Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник
Шрифт:
Юність завжди більш вразлива. Те, що я пережила в юному віці, не зажило й досі. Особливо, ошуканство, втрачені надії. Завершеність завжди краще, але нам ніколи не судилося натішитися нею. Як сказав би найчорніший серед чорних Ворон Едгара По.
13.04.2009
У міста також свій пейзаж. Навіть в аморфній забудові прозирають контури природного ландшафту. Хоча краще б міста не розростались, не проривали дамбу. Гарлем у Нью-Йорку стає престижним районом, але нам не радили відходити від автобуса.
Для мене кожне місто спершу небезпечне. Як незнайомий ліс. Сьогодні мені наснилась подорож в кареті, дуже
Коли можна спостерігати за містом на віддалі — це дуже повчально. Так ніби дивишся на себе збоку. Письменник, не здатний відділити себе від світу цього, — жалюгідний черв’як, що повзає у бруді.
14.04.2009
Пропагандисти Гебельса наприкінці війни попереджали населення Пруссії про пришестя тих, хто «буде мити ноги в унітазі». Зараз нас лякають чорношкірими й арабами, які «зіпсують генофонд нації». Пропаганда найефективніша, коли заторкує сферу інтимного життя. Але ще гірше, коли пропаганда намагається звести нанівець духовність і культуру, руйнує зсередини норми виховання, принижує історію, створює псевдоміфи. На світі повнісінько людей, ладних повірити в найбільшу нісенітницю. Учора перечитувала «Дике полювання короля Стаха» Володимира Короткевича. Про занепад і вимирання білоруської шляхти. Один з найблискучіших романів XX століття. Безперечно, виродження — це дуже сумно, але ще гірше торжество варварів і їхня примітивна пропаганда. Дайте смерті спокійно померти. І не потрібно ставити розкішні надгробки у вигляді музеїв. Один з найсучасніших музеїв я бачила у Вашингтоні: Музей індіанської культури.
15.04.2009
Місячний краєвид в Дрездені після бомбардування зробив Курта Воннегута письменником-фантастом. Такого не купиш технічним прогресом. Зрештою, тепер нікого вже не купиш. Людство ховається під землю як у переносному, так і в буквальному сенсі. В особисті бункери й пристосовані для цього приміщення. Хоча холодна війна закінчилась. Берлін також був зруйнований. Одна стіна. Це гарне руйнування, бо воно відбулось у свідомості. Воннегут пише, що в Дрездені загинуло 135 тисяч людей. У Кенігсберзі —120 тисяч. У Токіо загинуло більше, ніж у Хіросімі. Про страхіття Сталінграда згадують нечасто, але там загинуло понад мільйон людей. Людей з частинкою безсмертної душі. Беглузда жорстокість, але жорстокість завжди безглузда.
Тепер я сприймаю Воннегута по-іншому. Хоча він підсвідомо вів мене усі ці роки до Кенігсберга. Ніщо не виникає саме по собі. Мої історичні мандрівки від Шумеру до Кенігсберга нагадують подорожі Біллі. Певно, це мій спосіб позбуватися лінійного мислення.
16.04.2009
Ми живемо у світі, де повсякчас відбувається підміна реальності декорацією. Повільно й непомітно. В американському Сан-Дієго я бачила в центральному парку іспанську вулицю, з різнокольоровою бруківкою, в рожевих і бузкових тонах, для романтичних дам. Але я уявляю собі іспанську вулицю зовсім іншою, хоча ніколи не бачила справжньої іспанської вулиці. «Моя» іспанська вулиця — це теж декорація, але вона мені ближча й рідніша. Так і з Калінінградом-Кенігсбергом — на мене очікують декорації впереміш з реальністю. Слід бути до цього готовою.
Вчора відклала Гофмана задля книги про масову культуру. Боже, що за нудота і яке тупе смирення перед декораціями та штучними джунглями. Бодріяр, Еко та інша комерційна псевдофілософія. Тільки наприкінці післямова російського автора, схожа на зойк людини, що опинилася під ковшем сміттєзбирального екскаватора.
17.04.2009
Мертві сняться і кажуть, як їм там добре. І що коло них рідні й близькі. Учора купила букетик штучних жовтих квітів. «Жовтих?» — перепитала жінка-продавець, ніби в цьому було щось дивне. Я здригнулась, усвідомивши, для кого купую ці квіти. Все ще боляче. Мені доводилося чотири рази бути присутньою під час агонії та смерті людей, і я уявляла себе на їхньому місці. Безмежна самотність і відчуження тих, хто поруч. Почуття горя додає ритуал, коли живі починають плакати від страху перед смертю.
18.04.2009
Як стане поводити себе божевільний у нормальному світі й нормальний у світі, збожеволілому від ненависті? Як не крути, але у випадку з Кенігсбергом ми маємо справу із зіткненням двох світів, і без роздвоєння свідомості тут не обійтися. Та я знаю, що варто почати, і все піде так, як належить, незалежно від плану. Я вже казала, що вибору для окремої людини не існує. Об цю стіну зі сталевими шпичаками бився Гофман. І був переможений.
19.04.2009
Відчуття як у дитини, яка чекала, що вдома побачить обіцяні іграшки, але не побачила. Учора розбирала статті про Кенігсберг, а потім переглядала книгу «Прогулянки по Кенігсбергу». Читаєш про якийсь будинок, а потім дізнаєшся, що його не існує.
20.04.2009
Лицарські замки Пруссії. Ті, що в Німеччині й Польщі, відреставровані, ті, що в Росії, лежать в руїнах. Найгірше, коли звідти беруть цеглу. Спершу її висушували на сонці, потім випалювали у печі. Цегла ставала міцна наче залізо. Я б назвала цей вандалізм помстою рабів, хоча мета в цегляних злодюжок геть примітивна. Але в підсвідомості є щось спільне для всіх «гомо совєтікус» — презирство до «блакитної крові» і до інтелігенції.
Я не хочу думати про руїни і про те, ким стає неодноразово зраджена й обдурена людина. «Блаженні ті, хто відає, що творить, але прокляті ті, хто творить, не відаючи». Із «Євангелія від Фоми».
22. 04. 2009
Сьогодні — день народження Канта. Геній місця, що називається Кенігсберг. Утім, будиночок філософа продали відразу ж після його смерті. Зрештою, всі ми гості в цьому не найкращому зі світів. І не треба шкодувати за втраченим. Український філософ Памфіл Юркевич побудував свою філософію серця на вченні Канта. Паралельно з Кантом у ХVІІІ столітті Григорій Сковорода також створив філософію серця: «Кожен є тим, чиє серце в нім». Після людини залишаються її думки. У них свої шляхи в повітрі. Потоки думок омивають людей, відкритих для інформації.
Гарний нині день. Синє небо, квітучі сади і перше листя на деревах.
23.04.2009
Заснула, читаючи біографію Канта. Автор прагнув показати, що біографії як опису життєвого шляху не існує, є лише історія вчення. Я гадаю, Кант — останній з племені філософів, хто прибирав біля себе все зайве, що тривожило зір і слух. Думка потребує простору всередині серця, аскетизму. За життя над Кантом підсміювались міщани Кенігсберга, після смерті почали поважати. Йому пощастило народитися в місті, що так жадібно всотувало в себе усе нове.