Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник
Шрифт:
Запона, що вона може відділяти? Що ми побачимо, коли вона розірветься? І чому саме цей образ з’явився, коли я писала рецензію на книжку, яка мене відштовхує? Символ — це хімічний елемент, що зв’язує різні явища й змінює їх за допомогою інтуїції.
17.11.2009
Є речі, недоступні нашому пізнанню зараз, але вони можуть стати зрозумілими завтра. Я ніколи не думала, що містерія Шевченка «Великий Льох» — це надзвичайно рідкісний випадок злиття часів і створення якоїсь особливої моделі реальності. Наслідувати це можна, копіювати також, але містерія створюється кожного разу заново в
18.11.2009
Важко під лавиною вражень вберегти власну душу від синців. Пронизливі миті «Вибіркової спорідненості», коли Едуард вранці зустрічає жебрака, якого вчора щедро обдарував. Жебрак — щасливий і веселий. Едуард, навпаки, у відчаї.
Мій Герман так само страждає від своєї непотрібності й облич старих людей, які уві сні перетворюються на зруйноване місто. Він почуває у собі лише руйнівну силу. Мені завжди було важко писати про звичайне життя, коли недоліки й достоїнства людини невеликі й непомітні.
Учора з роману Гете довідалася купу подробиць про «живі» картини. Виявляється, вони іноді перетворювалися на танець, супроводжувались музикою. Треба буде знову повернутись до мови жестів і театру. Герман любить театр, але лише на сцені. Перетікання театру в побут мусить його бентежити. Він буде дедалі глибше поринати у свій сон, як єдину варту уваги реальність, розуміючи, що з лабіринту снів його може вивести лише щось особливе. Знайти це особливе — означає не лише врятувати Германа, а й сам роман.
21.11.2009
У тому романі Гете війна окреслена лише кількома словами, як щось дуже далеке, але водночас цілком зрозуміле. Війна — нечиста і водночас це засіб очищення душі випробуваннями. У мене в романі поляк, що перебуває під впливом повстання 1830-го року, запитує Германа, чи той вбивав коли-небудь людину. Той відповідає, що ні, й раптом йому спадає на думку, що його справжня війна інша, та, в якій загине Кенігсберг. Хоча до цієї війни ще 100 років. Замість картинної війни, де цінується мужність і немає зброї масового знищення, війни як пригоди, йому судилось побачити Новий Карфаген і спробувати залишитись людиною.
23.11.2009
Реальність сама себе копіює. Один випадок як віддзеркалення іншого, одна й та сама ситуація повторюється на різних рівнях. Часом ці рівні потрапляють в поле зору однієї людини, і вона починає вважати це містикою. Чим одноманітніше життя, тим частіше подібне трапляється. Тому декому наше існування видається школою, атестат видає смерть, а оцінки в нього виставляє час. Можливо, час і є єдиний Бог, якому поклоняється людство? Тому так багато людей врешті стають атеїстами, збагнувши відносність часу.
Я живу в змінному ритмі, а тому реальність багатошарова. Усі ці шари добре видно, я відділяю їх силою волі, й могла би навіть позначити іншим кольором залежно від швидкості часу, в якому вони відбуваються. Важливо те, що ми відчуваємо, і наші дії, коли отаке відбувається. Реальність сну чи мистецького твору завжди значно багатша, бо тоді ми більш спостережливі й уважніші до панорами, що розгортається перед нами.
25.11.2009
Місто я завжди бачу збоку, на відстані. Його межі мають бути чітко окреслені, і за них не варто переступати. Коли місто надмірно розростається, воно гине.
Добре, коли є природні межі, тоді місто може існувати вічно. Взагалі міська культура зараз визначається рівнем комфорту, а не безпеки. Комфорт завжди обертається залежністю. Коли трапляється якась катастрофа, здичавіння набуває найбільш звироднілих форм. Тому треба покинути місто якнайшвидше. У мене в романі — дві моделі поведінки людини в умовах гинучого міста. Перша модель — втеча. Друга модель — тяжіння до центру, до серця міста. Ситуація нереальна і незрозуміла, своєрідний акт самогубства. Але вона дає можливість краще пізнати людський феномен. Поки що я тільки наближаюся до цього, і треба наближатися дуже обережно.
01.12.2009
Учора Місяць був оточений райдужним сяйвом, незвично великим. Ніколи такого не бачила. Я так рідко буваю увечері на вулиці. На селі завжди ближче до неба і повітря там наче ріка — тече, переливається, топить тебе… А тут світ завис у дротяній клітці, усюди залізні прути, дроти. За стільки років життя у місті я так і не звикла до того, що кожного ранку просуваєш руку через ґрати, проходиш між ґратами, і писати можеш лише про це. Я мала би відчувати по-іншому руйнування міста — не як катастрофу, а як звільнення. Як внутрішнє звільнення від холодного металу існування. Тому у випадку з Кенігсбергом постійно доводиться ніби перебувати за його межами, де більше простору. Так легше уникнути театральності й декорацій і легше проникати в світ символів, у які легко перетворюється кожна річ. Кенігсберг — це книга символів, яку читати може кожен, незалежно від мови й місцяперебування.
02.12.2009
Якщо письменник сам природний, він бачить обриси подій і зв’язок між ними в тумані буття. Навіть розважаючись, він поводить себе гідно й мудро. Творчість завжди була дарунком богів, а не ремеслом.
03.12.2009
Зараз у мене немає потреби створювати окремі світи й шукати в них притулку. Досить вежі, підземелля, лабіринту чи просто стіни. Цей період уже минув, як минає дитинство. Тепер я створюю світ з речей, що мають назви, на них натрапити може кожен. Це як цегла й каміння Кенігсберга, які вивезли за сотні кілометрів і збудували з них цілі вулиці. Про це я не писатиму в романі, але воно буде присутнє в ньому як мотив, наспів чи, можливо, прихована цитата. Про місто треба писати як про людину, не звертаючи уваги на її зовнішність, не відволікаючись на деталі. І добре при цьому не думати, як це сприймуть згодом. Бо може пройти багато часу, перш ніж хтось це зрозуміє.
04.12.2009
Для кожного часу є свій пакет питань. У теперішньому пакеті немає питань про сенс життя, про істину, про те, чи можна позбутись екзистенційного відчаю. Основні питання: як досягнути успіху й стати вродливими та багатими. Егоїзм під виглядом індивідуалізму виявився пасткою, альтруїзм збещещеним брехнею і злодійством. Турист на тлі Тадж-Махалу або людина за святковим столом — портрети нашого сучасника. Чи він щасливий? Так, як щасливий ситий звір у клітці.