Снулль вампіра Реджінальда
Шрифт:
– Ви хочете потім знайти нас?
– Так! Мріяти! Десятину возвернуть, по-честі…
– Десь у мене були візитні перинки, – Кручек запустив руку в кишеню сурдута. – Ага, ось вони! Беріть, пане морфініт.
– Віддяка! А вас, голубчику? Я не знати, чий снулль ловити у в’язницю…
– А я пір’їнки не взяв, – засмучено мовив Фортунат. – Гаразд, ми по-давньому.
Скривившись від болю, мисливець на демонів видер волосину зі своєї гострої борідки. Волосина була сива: Цвях узяв її зсередини, де біле пасмо ділило надвоє темний
– Якщо захочете відшукати нас, пане морфініт, спаліть візитки. Ми невдовзі зв’яжемося з вами. Якщо потрібні будемо терміново, постарайтеся, щоб попіл упав на воду. У блюдце, в слоїк, у струмок – однаково. А як нам знайти вас?
– Я до кінець тиждень жити в «Тихий закуток». Запитати портьє: де Тирулега? – портьє тикати палець. Пізніше шукати старий Ікер в ущелину Рагнарйок. Будьякий енітимур запитати: де є Тирулега? – енітимур не палець тикати, до поріг мого гнізда вести. Май честь, добрі голубчики!
Він низько вклонивсь і пішов, тягнучи за собою сачок, у якому брикався снулль.
CAPUT VIу якому магів діймають сумніви, етичний диспут із вампіром закінчується скандалом, ловець снуллів шукає, та не знаходить, а загадки так і пнуться отруїти веселі Вальпургіналії
Цілий наступний день Фортуната Цвяха діймали роздуми. Людина дії, він не дуже любив ті періоди життя, коли доводилося зважувати й зіставляти. А надто якщо ти ледве вирвався на веселу парубоцьку вечірку. З лекцій, прослуханих на курсах підвищення кваліфікації багато років тому, у пам’яті зав’язла якась нісенітниця:
«Сновидіння є астральнодуховне явище, що в алегоричній формі натякає нам на майбутнє. Діяльність організму вві сні варто розділяти на сон і сновидіння, оскільки…»
Далі «оскільки…» – як відтяло.
Він навіть зайшов до Громадського Скрипторію при магістраті, взяв у читальній залі важезний том «Непрямого Бестіарію» і поновив у пам’яті відомості про снуллів. Книга не сказала йому нічого нового. Ефірні тварини, рознощики снів, маною не володіють. Типи снуллів: інкубоніс (кошмар), севільянс (віщий), щастихай («везунчик»), флуксус (порожній), моргач (здоровий), амориш (мрія) тощо. Морфініти, інакше кажучи, ловці снуллів (енітим.: каптор іртаз), спіймавши та оформивши снулля, знаходять йому застосування в побуті – прокат снів, медицина, боротьба з комахами та ін.
Зі Скрипторію його витяг Гарпагон. Старий венатор не хотів пропустити конкурсу краси серед корінних інферналиць. І тим самим не дозволив більше колишньому учневі киснути серед пилу й шереху сторінок.
На конкурсі їх обох обрали до складу журі.
А потім мало не побили, коли їхні голоси виявилися вирішальними у присудженні Корони Жаху молодій ваалберитці. Цвяхові довелося негайно набути Вигляд, що він виплекав його для переслідування демонів у пеклі. Лише тоді гнівні учасниці погодилися, що справді, хвіст скорпіона дивовижно сполучається з жувальцями. А отруйна мошва на зубцях крил – це просто
Ваалберитка навколішки благала венатора взяти Корону собі, разом із рукою й серцем демониці. Але Фортунат чемно відмовився. Його дружина не зрозуміла би такого вчинку. А він вельми оберігав подружнє щастя.
Розпрощавшись із Гарпагоном, він зайшов пообідати до малолюдної аустерії. Куховарили тут смачно, але обід був отруєний спогадом про чужий сон. Венатор не знав, чому самий спогад про зальот викликає в нього трепет. Приреченість? Безнадійність? Від сну смерділо, як від падла.
Сморід заважав насолоджуватися їжею.
– Завданнячко! – сказав він сам собі й криво посміхнувся. – Дано: ранок, цвинтар, два маги бачать чийсь сон. Питання: чий це сон? Хто може спати після світання на цвинтарі, неподалік від двох уже згаданих магів?
Відповідь була зрозуміла.
Сьогодні надвечір Фортунат Цвях збирався з’ясувати: чи правильно він розв’язав задачу?
* * *
– Пробачте, пане, але я змушений з вами не погодитися!
– Ви не праві, пане. Міркуйте самі: ви на моїй території, сонце зайшло…
– Але я маю свободу волі!
– Я не зазіхаю на вашу свободу. Мені доста лише дещиці крові.
– Але я не бажаю!
– На жаль, пане. Та ви не хвилюйтеся, втрата крові позначиться на вас у межах дозволеного. Щощо, а закони я знаю…
– На час Вальпургіналій оголошено мораторій на насильство!
– Читайте договір уважно, пане. Цвинтар від заходу до світанку – суверенна територія. Пільги некорінним, і все таке інше. Зрештою, я ж не на вулиці до вас чіпляюся!
– Ви спонукаєте мене до опору!
– Не рекомендую, пане. Опір може призвести до небажаних наслідків. Будьякий житель Брокенгарца знає, що склеп вампіра – його фортеця.
– Я – гість міста! На запрошення магістрату!
– Моє шанування, пане. Розпочнемо?
– Я – маг вищої кваліфікації!
– Це змінює справу. Профіль?
– Теоретична демонологія.
– Теоретик? Пане, це несерйозно. Дозвольте вену!
Фортунатові стало весело. На його очах друг дитинства Матіас Кручек, опинившись на цвинтарі раніше за венатора, але пізніше від заходу сонця, сперечався з балакучим вампіром. Розмова незмінно заходила в глухий кут. Судячи з аргументації сторін, це могло тривати до ранку.
Він не боявся за друга. Незграбний теоретик був не такий простецький, як думав багато хто, судячи з вигляду Кручека. Але й чекати, поки сперечальники втомляться, венатор не збирався.
– А два маги вищої кваліфікації – це серйозно? І якщо один із них – винятковий практик?
Почувши репліку, що називається, «із залу», вампір притьмом обернувся. Якби на місці венатора був хтось із брокенгарців, цвинтарний лорд зачув би його наближення заздалегідь. Але чи варто говорити, що мисливці на демонів – надто, коли їм приспічить, – уміють рухатися зовсім нечутно?