Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник
Шрифт:
22.05.2009
Біла стерильна чистота, в якій нема теперішнього — чи не це, власне, й потрібно? Навіщо воювати з минулим, лякатися майбутнього — якщо їх уже немає і ще нема? Так воно й було б, якби час був таким, яким ми його звикли уявляти. Але час — це вічне пекло, звідки один лиш вихід: біла стерильність порожнечі.
23.05.2009
Життя Кете Кольвіц, на очах якої відбулися дві світові війни. Її старість була затьмарена вигнанням з Берліна. Нацистам не сподобались картини художниці. Кольвіц народилась у Кенігсберзі,
24.05.2009
Травень — місяць руйнування і божевілля. Депортація, грабунки, страждання в травні 1945 року. Особисто для мене травень — найважчий і найтрагічніший місяць. Коли дивишся на розквіт природи і думаєш: навіщо воно мені? Розірваність буття, і в розриві жива кривава рана.
25.05.2009
Усі газетні вирізки прочитано й складено. Що далі? Тінь я знайшла, тепер потрібно відшукати тіло, що її відкидає. Жасмин. У Кенігсберзі було дуже багато жасмину. Цей запах привів мене до нього. Пам’ятаю, як у дитинстві нас везли вантажівкою на змагання, як ми їхали через місто, щойно омите дощем. Бузок, жасмин і магнолії, що височіли над садами. Дорогою йшов хлопчик, що належав цьому світу. Він належав світу Бруно Шульца та Мірча Еліаде. Досі не можу забути його зосереджене похмуре обличчя. І власну тугу за красою, і тим, що я не можу йти зараз вологою бруківкою. Світ так і непізнаний — він уже не існує.
26.05.2009
Мені доведеться прокласти власний шлях у двох містах: у цьому, що зараз, і в тому, яке було перед тим, як… Два фільми — про сучасний Калінінград і про руйнування Кенігсберга. Щоб віднайти щілину між часами.
Людина обіймає дерево і каже до нього: «Ми обоє чимало зазнали. Ми знаємо, що таке сягнути корінням пекла і продовжувати зеленіти всупереч отруйному полум’ю».
Русалонька з Кенігсберга, якій доведеться багато років ходити босоніж по гострому камінні людського світу.
27.05.2009
Учора прийшла звістка з Калінінграда — стаття про маєток друзів Канта — Капустігаль. Досить було лише глянути на понурі світлини того, чим стало нині найаристократичніше передмістя Кенігсберга. Та я раптом подумала — це минеться. Як минає все на світі. Ми так переконані в тривалості архітектури, бо прив’язуємо її до свого куцого віку й квартирного питання. Але ж дім, у якому я зараз мешкаю, не простоїть і ста років. Звісно ж, не простоїть. Напевно, люди, які жили в будинках XVII століття, по-іншому сприймали час і простір. Вони відчували вібрацію каменю й цегли. А що відчуває кенігсберзька цегла в Мінську?
28.05.2009
Сьогодні приснився сон про дім, який мені не належав. Перлини, зашиті в шторах, повно чужих речей. Я спершу зраділа, що зможу вижити. Але потім раптом почала думати, як би знайти власників чи хоча б спадкоємців й віддати їм усе. Уві сні я вибудувала логічний ланцюг пошуків і мені відразу стало легше на серці.
Це через те, що я читала про переселенців у Калінінграді. Цікаво, чи думав хтось з них, щоб повернути бодай деякі речі? Адже навіть зараз можна відшукати сліди депортованих.
30.05.2009
Передостанній день весни. Напевно, по всій Західній Європі так само холодно і вогко. І в Калінінграді також туман. Шукала в інтернеті додаткову інформацію, заходила все далі й далі, але знайшла те, що знаходила раніше. Ніби йдеш по довгому тунелю, яким їздять потяги, і весь час обертаєшся: чи нема чогось позаду. Є початок і кінець у всьому. Це не може не тішити.
Порожнеча останніх днів: надто багато незаповненого простору. Останній день весни сто, двісті років тому. Пошуки сенсу — наче порожня вулиця, що веде туди, де сходить сонце. Плюскіт води, різні залишки, іржа буття, дрібні боги рибалок і чайок розплющують очі, прокидаються. Невловимий порух повітря викликає тривогу в чутливих щурів, що вкладаються спати після нічних прогулянок. Ні, це не люди, можна спати спокійно.
02.06.2009
Місто — погане місце для творчості. Хочеться подихати жасмином, півниками і шипшиною. І тими простими ружами, що ростуть біля хвіртки.
06.06.2009
Справжні слова знайти дуже важко. Бува, здається, що ось воно — але раптом починає танути в пам’яті. Це не страшно, адже я ще не ступила на свій шлях. Це так ніби звільнюєш сад від високої літньої трави, щоб деревам дихалось вільніше, а кущі могли бачити сонце.
Тепер частіше згадую неповторного Марселя Пруста. Єдине, що мені в ньому не подобається, — це надто багато квітучих дерев і милування ними. Але відчуття часу в нього дивовижне. Пруст — це безкінечний сон.
07.06.2009
Зміни зараз відбуваються на очах одного покоління, і воно змушене до них пристосовуватися. Які ж бурі при цьому стрясають свідомість, і як все це відображається на реальності… Фолкнер писав, що найбільша трагедія людини, коли та не знає, хто вона і яке її місце в світі. А Пруст запевнив, що людина не дорослішає. Символом цього може стати аксолотль — личинка амбластоми. Ніхто не бачив її дорослою.
Основна ознака недорослості — те, що людина вважає себе об’єктом уваги світу. Насправді людина байдужа світові. Усі інші живі істоти знають про це, і в них немає ні фобій, ні депресій. Модель поведінки в кризових ситуаціях вивчена досить добре, але також з точки зору недорослої людини.
Що за роман я хочу написати? Виховання почуттів? Становлення? Шляху?
08.06.2009
Дивна любов Новаліса до римокатолицької церкви. Мені якось не спадало на думку, що романтизм прихильний до деспотії. Але через два століття розумієш, що світ не може існувати без ієрархії. Доросла людина повинна мати своє місце у вертикалі суспільства. Демони демократії, як висловився один грузинський поет, руйнують світ незгірше ніж війна. Не можна кожному заходити всюди. Тільки творча свідомість може рухатися по всіх світах як вертикально, так і горизонтально. Це розуміння свободи в дусі істинного романтизму.
10.06.2009
Світ дуже тісний — і це не перестає дивувати. Тому слід бути дуже обережними, щоб не наступити на маленьку істоту, яка, не відчуваючи небезпеки, блукає в траві. Кожне життя має вартість, але на війні вартості не має сама вартість. Тільки доля. Навіть Бог не може захистити, коли Парки встають з-за своїх прялок, і ненароком обривається чиясь нитка. Що це означає? Лише те, що ми не знаємо світу і світ не знає нас. Коли це починаєш розуміти, то враз стаєш дорослим.