Бо нас переверне!
Хлопці не без труднощів спустили мокре важке вітрило, ухопилися за весла. Човен почало менше заливати, але він утратив швидкість.
Всі промокли до кісток. І хоча щосили працювали веслами, почали мерзнути.
А гроза не вщухала. Здавалося, хмари зупинились над морем і виливають на нього цілі потоки води, жбурляють униз сліпучо-білими блискавицями.
У хлопців на руках натерлися криваві мозолі, а берега все не було і не було. Вони зрозуміли, що збилися з курсу і пливуть у відкрите море або дрейфують по затоці. Добре, якщо до берега, а якщо вниз — до греблі? Тоді ніч доведеться перебути на човні.
— Марто, візьми більше вліво! — крикнув Юрко. — Вліво! Там має бути берег!
Страшно було дивитися, як шугають у воду блискавиці.
Під
Він їх також побачив. Крізь шум вітру й дощу, крізь відлуння грому долинув його голос.
— Допоможіть! Допоможіть!
Сергій кисло усміхнувся.
— Ага, тепер — допоможіть! А що він учора витворяв?
Однак Марта і Юрко не підтримали його.
— Повертай до нього! — наказав Юрко.
Хлопці загребли старанніше. Марта налягла на стерно — і човни почали поволі зближуватись.
— Що сталось? — спитав Юрко.
— Заглух мотор… і весло переломилося… Я ледве встигаю вичерпувати воду! — прокричав у відповідь Хвостенко.
— Зараз ми візьмемо тебе на буксир! Приготуйся — я кину мотузку! — гукнув Юрко.
Він міцно прив'язав один кінець мотузки до щогли, а другий, змотавши в тугий вузол, кинув Хвостенкові. Той на льоту спіймав його і прив'язав до ланцюга на човні.
Зразу ж човни почали зближатись, неможливо стало працювати веслами. Пливли дуже поволі, власне, не пливли, а дрейфували за вітром. Хвиля стала вища і крутіша, почало заливати човни.
— Вичерпуйте воду! — наказав Юрко.
Він сів за стерно, а Марта й Сергій почали швидко вичерпувати воду.
Юрко щосили спрямовував човни за вітром, а їх розвертало і ставило бортом до хвилі.
Минуло більше години. Гроза не вщухала. Здавалося, хмари згромадилися над морем, щоб вивергнути на нього потоки холодної води. Правда, блискавки били вже не так часто, але злива не припинялася. Вітер також не стихав.
— Що будемо робити, Юрку? — Марта повернула до нього посіріле від холоду й тривоги лице.
Юрко підбадьорливо усміхнувся. Мовляв, не падай духом! Усе буде гаразд! А в самого на серці було тяжко. Це ж він в усьому винен! Він підтримав Сергієву ідею подорожувати по затоці.
Усміхнувся Марті і раптом через її голову побачив прямо перед собою ледь помітні в дощовій імлі неясні обриси дерев.
— Берег! Бе-ерег! — вигукнув радісно. Незабаром човен врізався в мулисте дно.
Юрко кинув весло і плигнув у воду.
— Сергію! Марто! За мною!
Вони підтягнули човни до берега, поставили їх так, щоб не змило хвилею, і прив'язали до дерев, що росли майже з води.
Всі були такі стомлені, що навіть не було сили радіти. Мокрі, перемерзлі, вони сіли на траву і довго сиділи непорушно.
— Якщо це берег, то назвемо його Б-бе-регом П-порятунку, — сказав, вистукуючи зубами, Сергій. — А якщо острів, т-то Островом П-порятунку… Н-не знаю, чи на морській карті є д-де Острів П-порятунку, але, напевне, не раз і не двічі на морях і океанах траплялися такі історії, як оце з нами.