Слід веде до моря
Шрифт:
— Це нічого не значить. Ти все одно повинен слухати!
По класу пролетів легенький шум. Усі поглянули на незвичайного дивака, який на першому в новій школі уроці дістав зауваження й одразу ж, без суперечок, визнав свою провину і попрохав пробачення. Такого ще не бувало!
Юрко не міг зрозуміти — підтримують його товариші чи осуджують.
Вчителька глянула на клас і махнула Юркові рукою щоб сідав. Юрко сів.
Ще як стояв, то помітив, що Марта побачила малюнок і,
Юрко простягнув руку, щоб забрати зошит, але дівчина притримала, взяла олівець і щось написала під малюнком. Потім сама поклала зошит під парту.
Після дзвінка, коли клас сповнився тупотом і реготом, а Марта вибігла з-за парти.
Юрко розгорнув зошит і прочитав: «Пробач».
Юрко збентежено усміхнувся. Може, вона, ця Марта, не така вже й погана, як він думав? Та одразу ж згадалося вчорашнє. Ні, ні, він ніколи не пробачить їй того! Хай собі тепер лащиться і ходить навіть на задніх лапках — він не забуде свого приниження!
Минуло ще два уроки.
На великій перерві Юрко стояв з Сергієм біля баскетбольного майданчика. Йому дуже хотілося і собі поганятися за м'ячем, але гра вже розпочалася, і нікого більше не брали.
Раптом над головою прошумів м'яч і вдарився об тополю. Він був ще високо, але Юрко в чудовому стрибку перехопив його, добре завченим прийомом ударив об землю і кинув.
М'яч легко пішов у корзину. Галас на майданчику завмер. Хтось свиснув.
— Оце так! — вигукнув Сергій, захоплено дивлячись на товариша. — Б'юсь об заклад, що Владик Хвостенко з такої відстані навіть з десяти раз не влучить у корзину!
— Заткнись, Лісовий! — озвався з майданчика вродливий хлопець з блискучим чорним чубчиком.
Хвостенко презирливо глянув на Сергія і, поки подавали м'яч, пройшовся мимо гурту дівчат, серед яких стояла і Марта Кравченко.
Юрко відійшов назад, не бажаючи вступати в суперечку. Але його хтось міцно взяв за лікоть. То був молодий учитель фізвиховання.
— Е, друже, не ховайся! — сказав він. — Ти, мабуть, новачок у нашій школі? Авжеж? Зате видно, що неабиякий баскетболіст! Адже грав у баскетбол?
— Грав.
— А не міг би ти ще раз кинути?
Юрко здвигнув плечима.
— Хай спробує! Хай ще раз кине! — пролунали голоси.
Хтось подав Юркові м'яч. Усі розступилися. На майданчику залишився один Хвостенко. Закусивши губу, він пильно дивився на новачка. «Заздрить, — подумав Юрко. — Ну, й хай заздрить, якщо дурень!»
Дівчатка перестали щебетати. Юрко помітив, що Марта уважно слідкує за ним. В її очах причаїлася тривога. Невже вона переживає за нього?!
Він прицілився. Кинув і — знову влучив.
Навколо
— Хай тепер Хвостенко спробує! — звернувся він до вчителя. — Напевно, і разу не влучить!
— Ну, це зайве, — сказав учитель. Але хлопці загаласували.
— Хвостенко, на поле!
— Утри новачку носа!
— Покажи клас!
— Куди йому клас показувати! Він уже без бою здається! — глузував Сергій.
Хвостенко зблід і виступив наперед.
— Дайте мені м'яч!
Йому подали м'яч. Запала тиша.
Хвостенко вибрав зручне місце. Ніздрі його красивого тонкого носа роздувалися від хвилювання. Він довго примірявся і нарешті кинув.
М'яч описав криву, ударився об щит і впав на землю.
Хтось свиснув. З дівчачого гурту почувся дзвінкий сміх.
Хвостенко прикусив губу. Чорні тонкі брови рвучко зійшлися над переніссям. Він стиснув кулаки.
— Подай сюди м'яч! — гукнув, ні до кого зокрема не звертаючись.
Сергій помчав за м'ячем. Він поспішав. Йому дуже хотілося принизити Хвостенка, для якого порятунком від подальшої ганьби був би дзвоник. Але Сергій надаремно поспішав, — дзвінка не було, і тому доводилось кидати вдруге.
Ще довше цього разу примірявся Хвостенко. Виважував у руці м'яч, вибирав зручніше місце… Але кинув — і знову невдача.
— Ще подати? — весело запитав Сергій.
— Не треба! Даремно стараєшся, кудлатий! — процідив крізь зуби розгніваний невдаха і швидко пішов з майданчика, розштовхуючи малюків.
Він ішов, похнюпивши голову, ніби чекав, що позаду пролунають зневажливі вигуки і принизливий свист товаришів. Та ніхто не кричав і не свистів. Лише з гурту гравців почулися голоси:
— Владику, чекай! Куди ж ти? Ми ж не закінчили партії!
Хвостенко не відповів, не зупинився і зник за рогом школи.
Юркові стало ніяково. Спочатку він навіть пишався своєю перемогою. Але тепер картав себе, що мимоволі завдав горя товаришеві, який, мабуть, був справді кращий гравець у школі.
ПОГРОЗА
Після уроків Юрко зайшов у бібліотеку — записатися і взяти книгу — і трохи затримався. Коли вийшов, шкільне подвір'я вже спорожніло і здавалося незвично широким, просторим. Сергія ніде не було: мабуть, пішов попереду з товаришами.
Повертаючи на вулицю Радянську, Юрко на розі зустрівся з Мартою. Вона виходила з гастроному. В одній руці у неї — портфель, в другій — важка сітка з хлібом, оселедцями, паперовими пакунками.